Дата документу 27.07.2017
Справа № 334/4497/17
Провадження № 2/334/2602/17
27 липня 2017 року суддя Ленінського районного суду м. Запоріжжя Гнатюк О.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди,
встановив:
27 липня 2017 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя відкрито провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
У поданій до суду позовній заяві позивач просить суд встановити, яке рухоме та нерухоме майно належить відповідачу ОСОБА_2 особисто або в будь-якій долі та накласти на нього арешт в забезпечення сплати вищевказаного відшкодування, а також заборонити ОСОБА_2 виїзд за кордон до остаточного розрахунку за позовом.
Дослідивши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд приходить до висновку, що вимога про накладення арешту та заборони ОСОБА_2 виїзду за кордон до остаточного розрахунку за позовом задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд при розгляді заяви про забезпечення позову має пересвідчитись, що між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання можливого рішення про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог та відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом, в провадженні якого перебуває, в день її надходження, без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що позивач, у своїй заяві про забезпечення позову, не конкретизував на що саме необхідно накласти арешт, а також не надав жодного доказу наявності будь-якого майна та коштів, які належать відповідачу по справі ОСОБА_2. Натомість позивач просить суд встановити, яке рухоме та нерухоме майно належить ОСОБА_2 особисто або в будь-якій долі. До компетенції суду не входить встановлення та розшук майна сторін.
За таких обставин неможливо визначити перелік майна, відносно якого можуть бути встановлені заходи забезпечення позову, а також співмірність вартості цього майна із заявленими позовними вимогами.
Крім того, позивач просить суд заборонити ОСОБА_2 у виїзді за кордон до остаточного розрахунку за позовом. Дана вимога не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, згідно з ч.1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до п.5 ч.1, ч.2 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, а якщо він має паспорт, то йому може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання таких зобов'язань.
Відповідно до ч.1 ст. 377-1 ЦПК України, питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
За змістом наведених вище норм чинного законодавства, тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише при наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, і саме з цією метою має намір та реальну можливість вибути за межі України.
А отже, питання про обмеження у праві виїзду за межі України, розглядається на стадії виконання рішення суду. Тому, суд вважає дану вимогу передчасною.
З огляду на встановлені судом обставини, у задоволенні вимоги про встановлення, яке рухоме та нерухоме майно належить відповідачу ОСОБА_2 особисто або в будь-якій долі та накладення на нього арешту в забезпечення сплати відшкодування, а також заборони ОСОБА_2 виїзду за кордон до остаточного розрахунку за позовом, необхідно відмовити.
Крім того, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що заява про забезпечення позову повинна відповідати вимогам ст.ст. 151-153 Цивільного процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 33 Конституції України, ст.ст. 151-153 ЦПК України,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом встановлення, яке рухоме та нерухоме майно належить відповідачу ОСОБА_2 особисто або в будь-якій долі та накладення на нього арешт, а також заборони ОСОБА_2 виїзду за кордон до остаточного розрахунку за позовом - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційний суд Запорізької області протягом 5 днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя О.М.Гнатюк