25 липня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
представника ОСОБА_6
власника майна ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 28 квітня 2017 року, -
Цією ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу ГУ СБ України у місті Києві та Київській області ОСОБА_8 та накладено арешт на майно яке було вилучено під час обшуку 27 квітня 2017 року в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 22017101110000001 за адресою: АДРЕСА_1 , перелік якого зазначено в клопотанні слідчого.
Постановлене рішення слідчий суддя мотивував тим, що стороною обвинувачення доведено необхідність застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.
В апеляційній скарзі власника майна, просить ухвалу слідчого судді скасувати і постановити нову, якою в задоволенні клопотання слідчого відмовити. Свої вимоги апелянт обґрунтував тим, що ні доводи клопотання, ні додані до нього матеріали не містять даних, які б давали підстави вважати, що вилучене в ході обшуку майно відповідає критеріям ст. 98 КПК України, а відтак, на думку апелянта, стороною обвинувачення не доведено можливості використання цього майна як доказу, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.
Також, в апеляційній скарзі ставиться питання про поновлення пропущеного строку на оскарження ухвали слідчого судді, посилаючись на ті обставини, що розгляд клопотання про арешт майна відбувся без повідомлення його власника, а копія постановленого судом рішення на його адресу не надсилалась.
Заслухавши доповідь судді, представника та власника майна, які підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи рішення слідчого судді законним і обґрунтованим, дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги та клопотання про поновлення пропущеного строку, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Враховуючи ті обставини, що розгляд клопотання слідчого про арешт майна відбувся без повідомлення особи яка подала скаргу, а копія постановленого судом рішення, як вбачається з наданих суду матеріалів, на її адресу не надсилалась, колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо поважності причин пропуску строку на оскарження ухвали слідчого судді та вважає за необхідне поновити його.
Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу відсутності підстав для накладення арешту на майно, то колегія суддів вважає їх безпідставними.
Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Крім того, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
На переконання колегії суддів вказаних вимог закону слідчий суддя, під час розгляду клопотання слідчого про арешт майна, дотримався.
Так Головним управлінням СБ України у місті Києві та Київській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження № 22017101110000001 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 110-2 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , будучи керівниками організованої групи, у співучасті з іншими невстановленими особами, попередньо зорганізувавшись у стійке злочинне обєднання для вчинення незаконного заволодіння майном, фінансування дій спрямованих на зміну меж території та державного кордону України у спосіб, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, а також для фінансового забезпечення незаконних збройних формувань «ДНР», які вчиняють дії направленні на насильницьку зміну конституційного ладу та захоплення державної влади в Україні, маючи єдиний відомий всім учасникам злочинної групи план та умисел, з чітким розподілом ролей, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи, постійно фінансово забезпечують дії спрямовані на зміну меж території та державного кордону України, а саме фінансують діяльність незаконних збройних формувань терористичної організації «ДНР», які вчиняють дії направленні на насильницьку зміну конституційного ладу та захоплення державної влади в Україні.
27 квітня 2017 року в рамках даного кримінального провадження було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було вилучено речі і документи, перелік яких зазначено в клопотанні слідчого.
27 квітня 2017 року постановою слідчого СВ Головного управління СБ України у місті Києві та Київській області ОСОБА_11 вилучене майно визнано речовими доказами.
Звертаючись з клопотанням про арешт вилученого в ході обшуку майна, слідчий зазначив, що метою застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження є збереження його як речового доказу.
Встановивши вище зазначені обставини, дослідивши доводи клопотання і матеріали, які були надані слідчим на обґрунтування своїх вимог, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта, дотримався вимог ст. 170 КПК України і прийшов до обґрунтованого висновку з приводу наявності підстав для його задоволення та накладення арешту на зазначене в клопотанні слідчого майно.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується та вважає, що слідчим доведена необхідність застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження з метою збереження цього майна як речового доказу.
Відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
На думку колегії суддів, доводи клопотання та додані до нього матеріали містять достатньо даних, які вказують на відповідність вилученого майна критеріям ст. 98 КПК України, а відтак вважає, що стороною обвинувачення доведено ті обставини, що воно може бути використано як доказ у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, доводи апеляційної скарги з приводу недоведеності слідчим тих обставин, що вилучене майно має ознаки речових доказів, є безпідставними.
У зв'язку з цим, колегія суддів приходить до висновку про законність і обґрунтованість ухвали слідчого судді та вважає, що вона постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, оскільки надані слідчим матеріали доводять наявність правових підстав для накладення арешту на майно, а також того, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є арешт майна.
Істотних порушень вимог КПК які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді колегією суддів не встановлено.
У зв'язку з цим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді, а відтак подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 376, 404, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Клопотання власника майна ОСОБА_7 про поновлення пропущеного строку на оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 28 квітня 2017 року, задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 28 квітня 2017 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу ГУ СБ України у місті Києві та Київській області ОСОБА_8 та накладено арешт на майно яке було вилучено під час обшуку 27 квітня 2017 року в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 22017101110000001 за адресою: АДРЕСА_1 , перелік якого зазначено в клопотанні слідчого, залишити без зміни, а апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не
підлягає.
Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/796/2937/2017 Категорія ст. 170 КПК України
Слідчий суддя суду 1-ї інстанціїОСОБА_12
Доповідач ОСОБА_1