01 серпня 2017 року Справа № 910/21850/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого суддіКорсака В.А.
суддівСеліваненка В.П. Палія В.В.
розглянувши касаційну скаргуОб'єднання підприємств "Український музичний альянс"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.04.2017
у справі № 910/21850/16 Господарського суду м.Києва
за позовомОб'єднання підприємств "Український музичний альянс"
доІноземного підприємства "І-АР-СІ"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаВсеукраїнська громадська організація "Всеукраїнське Агентство Авторських Прав"
простягнення коштів
в судовому засіданні взяли участь представники :
- позивачаКалениченко П.А.
- відповідача Богатих Д.С.
- третьої особиБезугла А.О.
У листопаді 2016 року Об'єднання підприємств "Український музичний альянс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Іноземного підприємства "І-АР-СІ", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 1 321 362, 22 грн. відрахувань за імпорт на територію України обладнання у період з 07.03.2014 по 20.11.2016 (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог № 01-30/01/17 від 30.01.2017, яка прийнята та розглянута судом).
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань в частині сплати відрахувань за ввезення товарів на користь уповноваженої організації колективного управління.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2017 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Всеукраїнську громадську організацію "Всеукраїнське Агентство Авторських Прав".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 (суддя Марченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 (головуючий Доманська М.Л., судді: Остапенко О.М., Верховець А.А.) у даній справі в позові відмовлено повністю.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач не є належним кредитором у грошовому зобов'язанні, оскільки відповідач, як імпортер, уклав договір про сплату відрахувань з розстрочкою із третьою особою. Зобов'язання відповідачем виконується належним чином і строк його виконання ще не закінчився.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, Об'єднання підприємств "Український музичний альянс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального законодавства, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 1 196 362, 22 грн. відрахувань за період 07.03.2014 по 20.11.2016, а в частині стягнення 125 000 грн. - провадження у справі припинити на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.
24.07.2017 Іноземним підприємством "І-АР-СІ" подано відзив на касаційну скаргу, який залучено до матеріалів справи та враховано судом.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що Об'єднання підприємств "Український музичний альянс" (позивач у справі) є організацією, уповноваженою здійснювати збирання і розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, що підтверджується свідоцтвом від 20.12.2007 № 2/У, виданим позивачу Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.
Іноземне підприємство "І-АР-СІ" (відповідач у справі) у період з 07.03.2014 по 20.11.2016 імпортувало на митну територію України товари (обладнання і матеріальні носії), із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, передбачені Законом України "Про авторське право і суміжні права", і з яких мало сплатити згадані відрахування.
Станом на час здійснення відповідачем імпорту вказаного обладнання і матеріальних носіїв на митну територію України (у період з 07.03.2014 по 20.11.2016) позивач та Всеукраїнська організація "Всеукраїнське Агенство Авторських Прав" (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору у справі) є уповноваженими організаціями на здійснення збирання і розподілу між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, що підтверджено виданими Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України свідоцтвами № 2/у від 20.12.2007 та № 3/у від 29.12.2014.
Під час ввезення на митну територію України імпортованого обладнання та матеріальних носіїв відповідач не сплатив необхідні відрахування в розмірах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 992 "Про розмір відрахувань, що сплачуються виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах".
З урахуванням вартості імпортованого обладнання та матеріальних носіїв позивачем нараховано до стягнення з відповідача 1 321 362, 22 грн. заборгованості із відрахувань (відсотків) (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог № 01-30/01/17 від 30.01.2017, яка прийнята та розглянута судом).
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 21.11.2016 відповідачем укладено договір № ІМ-2111/16 з Всеукраїнською громадською організацією "Всеукраїнське Агентство Авторських прав" про виплату відрахувань імпортером обладнання і матеріальних носіїв та додатки №№ 1, 2, 5/2/14, 30/12/14 до цього договору, якими сторони узгодили, серед іншого, порядок, строк та розмір сплати відрахувань за ввезення на митну територію України обладнання та матеріальних носіїв. Договір набув чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2017.
Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача зазначених відрахувань.
В основу судових рішень про відмову у позові судами попередніх інстанцій покладено висновки про те, що позивач не є кредитором у відповідному грошовому зобов'язанні, оскільки відповідач, як імпортер, уклав договір про сплату відрахувань з розстрочкою з третьою особою, яка є належним кредитором у зобов'язанні. За висновками судів, грошове зобов'язання відповідачем виконується належним чином і строк його виконання ще не закінчився.
Такі висновки судів колегія вважає передчасними з наступних підстав.
Обов'язок та порядок сплати відрахувань регламентовано статтею 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права", спільним наказом Міністерства освіти і науки України та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державної податкової адміністрації України від 24.11.2003 № 780/123/561 "Про затвердження Порядку здійснення відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах", а також постановою Кабінету Міністрів України №992 від 27.06.2003 "Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах".
Так, статтею 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що допускаються використання виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, їх фіксація, відтворення і доведення до загального відома без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення у випадках, передбачених статтями 21-25 цього Закону щодо обмеження майнових прав авторів літературних, художніх і наукових творів, якщо задовольняються такі умови: а) відтворення зазначених об'єктів здійснюється виключно з метою навчання чи наукових досліджень; б) право на відтворення, передбачене у пункті "а" цієї частини, не поширюється на експорт відтворених примірників фонограм, відеограм, програм мовлення за межі митної території України; в) за суб'єктами суміжних прав зберігається право на справедливу винагороду з урахуванням кількості відтворених примірників. Передбачене цією частиною використання об'єктів суміжних прав без згоди суб'єктів суміжних прав є можливим лише за умови дотримання особистих немайнових прав суб'єктів авторського права і суміжних прав, передбачених статтями 14 і 38 цього Закону.
Допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, без згоди автора (авторів), виконавців і виробників фонограм (відеограм), але з виплатою їм винагороди способом, визначеним частиною четвертою цієї статті.
Передбачене частинами першою і другою цієї статті використання об'єктів суміжних прав без згоди суб'єктів суміжних прав не повинно завдавати шкоди нормальній експлуатації виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення і зачіпати законні інтереси виконавців, виробників фонограм, відеограм і програм мовлення чи інших суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав.
Виплата винагороди виробникам фонограм і відеограм та іншим особам, які мають авторське право і (або) суміжні права, за передбачені частиною другою цієї статті відтворення, здійснюється у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, крім: а) професійного обладнання та (або) матеріальних носіїв, не призначених для використання в домашніх умовах; б) обладнання і матеріальних носіїв, що експортуються за митну територію України; в) обладнання і матеріальних носіїв, що ввозяться фізичною особою на митну територію України виключно в особистих цілях і без комерційної мети.
Розміри зазначених у частинах другій і четвертій цієї статті відрахувань (відсотків), що мають сплачуватися виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, визначаються Кабінетом Міністрів України. Ці кошти виробниками та імпортерами обладнання і (або) матеріальних носіїв перераховуються визначеним Установою організаціям колективного управління (далі - уповноваженим організаціям). Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Імпортери перераховують ці кошти уповноваженій організації під час ввезення товару на митну територію України, а виробники - у кінці кожного місяця після реалізації обладнання і матеріальних носіїв.
Установа і визначені нею для збору коштів уповноважені організації мають право вимагати від виробників та імпортерів інформацію про виробництво, імпорт і реалізацію (продаж) зазначеного у частині четвертій цієї статті обладнання і матеріальних носіїв.
Зібрані кошти, що зазначені у частинах другій і четвертій цієї статті, розподіляються між авторами, виконавцями, виробниками фонограм (відеограм). Якщо угодами між організаціями колективного управління не передбачено інше, то ці кошти розподіляються у таких пропорціях: авторам - 50 відсотків, виконавцям - 25 відсотків і виробникам фонограм (відеограм) - 25 відсотків.
Розміри зазначених відрахувань (відсотків) визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 992 "Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах". Розмір відрахувань (відсотків) встановлюється: для імпортерів - у відсотках їх вартості, зазначеної у зовнішньоекономічному договорі (контракті); для виробників - у відсотках їх відпускної ціни.
Статтею 174 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, а також з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Зобов'язання, яке виникає безпосередньо із закону (ст. 42 Закону України "Про авторське право та суміжні права") полягає у перерахуванні імпортером на користь уповноваженої організації відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, під час ввезення такого обладнання та територію України у встановленому постановою КМУ № 992 від 27.06.2003 розмірі.
Сторонами господарського зобов'язання, яке виникло в силу законодавчих приписів є:
зобов'язана сторона (боржник) - імпортер обладнання, за допомогою якого можна здійснити відтворення, передбачені ст. 42 Закону України "Про авторське право та суміжні права". В даному випадку, боржником є Іноземне підприємство "І-АР-СІ", тобто відповідач у справі.
управнена сторона (кредитор) - організація колективного управління, яка уповноважена Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України здійснювати збирання та розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань. Законодавством України передбачена можливість існування необмеженого кола таких організацій. В даному випадку, такими уповноваженими організаціями є колективного управління є позивач та третя особа, тобто має місце зобов'язання з множинністю осіб на стороні кредитора.
Частина перша статті 196 ГК України передбачає, що кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням.
Змістом зобов'язання, про яке йде мова, є взаємні права і обов'язки, що виникають між боржником і кредитором безпосередньо зі ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права":
- обов'язок боржника полягає у перерахуванні суми відрахувань уповноваженим організаціям під час ввезення на митну територію України обладнання І (або) матеріальних носіїв відповідно до розміру відрахувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 992 (умови, строки та порядок виконання обов'язку чітко регламентовані ч.ч. 2, 4-5 Закону України "Про авторське право і суміжні права", п.п. 7, 9 наказу № 780/123/561, постановою Кабінету Міністрів України № 992);
- кредитор, в свою чергу, має право вимагати від боржника виконання зобов'язання, керуючись ст. 193 ГК України та ст. 526 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), згідно з якими зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Позивач та третя особа у рівній мірі наділені повноваженнями щодо здійснення збирання і розподілу відрахувань, тому мають однакове право вимоги.
Поряд із зобов'язанням, що виникло безпосередньо із ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права", умови, порядок і строки виконання якого чітко врегульовані законодавством і юридична сила, якого поширюється на позивача, відповідача та третю особу, існує зобов'язання, що виникло 21.11.2016 з договору і юридична сила якого поширюється тільки на відповідача і третю особу.
Суди попередніх інстанцій не врахували що вищевказані два зобов'язання стосуються одного предмету (відрахувань), але є різними за підставами виникнення, часом виникнення, юридичною силою та умовами виконання.
Зобов'язання, суб'єктом якого є позивач, виникло безпосередньо з актів цивільного законодавства і полягає саме у перерахуванні суми відрахувань уповноваженим організаціям під час ввезення на митну територію України обладнання і (або) матеріальних носіїв імпортерами відповідно до встановленого розміру.
Тобто зобов'язання полягає не в укладенні договору з уповноваженою організацією про сплату відрахувань і не в погодженні порядку їх сплати, а у безпосередньому здійсненні таких відрахувань на умовах і в строки, що встановлені законодавством.
В оглядовому листі № 01-06/521 від 28.02.2017 Вищий господарський суд України зазначив, що зобов'язання зі сплати відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, є грошовим.
В п.1.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що з урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.... (не дата укладення договору про порядок, строк та розмір відрахувань).
Таким чином, факт укладення договору з одним із кредиторів не є підставою вважати виконаним грошове зобов'язання, яке виникло в силу законодавчих приписів, таке зобов'язання можна вважати виконаним тільки у разі перерахування всієї суми заборгованості на користь одного з кредиторів.
Стаття 202 ГК України передбачає, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином: зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частина п'ятою статті 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права", пункт 7 наказу № 780/123/561 передбачають, що імпортери перераховують ці кошти (відрахування) уповноваженій організації під час ввезення товару па митну територію України.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
При розгляді цього спору суди належним чином не врахували суть та характер діяльності організацій колективного управління.
В пунктах 2.3., 4.1., 4.2. статуту позивача зазначено, що він є недержавним, неприбутковим, добровільним, самоврядним, договірним об'єднанням суб'єктів підприємницької діяльності, що утворюється на принципах добровільності членства, рівноправності, та спільності інтересів своїх членів. Позивач не має на меті здійснення підприємницької діяльності і одержання прибутку від своєї діяльності.
Відповідно до мети своєї діяльності позивач є організацією колективного управляння майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав.
Позивач здійснює колективне управління майновими правами відповідно до законодавства України про авторське право та суміжні права, свого статуту і в межах повноважень, одержаних від суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, а також на інших законних підставах (т.1, а.с. 13, 15).
Відповідно до підпункту "г" ч. 1 ст. 49 Закону України "Про авторське право та суміжні права" організації колективного управління повинні виконувати певні функції від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень.
Таким чином, організації колективного управління здійснюють функції представника суб'єктів відповідних прав та повинні діяти в інтересах цих суб'єктів. Об'єм та зміст правомочностей такого представництва визначається законодавством, статутом цих організацій та відповідними договорами між такими організаціями та суб'єктами відповідних прав.
При розгляді цього спору судами попередніх інстанцій не досліджено, чи надавалась третій особі правомочність щодо надання розстрочки та визначення іншої дати оплати відрахувань на користь осіб, які вона представляє, в інший строк, ніж це передбачено статтею 42 Закону України "Про авторське право та суміжні права" (під час ввезення товару на митну територію України). Також не надано ніякої правової оцінки тому, чи відповідають дії відповідача та третьої особи щодо надання такої розстрочки, інтересам суб'єктів авторського права, і (або) суміжних прав, та виробників фонограм (відеограм).
Також, суди попередніх інстанцій не дослідили, чи порушуються цією розстрочкою законні права суб'єктів відповідних прав на своєчасне отримання відрахувань, передбачених статтею 42 Закону України "Про авторське право та суміжні права".
Ці обставини мають суттєве значення для правильного вирішення цього спору, враховуючи те, що у позивача та третьої особи підстави для стягнення сум відрахувань є різними, про ще вже зазначено вище.
Також колегія вважає недостатньо обґрунтованими посилання судів попередніх інстанцій на принципи презумпції дійсності договору та його обов'язковості.
У даному випадку, якщо буде встановлено, що надання в договорі відстрочки оплати відрахувань відбулось з перевищення повноважень та з порушенням вимог діючого законодавства, зокрема статті 42 Закону України "Про авторське право та суміжні права", суди не позбавлені можливості застосувати до цієї частини договору, статтю 83 ГПК України, пункт 1 частини першої якої передбачає, що господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Крім того, при вирішенні даного судового спору судами попередніх інстанцій взагалі не досліджено питання наявності боргу у відповідача по сплаті відрахувань та його розміру за минулий період перед жодною уповноваженою організацією.
Водночас, залучивши до участі у справі у якості третьої особи Всеукраїнську громадську організацію "Всеукраїнське Агентство Авторських Прав" та посилаючись лише на свідоцтво № 3/у від 29.12.2014, суди попередніх інстанцій не витребували статут цієї особи та не дослідили положень такого статуту стосовно юридичного статусу та мети діяльної третьої особи у справі.
Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без повного дослідження усіх обставин справи, тоді як відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінка доказів повинна ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зважаючи на це, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у зв'язку з визначеними Господарським процесуальним кодексом України повноваженнями Вищого господарського суду України як касаційної інстанції слід враховувати, що згідно з частиною другою статті 1117 названого кодексу касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави визнати рішення судів попередніх інстанцій такими, що повністю відповідають вимогам законодавства.
Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (із змінами і доповненнями) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:
- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;
- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;
- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають.
Відповідно до пункту 3 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати все вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін. В залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 у справі № 910/21850/16 скасувати.
Справу № 910/21850/16 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя В. А. Корсак
С у д д і В. П. Селіваненко
В. В. Палій