08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (265) 6-17-89, факс (265) 6-16-76, inbox@fs.ko.court.gov.ua
2/381/995/17
381/2049/17
07 серпня 2017 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі головуючого судді Ковалевської Л.М., з участю секретаря -Омельчук С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Фастові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину удаваним,-
До суду з позовом про визнання правочину удаваним звернувся ОСОБА_1 посилаючись на те, що 29.10.2012 року між ним та ОСОБА_2 було укладено правочин, за умовами якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 96 000 Євро. Проте, відповідно до цитати в змісті правочину «Это деньги которые поступили по временной финансовой помощи от Смирнова». У зв»язку з викладеним позивач вважає, що воля сторін в даному правочині була спрямована на укладання договору безоплатної фінансової допомоги, а не на укладання договору позики, тому вважає, що правочин від 29.10.2012 року укладений між ними є удаваним.
В судове засідання позивач та його представники двічи не з»явились, були повідомлені належним чином, про що свідчить зворотнє повідомлення про вручення позивачу судового виклику та звіт про відправлення представнику позивача електронного повідомлення. 01.08.2017 року в судове засідання представник позивача ОСОБА_3 не з»явився, подав заяву про перенесення розгляду справи, а в разі визнання причин неявки в судове засідання неповажними, просив розглянути справу буз його участі та без участі позивача.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала та подала письмові заперечення, в яких виклала позицію відповідача.
Суд, вислухавши думку представника відповідача, вивчивши письмові докази по справі, вважає, що позов не підлягає до задоволення з урахуванням наступного.
Судом встановлено, 29.10.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено правочин, відповідно до якого ОСОБА_1 взяв на себе зобов»язання повернути кошти в сумі 96000 Євро + 12% річних виходячи із суми використовуваних грошей та зазначено графік повернення (а.с.5). В нижній частині аркуша даної розписки зазначено, що «Расписка написана без давления, в здравом смысле. Это деньги которые поступили по временной финансовой помощи от Смирнова».
Рішенням Фастівського міськрайонного суду від 02 лютого 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним правочину було відмовлено.
Дане рішення було оскаржено сторонами і відповідно до Рішення Апеляційного суду Київської області від 12.04.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Виключено із мотивувальної частини рішення суду речення: «З огляду на зазначене суд дійшов висновку про наявність правових підстав вважати заміну боргу позивача перед відповідачем позиковим зобов»язанням за договором позики». В іншій частині позову рішення залишено без змін.
ВССУ роз'яснив, що повинен довести позивач, який стверджує про удаваність правочину.
Так, статтею 235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено судам, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Суд з урахуванням викладеного вважає, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину від 29.10.2012 року виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором позики та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором позики. При цьому, суд приймає до уваги, що у розписці зазначено про те, що ОСОБА_1 окрім зобов»язання повернути кошти в сумі 96 000 Євро, зобов»язується повернути ще й 12% річних за користування цими коштами та встановлено графік повернення, що в даному випадку є підтвердженням того, що цей договір не носить характеру удаваного правочину.
Також позивач не надав доказів на підтвердження своїх доводів про те, що грошові кошти поступили від ОСОБА_2 в якості тимчасової фінансової допомоги.
ВССУ роз'яснив, що позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 12.04.2017 року, яке набрало чинності встановлено, що між сторонами був укладений саме договір позики, а не будь-який інший договір, а відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, що до якої встановлено ці обставини.
Отже, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 є надуманим та безпідставним, а посилання позивача на зазначені ним обставини, свідчать лише про те, що останній не має наміру повертати отримані кошти за розпискою та ухиляється таким чином і від повернення відсотків.
Крім того, в Обухівському районному суді знаходиться в провадженні справа за позовом ОСОБА_2, предметом розгляду якої є саме стягнення з ОСОБА_1 боргу та відсотків за даною розпискою.
Аналізуючи всі зібрані по справі докази суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог позивачем, а тому відсутні правові підстави для його задоволення.
Керуючись ст. 10,60,61, 212-215 ЦПК України, ст.235 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину удаваним відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Фастівський міськрайонний суду протягом 10 днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час його оголошення, протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Л.М.Ковалевська