31 липня 2017 року Справа № 917/1411/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді суддів:Корсака В.А., Ходаківської І.П., Данилової М.В.
розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства "Ярина"
на постанову у справіХарківського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 № 917/1411/14 Господарського суду Полтавської області
за позовомЗаступника прокурора Полтавської області в інтересах держави
до1. Гребінківської районної державної адміністрації Полтавської області, 2. Приватного сільськогосподарського підприємства "Ярина"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Головне управління Держземагенства у Полтавській області
провизнання недійсними розпоряджень, визнання недійсними договорів оренди землі та зобов'язання повернути земельні ділянки
Як вбачається з матеріалів справи, Приватне сільськогосподарське підприємство "Ярина" вже зверталось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 у справі № 917/1411/14. Оскільки скаржником не було додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, ухвалою Вищого господарського суду України від 05.12.2016 касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини першої статті 1113 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України).
Частиною третьою статті 1113 ГПК України передбачено, що після усунення обставин, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 4 і 6 частини першої цієї статті, касаційна скарга може бути подана повторно.
Приватне сільськогосподарське підприємство "Ярина" повторно звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою від 24.05.2017 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 у даній справі.
Статтею 110 ГПК України передбачено, що касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.
Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, касаційну скаргу скаржником було подано 24.05.2017, що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті, в якому надійшла касаційна скаргу, тобто із значним пропуском строку подання касаційної скарги. При цьому, скаржником заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку подання касаційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.
Згідно цієї норми суд касаційної інстанції у кожному конкретному випадку, повинен, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінки доводів щодо причин їх пропуску, зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску такого строку.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Клопотання про поновлення процесуального строку повинно містити роз'яснення причин пропуску такого строку і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними.
У своєму клопотанні про поновлення строку подання касаційної скарги скаржник послався на те, що з 22.04.2014 підприємством керувала особа, яка була призначена директором у незаконний спосіб та не вживала ніяких заходів щодо захисту охоронюваних прав на користування спірними земельними ділянками. При цьому, процедура оформлення та подання належно оформленої касаційної скарги фактично тривала з 05.12.2016 (дата винесення оскаржуваної судової ухвали) по 24.05.2017 (дата подання касаційної скарги повторно), тобто більш ніж п'ять місяців, тоді як статтею 110 ГПК України встановлено 20-денний строк подання касаційної скарги. Окремо слід звернути увагу на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята ще 19.11.2014, а з касаційною скаргою вперше скаржник звернувся лише у листопаді 2016 року, тобто через два роки. При цьому, клопотання не містить посилань на те, що скаржник не повідомлявся судом апеляційної інстанції про час і місце розгляду його апеляційної скарги.
Отже, наведені у клопотанні обставини колегія не вважає такими, що свідчать про наявність поважних причин пропуску процесуального строку на касаційне оскарження, виходячи з наступного.
Діюче процесуальне законодавство не допускає довільного, не обмеженого у часі перегляду судових рішень.
Норми ГПК України, встановлюючи строки для подачі скарг, тим самим визначають баланс між принципом правової визначеності, забезпечуючи стабільність правовідношень у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності, з однієї сторони, і правом на справедливий судовий розгляд, який передбачає можливість виправлення судових помилок, з іншої.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.
При цьому відповідно до прецедентної практики Суду одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, inter alia, який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (див. Рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], № 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).
Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 Рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, пункти 37-38 Рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010).
У пункті 41 Рішення від 03.04.2008 "Пономарьов проти України" Суд вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".
Стаття 53 ГПК України передбачає оцінку господарським судом касаційної інстанції при вирішенні питання про відновлення строку обґрунтованості доводів касатора.
Проаналізувавши доводи заявника, колегія дійшла висновку про те, що причин пропуску строку для подання касаційної скарги, які мали б об'єктивний характер та свідчили б про існування дійсних перешкод для своєчасного подання належно оформленої касаційної скарги у клопотанні не наведено, відтак можливість вчасного подання касаційної скарги залежала виключно від волевиявлення самого касатора.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржувана постанова Харківського апеляційного господарського суду прийнята 19.11.2014. Її копії були надіслані усім учасникам судового процесу у даній справі 24.11.2014, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні останнього аркушу постанови (т.1., а.с.251). При цьому, посилань на несвоєчасне отримання тексту постанови у скарзі та у клопотанні не заявником не зазначено.
Стосовно посилання скаржника у клопотанні на те, що він не міг сплатити судовий збір за подання касаційної скарги, оскільки кошти передбачені на сплату судового збору були повністю використані, колегія дійшла наступного висновку.
Крім того, колегія звертає увагу скаржника на те, що статтею 8 Закону України "Про судовий збір" передбачена можливість відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.
Таким чином, сторона має право звернутися до суду із клопотанням про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати одночасно з поданням касаційної скарги. При цьому, особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.
При цьому оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже, в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.
Подача касаційної скарги і сплата судового збору є такими процесуальними діями, які можуть бути здійснені не одночасно, що, зокрема, передбачено ст. 8 Закону України "Про судовий збір". В той же час, законодавець зобов'язує, зокрема сторін, подати касаційну скаргу в передбачений процесуальним законом строк.
Як вбачається з матеріалів справи, у встановлений процесуальним законом двадцятиденний строк подання касаційної скарги (ст. 110 ГПК України) відповідач із касаційною скаргою та відповідним клопотанням до суду не звертався.
Вперше касаційна скарга була подана відповідачем до суду ще у листопаді 2016 року, тобто через два роки після прийняття оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Враховуючи те, що заявник не довів існування істотних перешкод, які б могли позбавити його реальної можливості своєчасно подати касаційну скаргу з відповідним клопотанням, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про поновлення строку подання касаційної скарги.
Відповідно до частини другої статті 110 ГПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про повернення касаційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Оскільки у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави у порядку, визначеному частиною першою статті 53 ГПК України, визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, клопотання про поновлення цього строку належить відхилити, відповідно до пункту 5 частини першої статті 1113 цього кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1113 ГПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку або таке клопотання відхилено.
Керуючись статтями 53, 86, 110, пунктом 5 частини першої статті 1113 ГПК України, Вищий господарський суд України
Клопотання про поновлення пропущеного строку подання касаційної скарги відхилити.
Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Ярина" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 у справі № 917/1411/14 повернути скаржнику.
Головуючий суддя В. А. Корсак
Судді І. П. Ходаківська
М. В. Данилова