Ухвала
іменем україни
2 серпня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів: Іваненко Ю.Г., Карпенко С.О.,
Ситнік О.М., Ступак О.В.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - служба у справах дітей та сім'ї Обухівської районної державної адміністрації Київської області, про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі країни, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2016 року,
встановила:
У січні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи тим, що з 11 лютого 2011 року по 27 березня 2014 року з відповідачем ОСОБА_4 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають малолітньою сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який постійно проживає разом з позивачем. Позивач зазначала про намір здійснити разову подорож разом із малолітньою сином до
м. Москва Російської Федерації у період з 1 липня 2016 року по 1 вересня 2016 року. Вказувала, що відповідач від будь-якого спілкування з дитиною та позивачем з даного питання ухиляється. Зазначала, що 26 квітня 2016 року Обухівським районним судом було винесено рішення за аналогічним позовом про виїзд дитини за кордон без згоди батька в період 1 травня
2016 року по 31 травня 2016 року, однак з тривалим набрання рішення законної сили вона не змогла поїхати з сином за кордон.
Ураховуючи наведене, просила дати дозвіл на тимчасовий виїзд сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на межі України у період з 1 липня 2016 року по 1 вересня 2016 року.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 7 липня 2016 року позов задоволено частково.
Надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України (до м. Москва Російської Федерації) та на зворотній в'їзд в Україну малолітнього
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у супроводі матері ОСОБА_3, без згоди та супроводу батька дитини ОСОБА_4, з дня набрання даним рішенням суду законної сили до 1 вересня 2016 року.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із недоведеності позивачем факту, що виїзд за кордон буде відповідати інтересам малолітньої дитини, мати зможе забезпечити належний догляд за дитиною у дорозі, її потреби по місцю прибуття. Суд посилався на неналежну перевірку місцевим судом доводів відповідача щодо неможливості надати дозвіл на виїзд дитини безпосередньо до м. Москва Російської Федерації, оскільки існує реальна небезпека неповернення дитини до України в силу працевлаштування там позивача, прийняття її на облік.
Проте з висновком апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Установлено, що 11 лютого 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2014 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу у сторін народився син ОСОБА_5.
31 травня 2016 року позивач звернулася до ОСОБА_4 з листом з'явитися 6 червня 2016 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Приходько Л.М. для посвідчення нотаріальної згоди на вивезення малолітнього сина ОСОБА_5 до м. Москви Російської Федерації на відпочинок, в період з 1 липня 2016 року по 1 вересня 2016 року, відповідь на який позивач не отримала.
Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалась на те, що дитина постійно проживає разом з матір'ю АДРЕСА_1. Вона ознайомила свого сина з історичними місцями у м. Києві, тому має намір для духовного та морального розвитку дитини, познайомити з іноземною культурою, відвідати з дитиною найбільш визначні пам'ятки природи, пам'ятки архітектури та заклади дитячого дозвілля в м. Москва Російської Федерації. Зазначала, що поїздка до м. Москва Російської Федерації, матиме особливе значення у всебічному розвитку дитини, оскільки нею заплановано перегляд з сином ОСОБА_5 балету Джорджа Баланчича «Драгоценности» у Великому театрі на 9 липня 2016 року, а також вистави у Московському Цирку Нікуліна на Цветному бульварі, яка відбудеться 23 липня 2016 року. ОСОБА_3 також планує 15 липня
2016 року відвідати з сином ОСОБА_5 екскурсію «Сімейний бранч на теплоході «Москва-150», 3 серпня 2016 року - переглянути постановку «Одного разу на планеті мишей» у театрі «Куток дідуся Дурова», планується також сходити з дитиною до Московського зоопарку, відвідати інші заходи.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (ст. 153 СК України).
Згідно зі ст. 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 3 ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Згідно із ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Пунктом 3 Правил передбачено виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцятирічного віку.
Виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (підпункт 1 пункту 4 Правил).
Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
Виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.
У порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 315 ЦПК України апеляційний суд на вказане уваги не звернув не врахував, що поїздка носить разовий характер відвідування позивачем м. Москва Російської Федерації з метою відвідування ряду заходів в інтересах дитини, її розвитку та не врахував визначеної ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» можливості ухвалення судом рішення на разовий виїзд без згоди батька, не позбавленого батьківських прав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, вірно застосував положення ч. 3 ст. 313 ЦК України, ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», оцінив надані сторонами докази в порядку ст. 212 ЦПК України та прийшов правильного висновку про доведеність позовних вимог, з урахуванням прав та інтересів дитини.
Рішення місцевого суду ухвалено виключно в інтересах малолітньої дитини.
Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, вірно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.
Проте всупереч вимогам статей 303, 316 ЦПК України, апеляційний суд переоцінив наявні в справі докази, не витребував нових, не навів належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції та скасував законне рішення суду першої інстанції.
Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 1 ст. 339 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2016 року скасувати, рішення Обухівського районного суду Київської області
від 7 липня 2016 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ.С. Висоцька
Судді:Ю.Г. Іваненко
С.О. Карпенко О.М. Ситнік О.В. Ступак