Cправа № 127/10628/17
Провадження № 2/127/3744/17
Іменем України
26 липня 2017 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі головуючого судді: Гриневича В.С.,
при секретарі: Марценюк А.М.,
за участю:
представника позивача: ОСОБА_1
відповідача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №127/10628/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист особистих немайнових прав: честі, гідності, ділової репутації, -
ОСОБА_3 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 про захист особистих немайнових прав: честі, гідності, ділової репутації.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 02.04.2017р. року на сайті «20 хвилин», ТОВ «ВИДАВНИЦТВО «РІА» (адміністратор домену 20 minut.ua), у рубриці «Новини від читачів», було розміщено статтю «Борис Максимчук «програв» суд ОСОБА_3 щодо спортклубу». Автором вказаної статті зазначений ОСОБА_2. У вказаній статті міститься завідомо неправдива інформація, а саме що, ОСОБА_3, нібито зловживаючи своїм службовим становищем заволодів приміщенням яке належало університету «Україна». Також вказано, що суддя Господарського суду Вінницької області Матвійчук В.В., своїми діями мотивував позивача, до дачі йому хабаря, що призвело до умисного затягування суддею господарського судового процесу та прийняття рішення не на користь ОСОБА_2 Крім того, 03.04.2017, у коментарі до вказаної статті ОСОБА_2 дозволяє собі називати позивача, аферистом. Разом з тим, не маючи ніяких доказів, автор статті (ОСОБА_2), допускає собі образливу інформацію до судової гілки влади держави, що з допомогою «найгуманнішого суду» із слів недоброзичливих, ОСОБА_3 зміг присвоїти приміщення, яке належало Університету Україна.
Крім того, 06.05.2017, ОСОБА_2 в соціальній мережі «Facebook» розмістив публікацію у якій стверджує, що позивач, ОСОБА_3, підкупив експерта КНДІСЕ ОСОБА_4 у справі спортивного клубу «Максимус».
У цих публікаціях неодноразово ОСОБА_2 стверджує, що нібито позивач захопив і тримає в заручниках спортивні тренажери належні ФОП ОСОБА_2
28.05.2017р. на сайті «20 хвилин», ТОВ «ВИДАВНИЦТВО «РІА» (адміністратор домену 20 minut.ua), у рубриці «Новини від читачів», було розміщено статтю «Що робити з суддями? Як займатись бізнесом? Як вижити в Україні?». Аналогічно у вказаній рубриці 30.05.2017 було розміщено іншу статтю «Суддя Нешик справедливо поверне тренажери спортивному клубу ОСОБА_5?». Автором вказаних статей зазначений ОСОБА_2. У цих публікаціях знову ж таки міститься завідомо неправдива інформація про те, що адмінкорпус за адресою м. Вінниця вул. А.Янгеля, 4 був власністю Університету «Україна». Крім того ОСОБА_2 стверджує, що приміщення було оформлено на ВННВО «Комплекс-1» у протизаконний спосіб, що позивач є його власником. Також автор статті зазначає, що ОСОБА_6, для погашення кредиту збирав гроші із студентів, як плату за навчання, і таким чином сплачував кредит. Публікація аналогічного змісту «Суддя Нешик справедливо поверне тренажери спортивному клубу ОСОБА_5?», була здійснена ОСОБА_2 у газеті «RIA» за №23 від 7 червня 2017 року (сторінка 23).
На думку позивача указана неправдива інформація стосується тільки ОСОБА_3 із тих причин, що вона є наслідком судових розглядів у господарських судах, за позовами Вінницького навчально-наукового-виробничого об'єднання «Комплекс-1» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та відповідними зустрічними позовами, де позивач працює генеральним директором об'єднання.
Позивач стверджує, що розповсюджена відповідачем інформація є недостовірною, її поширення ганьбить його честь, гідність та ділову репутацію, а тому вимагає, щоб вищезазначена інформація була спростована у такий точно спосіб, яким була поширена та офіційного вибачення відповідача за вчинення ним неправомірних дій.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 15.06.2017р. (а.с. 60-64) позивач просив:
- визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності принижують ділову репутацію позивача, відомості опубліковані відповідачем: 2.04.2017, у статті «Борис Максимчук «програв» суд ОСОБА_3 щодо спортклубу», яка була розміщена в рубриці «Від читачів» на сайті «20 хвилин»; 6.05.2017, у соціальній мережі «Facebook» у публікації «ОСОБА_3 підкупив експерта КНДІСЕ ОСОБА_4..»; 28.05.2017, у статті «Що робити з суддями? Як займатись бізнесом? Як вижити в Україні?» яка була розміщена в рубриці «Від читачів» на сайті «20 хвилин»; у статті «Суддя Нешик справедливо поверне тренажери спортивному клубу ОСОБА_5?», яка була розміщена в рубриці «Від читачів» на сайті «20 хвилин» 30.05.2017 та опублікована в газеті «RIA» за №23 від 7 червня 2017 року (сторінка 23).
- зобов'язати відповідача спростувати відомості у спосіб найбільш близький до способу їх поширення, опубліковані: 2.04.2017, у статті «Борис Максимчук «програв» суд ОСОБА_3 щодо спортклубу», яка була розміщена в рубриці «Від читачів» на сайті «20 хвилин»; 6.05.2017, у соціальній мережі «Facebook» у публікації «ОСОБА_3 підкупив експерта КНДІСЕ ОСОБА_4..»; 28.05.2017, у статті «Що робити з суддями? Як займатись бізнесом? Як вижити в Україні?» яка була розміщена в рубриці «Від читачів» на сайті «20 хвилин»; у статті «Суддя Нешик справедливо поверне тренажери спортивному клубу ОСОБА_5?», яка була розміщена в рубриці «Від читачів» на сайті «20 хвилин» 30.05.2017 та опублікована в газеті «RIA» за №23 від 7 червня 2017 року (сторінка 23).
- стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 60000,00 грн. завдану поширенням інформації, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію позивача.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, підтримав та додатково пояснив, що вислови ОСОБА_2 «дав хабаря судді», «підкупив експерта» є визначеними в Кримінальному кодексі України, тобто при дійсному вчиненні таких дій за них передбачена кримінальна відповідальність. Однак, проти позивача ніяких кримінальних проваджень з даних фактів не проводилось і не проводиться, підозр не оголошувалось, судові вироки з даних приводів відсутні. На думку позивача та його представника розповсюджена відповідачем вищезазначена інформація про позивача є негативною, публікації зроблені ОСОБА_2 є фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями і тому є предметом захисту честі, гідності та ділової репутації позивача в суді.
Щодо розміру моральної шкоди, то представник позивача зазначив, що позивач надзвичайно дорожить своєю діловою репутацією, оскільки у м. Вінниці його знає дуже багато людей, на керівних посадах він працюю біля 50 років. Позивача оцінюють як порядну та чесну людину, відповідального керівника та професіонала- управлінця. За багаторічну сумлінну працю позивач неодноразово отримував почесні грамоти та відзнаки, як від державних так і від громадських організацій. Оприлюднена неправдива інформація завдала позивачу моральних страждань, він тривалий час знаходиться під лікарським наглядом з приводу захворювання серця, йому категорично заборонено безпричинно хвилюватися. Статті опубліковані ОСОБА_7 стали причиною виникнення у позивача стресових ситуацій, після їх прочитання у позивача по кілька днів не буває сну, що є симптомами виникнення серцевого нападу. Таким чином, оскільки відповідач продовжує розповсюджувати відносно позивача принизливу, образливу та негативну інформацію, вперто намагається завдати непоправної шкоди честі, гідності та діловій репутації, то на думку позивача є підставою для стягнення з відповідача 60000,00 грн. моральної шкоди.
Відповідач у запереченнях на позовну заяву (а.с. 73-77) та в судовому засіданні з позовними вимогами не погодився, просив у задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що зі змісту опублікованих статей слідує те, що вони направлені не на приниження честі, гідності чи ділової репутації позивача, а на доведення до широкого кола людей неможливості здійснювати у повній мірі тренування у спортивному залі «Максимус» за новою адресою по вул. М.Оводова, 22, через неповернення тренажерів власником приміщення за адресою: м. Вінниця, вул. Фрунзе, 4 (де раніше функціонував спортивний клуб «Максимус»). Крім того, як зазначає відповідач, здебільшого стаття за своєю суттю стосувалася діяльності судової системи, зокрема окремого судді щодо розгляду конкретної справи, фактично надавалася оцінка правосуддю та судовій владі, діяльність якої завжди підлягає оцінці суспільством. Разом з тим, відповідачем у зазначеній вище статті щодо позивача не поширена недостовірна інформація, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію, а висловлювання, які допущені у статті є правом особи вільно використовувати та обирати у своїх публікаціях різні мовні звороти, вживати гіперболи, алегорію, сатиру тощо та є оціночним судженням дій судді при розгляді господарської справи, які не можна вважати поширенням недостовірної інформації. Таким чином, будучи вираженням суб'єктивної думки й поглядів автора статті, оціночні судження не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і не можуть бути спростовані, а тому на думку відповідача інформацію, яку просить спростувати ОСОБА_3, не можна віднести до фактичних тверджень і вона не є такою за змістом Закону України «Про інформацію» та ст.277 ЦК України, а відтак підстави для задоволення пред'явленого позову відсутні.
Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 02.04.2017р. року на сайті «20 хвилин», ТОВ «ВИДАВНИЦТВО «РІА» (адміністратор домену 20 minut.ua), у рубриці «Новини від читачів», було розміщено статтю «Борис Максимчук «програв» суд ОСОБА_3 щодо спортклубу». Автором вказаної статті зазначений ОСОБА_2.
Вказана стаття наступного змісту:
«Нагадаємо, що після довгої перерви відкрився спортклуб ОСОБА_5 за адресою Оводова, 22 (раніше вулиця Козицького). Це 100 метрів від ВЕЖІ, на третьому поверсі ОСОБА_6 зв'язку у приміщенні Укртелекому. Але тренажери, ще з одного спортзалу знаходяться у приміщенні ОСОБА_3 за адресою Фрунзе, 4, які ОСОБА_2 не може забрати (ТРЕНАЖЕРИ НА ФОТО У ПРИМІЩЕННІ ЗА АДЕРЕСОЮ ФРУНЗЕ, 4)
Чому суддя прийняв таке рішення всі ми можемо тільки здогадуватися?! Але далі більш детально, що ж у дійсності відбувається.
30 січня, суддя ОСОБА_8 ухвалив рішення стосовно позову ОСОБА_2 Максимчука до "Комплексу-1“, власником якого є ОСОБА_3. У приміщенні, яке належить "Комплексу-1" раніше знаходися спортзал "Максимум".
Патовість цієї справи у тому, що "Комплекс-1" не дочекавшись рішення суду здав всі приміщення Донецькому університету, в тому числі і те, де знаходився спортзал "Максимус". До того ж, частину цих приміщень "Комплекс-1" здав ще за півроку до кінця оренди з Максимчуком, не повідомивши про це останнього. Залишивши "у заручниках" тренажери, Шаповалов почав вимагати у ОСОБА_2 виплату пені начебто за прострочку в оренді приміщення.
Про ОСОБА_3 недоброзичливці кажуть, що зловживаючи посадовим становищем, на посаді директора університету "Україна", він зміг присвоїти приміщення, яке належало університету. Але, якщо факт мав місце, очевидно, що це було зроблено не без допомоги "найгуманнішого" суду.
По цій конкретній справі суди точаться вже з серпня 2016 року. До суду надійшло по декілька позовів від сторін. Справа постійно затягувалася. Перший суддя пішов у відставку. Другий на останньому засіданні дав самовідвід. Третій суддя, ОСОБА_8, спочатку завзято взявся за справу, навіть на першому засіданні обіцяв поставити крапку, але...
І тут саме цікаве! Спочатку декілька разів переносив справу з тієї, то іншої причини! Виключаючи мікрофон повідомляв, що не збирається ухвалювати рішення та просив заключити мирову угоду. Також суддя повідомляв, що "Комплексу-1" суд не виграти, та пояснив, що тренажери вони повинні віддати. Пояснив, що поточний ремонт приміщення ОСОБА_2 ОСОБА_2 не повинен робити після закінчення дії договору. Більш того, зі слів судді, ОСОБА_2 не повинен виплачувати нараховану закладом Шаповалова пеню, оскільки тренажери, які ОСОБА_3 відмовляється віддавати, утримуються у приміщенні незаконно. Суддя усно зазначав, що "Комплекс-1" повинен підписати акт прийому-передачі. Але це все було сказано суддею в присутності сторін після виключення мікрофону.
Можливо, саме цими діями суддя мотивував Анатолія ОСОБА_3 до дачі хабара, давши зрозуміти, що законно йому суд не виграти? Можливо, щось інше трапилося - невідомо. Але після розмови за позовами "Комлексу-1" суддя господарського суду ОСОБА_8, схоже, вибрав стратегію затягувати справу.
На одному з засідань він прийняв рішення, щоб сторони разом склали певний документ, за підписами всіх сторін. Зрозуміло, що якщо була суперечка, то кожна зі сторін наполягала на своєму варіанті, тому такий документ підписаний не був. Взагалі, суд і існує для того, аби такі суперечки вирішувати.
Потім суддя вирішив призупинити справу та призначити експертну оцінку. Але... Всупереч тому, що він говорив раніше, суддя Матвійчук вирішив, щоб експерт порахував, скільки ж ОСОБА_2 повинен віддати пені. При цьому на попередньому засіданні, той самий суддя казав, що про пеню взагалі мова не йде, у зв'язку з незаконним утриманням тренажерів. А в документі рішення про оцінку було зовсім іншим, він просить експерта уточнити, «чи підтверджується документально зазначена позивачем за первісним позовом неустойка в розмірі 31838.00 грн. з серпня 2016 по 21.01.2017 року». Тобто суддя щось придумав по ходу, але в документів написав усе по іншому. Про що це говорить?
Що до іншого позову, про допуск до приміщення ОСОБА_2 з метою вивезення тренажерів, суддя Матвійчук відмовив у позові, хоча на попередньому засіданні повідомив, що "Комплекс-1" повинен віддати тренажери. І навіть навів приклад, що коли господарський суд переїжджав з Хмельницького шосе на вулицю Пирогова, то спочатку було вивезено все майно суду, а вже потім сторони підписали акт прийому передачі. Апіляційна справа теж затягується, то склад суду змінюється, то ОСОБА_3 забув ОСОБА_2 копію документів відправити.»(а.с. 7-9)
06.05.2017р., ОСОБА_2 в соціальній мережі «Facebook» розмістив публікацію, яка має назву «ОСОБА_3, підкупив експерта КНДІСЕ ОСОБА_4 у справі спортивного клубу «Максимус»? (заява про кримінальне правопорушення).
Повний текст публікації наступний:
«Такі судді та експерти унеможливлюють розвиток малого та середнього бізнесу в націй країні!
ОСОБА_3 підкупив експерта КНДІСЕ ОСОБА_4 у справі спортивного клубу «Максимус»? (заява про кримінальне правопорушення)
Після довгої перерви відкрився спортклуб ОСОБА_5 за адресою Оводова, 22 (раніше вулиця Козицького). Це 100 метрів від ВЕЖІ, на третьому поверсі ОСОБА_6 зв'язку у приміщенні Укртелекому. Але тренажери, ще з одного спортзалу знаходяться у приміщенні ОСОБА_3 за адресою Фрунзе, 4, які ОСОБА_2 не може забрати». (а.с. 14)
В подальшому, 28.05.2017р. на сайті «20 хвилин», ТОВ «ВИДАВНИЦТВО «РІА» (адміністратор домену 20 minut.ua), у рубриці «Новини від читачів», було розміщено статтю «Що робити з суддями? Як займатись бізнесом? Як вижити в Україні?», наступного змісту:.
«Мова піде про те, чому університет Україна у Вінниці залишився без власного приміщення або як ОСОБА_3 незаконно привласнив адмінприміщення Хімзаводу, а також про тренажери Максимусу.
Багато років назад це було. Університет "Україна" перебераючись з одного орендованого приміщення в інше, нарешті знайшов та придбав у кредит приміщення за адресою Фрунзе-4. Директором університету був ОСОБА_3. І ось він оформив приміщення та кредит на фірму-прокладку "Комплекс-1". Яким чином це сталося не відомо. Чому власники університету допустили оформлення на прокладку, теж не відомо. Можливо відносини були довірливі. І ось ОСОБА_3 багато років збирав плату за навчання в студентів і платив кредит. А в один прекрасний момент помахав ручкою Університету "Україна". Суди були запеклі, але приміщення більше 10 тис м2 залишилося в його власності.
Чому я це пишу запитаєте?
Уже 10 місяців ОСОБА_3 не віддає мої тренажери. У судах три позови, справи, "можливо" підкупленими суддями постійно переносяться. Представте уже три судді не можуть винести ухвалу. Наразі назначений четвертий суддя. І це все 10 місяців розглядається в суді першої інстанції. Їм здається, що справа надзвичайно важка. Але в дійсності все просто.
Поясню по суті. Комплекс-1 вимагає, щоб я зробив поточний ремонт та сплатив пеню за той час, що у них знаходяться мої тренажери. Я за зустрічним позовом вимагаю підписати акт прийому-передачі. Так ось згідно закону та юридичної практики не можливо когось заставити зробити поточний ремонт після закінчення дії договору. Крім того не можливо когось заставити зробити поточний ремонт, у разі, якщо цим приміщенням уже користується наступний орендар (ДонНУ). Крім того не можливо примусити зробити поточний ремонт, якщо цей орендар де-юре є орендарем з травня 2016 року (де-факто з березня 2015 року), а у мене договір закінчився у липні 2016 року. Що до моєї вимоги про підписання акта прийому-передачі, так вони його повинні були підписати обов'язково, при цьому також мали право внести свої зауваження в цей акт. Ну що до пені думаю зрозуміло, про неї взагалі мова не може йти в разі незаконного утримання моєї власності.
Щодо мого позову про повернення тренажерів. Згідно закону це моє право власності. І суд зобов'язаний його повернути. Але суддя господарського суду Матвійчук вирішив по-іншому, ну звичайно, що напевно не просто так. У господарському апіляційному суді все тягнеться з лютого місяця. Змінилося три складу суду. У травні, нарешті відбулося перше засідання. Судді знову проявили свою некомпетентність або щось інше їх спонукало до цього. Спочатку залізли у справу, яка знаходиться в суді першої інстанції, яка юридично не має відношення до справи про право власності, а потім, як уже не дивно, відклали справу. Послалися на те, що тут не все зрозуміло та їм потрібно додаткові документи, при цьому вони ще не знали які».
30.05.2017р., відповідачем на сайті «20 хвилин», ТОВ «ВИДАВНИЦТВО «РІА» (адміністратор домену 20 minut.ua), у рубриці «Новини від читачів», було розміщено статтю «Суддя Нешик справедливо поверне тренажери спортивному клубу ОСОБА_5?». В подальшому вказана стаття була опублікована в газеті «RIA» за №23 від 7 червня 2017 року (сторінка 23).
Текст статті наступний:
«СУДДЯ О. НЕШИК СПРАВЕДЛИВО ПОВЕРНЕ ТРЕНАЖЕРИ СПОРТИВНОГО ОСОБА_5?
Уже 10 місяців ОСОБА_3 не віддає тренажери спортивного клубу ОСОБА_5. У судах три позови; справи, за «незрозумілих» причин постійно переносяться суддями. Вже три судді не можуть винести ухвалу. Наразі призначений четвертий суддя О. Нешик. Засідання відбудеться 7 червня о 14.30 годині. І це все вже 10 місяців розглядається в суді першої інстанції господарського суду міста Вінниці. За фактом написання експертом КНДІСЕ ОСОБА_4 завідома неправдивого висновку зареєстрована кримінальна справа. Суддям «здається», що справа надзвичайно важка. Але в дійсності, з юридичної точки зору, все просто. На відео черговий самовідвід судді господарського суду Матвійчука, що затягнуло справу ще на 1 місяць, як мінімум. Що в дійсності відбувається? Розкриємо юридичну сторону проблеми.
Пояснюємо по суті: «Комплекс-1» вимагає, щоб ОСОБА_2 зробив поточний ремонт та сплатив пеню за той час, що у них знаходяться тренажери. Останній за зустрічним позовом вимагає підписати акт прийому-передачі та віддати тренажери. Згідно закону й юридичної практики неможливо когось примусити зробити поточний ремонт після закінчення дії договору. Такого прецеденту в Україні ще не було. Крім того, не можливо когось заставити зробити поточний ремонт у разі, якщо цим приміщенням вже користується наступний орендар (а саме ДонНУ). Також, неможливо примусити зробити поточний ремонт, якщо цей орендар (ДонНУ) де-юре став орендарем раніше, ніж у ОСОБА_2 закінчився договір оренди, а саме з травня 2016 року (де-факто з березня 2015 року), а у ОСОБА_2 договір закінчився в липні 2016 року. Що до вимоги про підписання акта прийому-передачі: за законом повинні були підписати обов'язково, при цьому сторони могли внести свої зауваження в цей акт. Щодо пені: зрозуміло що, про неї взагалі мова не може йти в разі незаконного утримання чужої власності. Щодо ще одного позову ОСОБА_2 про повернення тренажерів, то згідно закону, це право власності, яке має бути повернуте. І суд зобов'язаний його дотриматися. Але суддя господарського суду Матвійчук вирішив по-іншому - звичайно, що напевно, не просто так. У господарському Апеляційному суді в місті Рівному ця справа тягнеться з лютого. Змінилося три складу суду. В травні, нарешті відбулося перше засідання. Судді знову проявили свою некомпетентність або можливо щось інше їх спонукало до цього: спочатку залізли в іншу справу, яка знаходиться в суді першої інстанції і яка юридично не має відношення до справи про право власності. А потім, як уже не дивно, відклали справу. Послалися на те, що тут не все зрозуміло та їм потрібні додаткові документи. При цьому вони ще не знали, які саме документи їм необхідні.
Для довідки розповімо, яким чином ОСОБА_3 привласнив адмінприміщення Хімзаводу та чому університет «Україна» у Вінниці залишився без власного навчального корпусу. Університет "Україна" перебираючись з одного орендованого приміщення в інше, нарешті знайшов, та придбав у кредит приміщення за адресою вул. Фрунзе, 4. Директором університету був ОСОБА_3. Більшість трудового колективу університету «Україна» вважали що університет придбав приміщення у кредит, а як з'ясувалося згодом ОСОБА_3, використовуючи довірливі відносини з керівником основного університету в Києві, зміг оформити купівлю-продажу приміщення на фірму, засновником якої він є сам. ОСОБА_3 багато років збирав плату за навчання в студентів і платив кредит. А в один прекрасний момент помахав ручкою Університету "Україна". Так приміщення більше 10 тис. м.кв. залишилося в його власності.»
Відповідач в судовому засіданні не заперечував, що вищевказані статті та публікації розміщені ним - ОСОБА_2, а тому в силу частини першої статті 61 ЦПК України ці обставини не підлягають доказуванню.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Таким чином, проаналізувавши зміст вищевказаних публікацій та з урахуванням заявлених позивачем вимог у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог, судом встановлено, що на думку позивача недостовірною відносно нього інформацією, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію є:
1) Вислови розміщені 02.04.2017р. року на сайті «20 хвилин», ТОВ «ВИДАВНИЦТВО «РІА» (адміністратор домену 20 minut.ua), у рубриці «Новини від читачів», у статті «Борис Максимчук «програв» суд ОСОБА_3 щодо спортклубу», а саме:
- «Про ОСОБА_3 недоброзичливці кажуть, що зловживаючи посадовим становищем, на посаді директора університету "Україна", він зміг присвоїти приміщення, яке належало університету. Але, якщо факт мав місце, очевидно, що це було зроблено не без допомоги "найгуманнішого" суду».;
- «Можливо, саме цими діями суддя мотивував Анатолія ОСОБА_3 до дачі хабара, давши зрозуміти, що законно йому суд не виграти? Можливо, щось інше трапилося - невідомо. Але після розмови за позовами "Комлексу-1" суддя господарського суду ОСОБА_8, схоже, вибрав стратегію затягувати справу».
2) Вислови розміщені 06.05.2017р. в соціальній мережі «Facebook» у публікації та зокрема у назві публікації - «ОСОБА_3, підкупив експерта КНДІСЕ ОСОБА_4 у справі спортивного клубу «Максимус»? (заява про кримінальне правопорушення);
3) Вислови розміщені 28.05.2017р. на сайті «20 хвилин», ТОВ «ВИДАВНИЦТВО «РІА» (адміністратор домену 20 minut.ua), у рубриці «Новини від читачів», у статті «Що робити з суддями? Як займатись бізнесом? Як вижити в Україні?», а саме:
«Багато років назад це було. Університет "Україна" перебераючись з одного орендованого приміщення в інше, нарешті знайшов та придбав у кредит приміщення за адресою Фрунзе-4. Директором університету був ОСОБА_3. І ось він оформив приміщення та кредит на фірму-прокладку "Комплекс-1". Яким чином це сталося не відомо. Чому власники університету допустили оформлення на прокладку, теж не відомо. Можливо відносини були довірливі. І ось ОСОБА_3 багато років збирав плату за навчання в студентів і платив кредит. А в один прекрасний момент помахав ручкою Університету "Україна". Суди були запеклі, але приміщення більше 10 тис м2 залишилося в його власності.»
4) Вислови розміщені 30.05.2017р. на сайті «20 хвилин», ТОВ «ВИДАВНИЦТВО «РІА» (адміністратор домену 20 minut.ua), у рубриці «Новини від читачів», у статті «Суддя Нешик справедливо поверне тренажери спортивному клубу ОСОБА_5?», яка подальшому була опублікована в газеті «RIA» за №23 від 7 червня 2017 року (сторінка 23), а саме:
«Для довідки розповімо, яким чином ОСОБА_3 привласнив адмінприміщення Хімзаводу та чому університет «Україна» у Вінниці залишився без власного навчального корпусу. Університет "Україна" перебираючись з одного орендованого приміщення в інше, нарешті знайшов, та придбав у кредит приміщення за адресою вул. Фрунзе, 4. Директором університету був ОСОБА_3. Більшість трудового колективу університету «Україна» вважали що університет придбав приміщення у кредит, а як з'ясувалося згодом ОСОБА_3, використовуючи довірливі відносини з керівником основного університету в Києві, зміг оформити купівлю-продажу приміщення на фірму, засновником якої він є сам. ОСОБА_3 багато років збирав плату за навчання в студентів і платив кредит. А в один прекрасний момент помахав ручкою Університету "Україна". Так приміщення більше 10 тис. м. кв. залишилося в його власності.»
Визначаючись щодо позовних вимог суд виходить з того, що відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Частиною першою статті 34 Конституції України закріплено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Вказане право закріплено також у статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції є складовою частиною національного законодавства.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Цим конституційним положенням кореспондують приписи Цивільного кодексу України, якими встановлено, що фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (абзац перший частини першої статті 302) та статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таке конституційне та законодавче регулювання права особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується із Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, яким визначено, що кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір (пункт 2 статті 19).
Однією з гарантій реалізації конституційних прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації є законодавче закріплення права кожного на доступ до інформації, яке згідно зі статтею 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» забезпечується систематичним та оперативним оприлюдненням інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах та будь-яким іншим способом, а також шляхом надання інформації на запити.
Беручи до уваги зазначені конституційні положення та міжнародні акти, при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації необхідно забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною першою статті 277 ЦК України передбачено, що особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
Згідно вищевказаної норми закону, його об'єктивна сторона передбачає одночасну наявність таких складових елементів, як недостовірність поширеної інформації та її направленість на порушення особистих немайнових прав потерпілої особи (негативний зміст).
У розумінні вищевказаної норми закону, негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Згідно із частинами четвертою та сьомою статті 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність та честь фізичної особи є недоторканними, фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі, а на підставі статті 299 ЦК України - фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації та може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
З наведених норм права вбачається, що позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права.
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Разом з тим, Пленум Верховного Суду України в пункті 4 постанови «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року №1, роз'яснив, що під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
У пункті 15 наведеної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України також роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
При цьому, згідно частиною першою статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Поняття «оціночного судження» викладено в статті 30 Закону України «Про інформацію». Так, оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, головною ознакою того, чи певне висловлювання є оціночним судженням чи фактом, є наявність фактичних даних, на які може таке поняття вказувати, а не тільки наявність визначення такого поняття в законодавстві.
Як зазначено вище, відповідачем 02.04.2017р. розміщено на сайті «20 хвилин», ТОВ «ВИДАВНИЦТВО «РІА» (адміністратор домену 20 minut.ua), у рубриці «Новини від читачів», публікацію «Борис Максимчук «програв» суд ОСОБА_3 щодо спортклубу», які містить такі вислови:
- «Про ОСОБА_3 недоброзичливці кажуть, що зловживаючи посадовим становищем, на посаді директора університету "Україна", він зміг присвоїти приміщення, яке належало університету. Але, якщо факт мав місце, очевидно, що це було зроблено не без допомоги "найгуманнішого" суду».;
- «Можливо, саме цими діями суддя мотивував Анатолія ОСОБА_3 до дачі хабара, давши зрозуміти, що законно йому суд не виграти? Можливо, щось інше трапилося - невідомо. Але після розмови за позовами "Комлексу-1" суддя господарського суду ОСОБА_8, схоже, вибрав стратегію затягувати справу».
Аналізуючи вказані вислови суд приходить до висновку, що перша його частина у першому реченні містить інформацію, яка отримана відповідачем зі злів «недоброзичливців», якими, як пояснив відповідач, є викладачі університету «Україна», а другим реченням наявність зазначеної у першому реченні інформації ставиться під сумнів та висловлюється припущення, що якщо такий факт мав місце, то не без допомоги суду.
Друга частина висловів, у першому та другому реченні (можливо, саме цими діями суддя мотивував Анатолія ОСОБА_3 до дачі хабара, давши зрозуміти, що законно йому суд не виграти? Можливо, щось інше трапилося - невідомо) взагалі не вказує на наявність будь-яких фактичних даних, а є лише роздумами та припущенням автора.
Таким чином, вислови розміщені 02.04.2017р. року на сайті «20 хвилин», ТОВ «ВИДАВНИЦТВО «РІА» (адміністратор домену 20 minut.ua), у рубриці «Новини від читачів», у статті «Борис Максимчук «програв» суд ОСОБА_3 щодо спортклубу» не містять ознак недостовірної інформації відносно позивача в розумінні статті 277 ЦК України, а є лише припущеннями та роздумами відповідача, тобто його оціночними судженнями. Що стосується висловів розміщених 06.05.2017р. в соціальній мережі «Facebook» у публікації та зокрема у назві публікації - «ОСОБА_3, підкупив експерта КНДІСЕ ОСОБА_4 у справі спортивного клубу «Максимус»? (заява про кримінальне правопорушення) слід зазначити наступне.
Згідно з пунктом 4 Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи №1003 від 01.06.1993 року «Заголовки та виклад повідомлень мають відображати сутність представлених фактів і даних якомога точніше». У цьому зв'язку суд зазначає те, що аналіз заголовку статті, що застосований автором «ОСОБА_3, підкупив експерта КНДІСЕ ОСОБА_4 у справі спортивного клубу «Максимус»? (заява про кримінальне правопорушення)», доцільно проводити після аналізу оціночних суджень, фактів, виразів та повідомлень які містяться власне у змісті статті, та головним критерієм достовірності та негативності буде встановлення (або не встановлення) судом відповідності заголовку статті суті висвітлених у ній обставин, фактів та подій.
Однак, дослідивши роздруківку публікації розміщеної 06.05.2017р. в соціальній мережі «Facebook», судом встановлено, що фактично заголовок публікації ще раз продубльований у самій публікації, при цьому як у заголовку, так і в тексті публікації в кінці речення міститься знак запитання, що свідчить не про наявність фактичних даних про підкуп експерта, а оціночне судження відповідача.
Крім того, суд звертає увагу на те, що вважаючи недостовірним висновок експерта Вінницького відділення КНІСЕ ОСОБА_4 №460/17-21 від 21.03.2017р. ФОП ОСОБА_2 звернувся до Вінницького відділу поліції з заявою про кримінальне правопорушення в порядку ст. 214 КПК України.
З повідомлення Вінницького відділу поліції №М-946/200/2017 від 08.06.2017р. вбачається, що подана вищевказана заява за фактом написання експертом неправдивого висновку прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12017020010002161. Попередня кваліфікація правопорушення - ч. 1 ст. 384 КК України. Розпочато досудове розслідування.
Таким чином, зазначений у заголовку та тексті публікації вислів про заяву про кримінальне правопорушення не є недостовірною інформацію, оскільки факт написання такої заяви підтверджується матеріалами справи.
Вислови ж розміщені 28.05.2017р. на сайті «20 хвилин», ТОВ «ВИДАВНИЦТВО «РІА» (адміністратор домену 20 minut.ua), у рубриці «Новини від читачів», у статті «Що робити з суддями? Як займатись бізнесом? Як вижити в Україні?», а також розміщені 30.05.2017р. на сайті «20 хвилин», ТОВ «ВИДАВНИЦТВО «РІА» (адміністратор домену 20 minut.ua), у рубриці «Новини від читачів», у статті «Суддя Нешик справедливо поверне тренажери спортивному клубу ОСОБА_5?», яка подальшому була опублікована в газеті «RIA» за №23 від 7 червня 2017 року (сторінка 23), стосуються одних і тих же подій та обставин, які також не можна віднести до інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Як уже зазначалося, відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночні судження не підлягають спростуванню та
доведенню їх правдивості.
В пункті 19 наведеної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року №1, роз'яснено судам, що відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Таким чином, оскільки думки, переконання та критична оцінка певних фактів і недоліків не є предметом судового захисту, в частині позовних вимог щодо визнання вище переліченої інформації недостовірною та зобов'язання її спростувати, слід відмовити.
Також суд вважає за доцільне зазначити, що якщо позивач вважає, що оціночні судження або думки, поширені відповідачем в досліджуваних статтях та публікаціях принижують його гідність, честь чи ділову репутацію, він вправі скористатися наданим йому частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, то відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Отже, оскільки позивачем не доведено порушення своїх прав відповідачем, відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданим споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Однак, будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження факту спричинення позивачу моральної шкоди, а також доказів на підтвердження причинного зв'язку між шкодою та розміщеними відповідачем публікаціями, позивачем не надано.
Згідно з частиною першою статті 3, статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Положеннями статей 10, 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Однак, позивачем всупереч вказаним вимогам, не підтверджено доказами факт заподіяння йому моральної шкоди, і не наведено інших підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Згідно з частиною четвертою статті 88 ЦПК України у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.
Позивач при зверненні до суду судового збору не сплачував, оскільки звільнений від його сплати, при цьому матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, а тому відсутні підстави для їх відшкодування.
Крім того, оскільки у задволенні позову відмовлено, то з урахуванням положень статті 88 ЦПК України, відсутні підстави для відшкодуванню позивачу витрат на правову допомогу.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: