Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/4862/17
4 серпня 2017 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Демчик Р.В.,
при секретарі Бузун Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Черкаський консервний комбінат» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ДП «Черкаський консервний комбінат» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги мотивує тим, що з 1987 році її було прийнято на роботу паспортистом у ДП «Черкаський консервний комбінат». 25 травня 2017 року звільнена з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. На день звільнення відповідачем нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з грудня 2016 року по 25 травня 2017 року у сумі 17 373,77 грн. Відмову виплатити заборговані кошти, відповідач обґрунтував відсутністю коштів.
Вважає такі дії відповідача незаконними і такими, що завдали їй моральної шкоди.
Враховуючи викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за період з 01.12.2016 по 25.05.2017 у розмірі 17 373 грн. 77 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 26.05.2017 по 15.06.2017 в сумі 3 127 грн. 32 коп., а також моральну шкоду у розмірі 25000 грн. 00 коп.
В судове засіданні позивач ОСОБА_2. не з»явилася, надав суду заяву, в якій справу просила розглянути в її відсутність.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про день та час слухання справи.
Суд на підставі ст. ст. 224, 225 ЦПК України ухвалив про заочний розгляд справи на підставі наявних в справі доказів.
Суд, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Встановлено, що ОСОБА_1 з 1987 працювала провідником вагонів з готовою продукцією на залізничній ділянці Черкаського виробничого державного кооперативного об'єднання плодоовочевої продукції «Черкаський консервний комбінат» на підставі наказу №348-к від 26.10.1987, а з 1996 року вона переведена на посаду начальника ЖКО. 25 травня 2017 року відповідно до наказу № 5-к звільнена з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України
За даними довідки про нараховану заробітну плату, виданої керівником установи ДП «Черкаський консервний комбінат», заборгованість підприємства по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі перед ОСОБА_1 складає 17 373 грн. 72 коп. Крім того, встановлено, що середньомісячна заробітна плата складає 3127,32 грн., а середньоденний заробіток - 148,92 грн.
Станом на час розгляду справи, встановлено, що ДП «Черкаський консервний комбінат» (код 05529691) не ліквідоване.
Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.
Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України). Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України та КЗпП України.
Справи щодо захисту порушених, оспорюваних або невизнаних прав, свобод чи інтересів, що виникають із трудових відносин, за положеннями ст. 15 ЦПК України розглядаються судами у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до положень ст.ст. 11, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.ч. 2, 3 ст. 58 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 59 ЦПК України).
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України).
Частиною першою ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позивачем не порушені строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП України з врахуванням положень рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 по справі №4-рп/2012.
При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України).
За результатами розгляду справи встановлено, що на час розгляду даної справи відповідачем не була виплачена позивачеві заробітна плата в повному розмірі. Факт відсутності на рахунках підприємства грошових коштів для виплати заробітної плати працівникові, не звільняє його від відповідальності. До того ж, під час розгляду справи судом не встановлено вини ОСОБА_1, як працівника підприємства, у виникненні становища, яке призвело до затримки розрахунку по заробітній платі.
Таким чином, за період з 01.12.2016 по 25.05.2017 розмір заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі складає - 17 373 грн. 77 коп., яку слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Згідно п. 20 Постанови Пленуму ВСУ№ № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв»язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він в цей день не був на роботі - наступного дня після пред»явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст..117 КЗпПУ стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановленні рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Згідно п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи , передують події. З якою пов»язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попердні два місці роботи.
Що стосується позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, то суд вважає, що до стягнення підлягає нарахування станом на 15 червня 2017 року, що складає 3 127,32 коп. Крім того, суд враховує ту обставину, що відповідач не оспорює і не спростовує такі розрахунки.
Статтею 237-1 КЗпП передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то її доводи про порушення законних прав, яке полягало у невиплаті належних їй грошових сум нарахованої заробітної плати, - знайшли своє підтвердження. Наявність такого порушення призвело до моральних страждань, втрати позивачем нормальних життєвих зв'язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує встановлені обставини справи, характер порушення прав позивача, ступінь моральних страждань, зміни у житті та зусилля, вжиті для відновлення трудових прав, а також принципи розумності та справедливості, а тому вважає за необхідне задовольнити вимоги у розмірі 1000 грн. 00 коп., а не 25000 грн. 00 коп., як визначено за позовними вимогами. В іншій частині слід відмовити.
Отже, вирішення даного спору узгоджується з Правовими позиціями Верховного Суду України, що викладені у постанові від 03.07.2013 справа №6-60-цс13, від 16.01.2012 справа №6-54цс11, від 25.04.2012 справа №6-23цс12, від 29.01.2014 справа №6-144цс13, від 27.04.2016 №6-113цс16, які відповідно до статті 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.367 ЦК України рішення про стягнення заробітної плати в частині виплати за один місяць підлягає до негайного виконання.
Крім того, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 640 грн. 00 коп.
На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст.ст. 94, 115, 232, 233, 237-1, 238, КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», рішенням КСУ від 22.02.2012 по справі №4-рп/2012, постановою Пленуму ВСУ від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Правовими позиціями ВСУ від 03.07.2013 справа №6-6-цс13, від 16.01.2012 справа №6-54цс11, від 25.04.2012 справа №6-23цс12, від 29.01.2014 справа №6-144цс13, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 15, 57-61, 88, 209-223, 360-7, 367 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Черкаський консервний комбінат» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Черкаський консервний комбінат» на користь ОСОБА_1 заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за період з 01.12.2016 по 25.05.2017 у розмірі 17 373 грн. 77 коп. з відрахуванням обов'язкових платежів.
Стягнути з Державного підприємства «Черкаський консервний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 3 127 грн. 32 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Черкаський консервний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 грн. 00 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Черкаський консервний комбінат» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 640 грн. 00 коп.
Рішення суду після набрання ним законної сили направити до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставленням відмітки в актовому записі про шлюб.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Головуючий: ОСОБА_3