Справа № 127/7160/17
Провадження № 1-кп/127/862/17
23 травня 2017 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі:головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці угоду про визнання винуватості укладеної між ОСОБА_4 та заступником військового прокурора Вінницького гарнізону ОСОБА_3 від 23 травня 2017 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, відомості про яке внесені 24 січня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017020420000033, -
До Вінницького міського суду Вінницької області 03.04.2017 року надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 369-2 КК України, затверджений 31.03.2017 року заступником військового прокурора Вінницького гарнізону Центрального регіону України ОСОБА_3 .
Під час проведення підготовчого судового засідання прокурором подано угоду про визнання винуватості, укладену 23.05.2017 року в присутності захисника ОСОБА_6 між заступником військового прокурора Вінницького гарнізону Центрального регіону України ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 .
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 просив суд затвердити угоду про визнання винуватості та ухвалити вирок, яким призначити обвинуваченому ОСОБА_4 узгоджене сторонами покарання у виді штрафу в розмірі 890 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 15130 гривень.
Обвинувачений ОСОБА_4 просив суд затвердити угоду про визнання винуватості, укладену між ним і прокурором та ухвалити вирок, яким призначити узгоджене сторонами покарання. По суті обвинувачення обвинувачений ОСОБА_4 суду пояснив, що він працював начальником чергової частини Лівобережного відділення поліції Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області. Так, 21.01.2017 року він приїхав на місце пригоди до зупиненого автомобіля «Опель» по вул. Брацлавській, де погодився на пропозицію ОСОБА_7 про передачу йому коштів в сумі 2000 дол. США, щоб здійснити вплив на прийняття слідчим рішення щодо закриття кримінального провадження за ч.1 ст. 309 КК України. В подальшому він отримав від ОСОБА_7 всього 15000 грн. за здійснення впливу на прийняття слідчим рішення щодо закриття кримінального провадження та штучного створення обставин для притягнення ОСОБА_7 лише до адміністративної відповідальності.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 просив затвердити угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та його підзахисним, призначивши узгоджене сторонами покарання.
Заслухавши думку сторін, дослідивши обвинувальний акт, угоду про визнання винуватості та докази надані прокурором щодо особи обвинуваченого, перевіривши зміст угоди, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.ч. 2,4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України при прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні, суд має право затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468 - 475 КПК України.
Зі змісту ч. 1 ст. 472 КПК України вбачається, що в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов'язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.
Згідно угоди, що надійшла на розгляд суду, дії ОСОБА_4 органами досудового розслідування кваліфіковано за ч. 2 ст. 369-2 КК України, сторони дійшли згоди на призначення ОСОБА_4 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 369-2 КК України у виді штрафу в розмірі 890 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 15130 гривень.
Відповідно до вимог п. 1, 2 ч. 7 ст. 474 КПК України суд має перевірити угоду на відповідність вимогам КПК України та закону і відмовляє в затвердженні угоди, якщо умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, умови угоди не відповідають інтересам суспільства.
Вирішуючи вказане суд звертає увагу, що санкція ч. 2 ст. 369-2 КК України передбачає покарання у виді штрафу від семисот п'ятдесяти до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
Згідно ст. 50, 65 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд призначає покарання в тому числі і враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
З обвинувального акту слідує, що ОСОБА_4 обвинувачується у отриманні 15000 грн. неправомірної вигоди. В той же час з угоди про визнання винуватості вбачається, що сторони узгодили покарання у виді штрафу в сумі 15130 гривень, що становить 890 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, прокурором та обвинуваченим узгоджено мінімальне покарання за видом та майже мінімальне покарання за мірою, яке до того ж лише на 130 гривень більше ніж отримана неправомірна вигода.
На переконання суду таке покарання не відповідає вимогам ст. 50,65 КК України, оскільки не досягне мети виправлення обвинуваченого та не попередить можливість вчинення ним нового злочину, а тим паче не запобігне вчиненню нових злочинів іншими особами.
Відповідно до ст. 474 КПК України суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або Закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, умови угоди не відповідають інтересам суспільства.
Зважаючи на викладене, суд не знаходить підстав для затвердження угоди про визнання винуватості.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 364,368,369-2 КК України, ст. ст. 314, 369, 370, 372, 470, 472, 474, 475 КПК України, суд -
В затвердженні угоди про визнання винуватості укладеної між ОСОБА_4 та заступником військового прокурора Вінницького гарнізону ОСОБА_3 від 23 травня 2017 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені 24 січня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017020420000033 відмовити.
Розгляд кримінального провадження продовжити в загальному порядку.
Ухвала суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя: