Дата документу Справа №
Єдиний унікальний №320/941/17 Головуючий у 1-й інстанції: Сметаніна А.В.
Провадження №22-ц/778/3067/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
03 серпня 2017 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Кочеткової І.В.,
суддів: Маловічко С.В.,
ОСОБА_2,
секретарі: Бєлова А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитною лінією,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 березня 2017 року,
У лютому 2017 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитною лінією. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 19.04.2013 року сторони уклали кредитний договір, за умовами якого на ім'я ОСОБА_3 був відкритий картковий рахунок та встановлено ліміт кредитної лінії в розмірі 50 000 грн. Посилаючись на те, що відповідач взяті на себе зобов'язання не виконує, станом на 11.01.2017 року має прострочену заборгованість на загальну суму 49 065,41 грн., із яких: 36 528,41 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 12 537 грн. - заборгованість зі сплати відсотків, Банк просив суд стягнути з боржника всю суму боргу і відшкодувати судові витрати.
Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 березня 2017 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість в сумі 49065 грн. та судовий збір в сумі 1600 грн.
Ухвалою цього ж суду від 20 червня 2017 року заява ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що не була належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду справи, а тому не мала можливості заперечувати проти позову. Вважає, що позивачем не доведені позовні вимоги, оскільки до позовної заяви не додані оригінали документів, а відповідні копії не завірені належним чином. Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника відповідача адвоката ОСОБА_4, який просив задовольнити апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконує умови кредитного договору, має прострочену заборгованість, яка у відповідності до вимог ст.ст.1048, 1050 ЦК України підлягає стягненню на користь Банку.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на доказах, яким дана правильна оцінка.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
На підставі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.1 ст. 634 ЦПК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).
Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Встановлено, що 19 квітня 2013 року ОСОБА_3 власноручно підписала заяву № 003-07599-190413 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ «Дельта Банк» для отримання кредитної картки. Із цієї анкети-заяви слідує, що ОСОБА_3 ознайомлена і згодна з Правилами та тарифами, які була надані їй в письмовому вигляді. Своїм підписом вона підтвердила факт отримання повної інформації про умови кредитування.
Крім того, відповідач також погодилася на те, що ця заява, разом з пам'яткою клієнта, запропонованими банком Правилами надання банківських послуг, а також тарифами складає між позичальником і банком договір про надання банківських послуг.
Отже, підписавши Анкету-заяву, відповідач у відповідності з вимогами ст. ст. 634, 638 ЦК України прийняв пропозицію позивача та приєднався до договору згідно з Умовами та Правилами надання банківських послуг.
Відповідно до пункту 2.1, 2.2, 2.5 заяви банк відкриває відповідачеві картковий рахунок № 26256908361695 в національній валюті України - гривні.
Згідно п 2.3 частини 3 договору, банк встановлює ліміт кредитної лінії у розмірі: 50 000,00 гривень.
Згідно п. 1 частини 3 договору - обслуговування Карткового рахунку здійснюється у відповідності до тарифів, що є невід'ємною частиною договору.
Згідно п. 2.1 частини 3 договору, моментом прийняття (акцепту) банком пропозиції, щодо укладення договору, а отже моментом укладання договору на умовах, описаних в пропозиції та правилах, вважатиметься дата підписання банком даної пропозиції та скріплення її печаткою.
На підставі п. 2.4 частини 3 договору, кредитування рахунку в межах кредитної лінії здійснюється протягом строку, визначеного у п. 2.4 частини 2 пропозиції. Кожен наступний ліміт кредитної лінії надається після спливу строку надання попередньої, на умовах, погоджених сторонами у пропозиції та не потребує підписання додаткових угод до Пропозиції.
У відповідності до п. 2.5. Частини 3 Договору, відповідач до підписання пропозиції був ознайомлений в письмовій формі з інформацією про умови - кредитування рахунку (у формі встановлення кредитної лінії) та орієнтовну сукупну вартість кредиту, відповідно до законодавства України.
В зв'язку з відкликанням банківської ліцензії у АТ «Дельта Банк», відповідно до постанови Правління Національного банку України № 664 від 02.10.2015 р., після спливу чергового строку ліміту кредитної лінії, відповідно до п. 2.4 ч. 3 договору, був встановлений ліміт кредитної лінії розмірі 0,00 грн. Не сплачена заборгованість за Договором, визнана простроченою.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач ПАТ «Дельта Банк» виконав свої зобов'язання за договором, видав відповідачу кредитну картку 5163990009181938 Відповідач отримала надані їй кредитні кошти та користувалася ними, що підтверджується випискою по рахунку відповідача (а.с.5, п.12 заяви).
В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що відповідачем у встановленому законом порядку оспорюється факт укладення кредитного договору, відкриття йому рахунку та отримання кредитних карток й грошових коштів.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач з лютого 2015 року припинила вносити щомісячні платежі на погашення кредиту, внаслідок чого станом на станом на 11 січня 2017 року має заборгованість - 49 065,41 грн., із яких за тілом кредиту 36 528,41 грн.; за відсотками - 12 537,00 грн.(а.с.4).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України).
У відповідності з вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За правилом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Встановивши, що відповідач припинила вносити щомісячні платежі на погашення кредиту, суд першої інстанції у відповідності з умовами договору і вимогами ч.2 ст.1050 ЦК України обгрунтовано стягнув всю суму боргу на користь Банку.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212, 215 ЦПК України належно оцінив надані докази, виконав вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Судом вірно врегульовано спірні правовідносини застосуванням ст.ст. 526,543,625,629,1048-1050,1054,1055 ЦК України, за якими зобов'язання за договором, у тому числі за договором кредиту, за яким кредитодавець надає кошти, а позичальник зобов'язується їх повернути за сплатою процентів, є обов'язковими для виконання сторонами, має виконуватися належним чином, з застосуванням відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення про час і місце судового розгляду не є підставою для скасування судового рішення. Як вбачається із матеріалів справи, повістка про виклик у судове засідання була направлена відповідачеві рекомендованим листом за адресою, зазначеною в анкеті заяві, яка співпадає з зареєстрованим місцем проживання відповідача (а.с.5,7 зворот, 15). Проте від отримання судової повістки відповідач ухилилася, у зв'язку з чим рекомендоване поштове відправлення було повернуто до суду з відміткою відділення зв'язку - «повернуто за закінченням строку зберігання» (а.с.26,40).
Інформація про час і місце судового розгляду справи була також оприлюднена на офіційному сайті місцевого суду «Судова влада України».
Оскільки відповідач ухилилася від отримання судової повістки про виклик до суду, відомості про час і місце судового розгляду були оприлюднені на офіційному сайті суду, підстав для скасування судового рішення не вбачається.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність позовних вимог банку являються неспроможними.
Згідно ст. 57-59,64 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування, одержані з дотриманням встановленого законом порядку, а письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
Позивачем надані та належним чином перевірені і судом правильно оцінені такі письмові докази як заява позичальника, деталізовані розрахунки заборгованості, в яких відображені нараховані до сплати суми, сплачені кошти, нарахування відсотків, пені відповідно до умов кредитного договору.
Вказані розрахунки є документами, які містять відомості про обставини, які мають значення для справи, підтверджують вимоги позивача, що відповідає ст.ст. 57-59,64 ЦПК України (а.с.4).
Надані на підтвердження права вимоги і розміру заборгованості за кредитом копії документів прошиті, пронумеровані скріплені печаткою юридичної особи.
Порядок засвідчення копій документів визначений пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55).
За вказаним нормативно-правовим актом, відмітка про засвідчення копії документа складається: зі слів «згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису.
Як вбачається із доданих до матеріалів справи фотокопій відповідних документів, які прошиті і скріплені печаткою юридичної особі і підписом посадової особи позивача, вони оформлені у відповідності до п.5.26,5.27 ДСТУ.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що із наданого Банком розрахунку неможливо перевірити дотримання позивачем строків позовної давності, є безпідставними. Як вбачається із копії особистого рахунку позичальника, доданої до позовної заяви, в ній містяться всі банківські операції, здійснені по картковому рахунку позичальника, із зазначенням дати кожної операції і її суми. Аналіз руху коштів карткового рахунку позичальника свідчить про те, що Банком дотримані строки позовної давності, оскільки останній платіж на погашення кредитної заборгованості на суму 2 100 грн. був здійснений 02.02.2015 року, з відповідним позовом до суду Банк звернувся у січні 2017 року, тобто в межах строків позовної давності.
Доводи апеляційної скарги щодо загальної незгоди з розміром заборгованості суперечать вимогам ст. ст.10,60 ЦПК України, які зобов'язують відповідача на засадах змагальності доводити свої заперечення переконливими, належними та допустимими доказами. Жодного доказу на підтвердження своїх доводів відповідач не навів і не надав.
Фактично апелянт вимагає від суду зробити бездоказові припущення на його користь, що прямо заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України, яка визначає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, дав належну оцінку наданим доказам в їх сукупності та прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позову.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Інших доводів апеляційна скарга не містить.
Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.
Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 307,308,313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 березня 2017 року по цій справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: