"01" серпня 2017 р. Справа № 917/652/17
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.
при секретарі Новіковій Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - ОСОБА_1, за довіреністю від 10.07.2017 року №29;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал", м. Полтава (вх.2228П/1-18)
на рішення господарського суду Полтавської області від 27.06.2017р.
у справі № 917/652/17
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" ,м. Київ
до відповідача ОСОБА_2 підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал", м. Полтава
про стягнення грошових коштів
Рішенням господарського суду Полтавської області від 27.06.2017р. у справі №917/652/17 (суддя Іванко Л.А.) позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" до ОСОБА_2 підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" 55450 грн. збитків та 1600 грн. витрат по сплаті судового збору.
Комунальне підприємство Полтавської обласної ради "Полтававодоканал", м. Полтава з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 27.06.2017р. у справі №917/652/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Апелянт, в обґрунтування своєї правової позиції, зокрема, зазначає про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неправомірності дій відповідача по утриманню каналізаційного колектора, наявність безпосереднього чи опосередкованого причинного зв'язку між такими діями та провалом каналізаційного колектора.
Також, апелянт вказує на те, що дії підприємства по утриманню вказаної в заяві кришки люка водопровідного колодязя не були належним чином визнані неправомірними, оскільки не встановлено вину відповідача чи його окремих працівників в неналежному утриманні даної кришки люка водопровідного колодязя.
А отже, на думку апелянта, сукупність наведених факторів свідчить про безпідставність вимог позивача щодо відшкодування матеріальної шкоди.
Крім того, апелянт вважає, що постанова про закриття кримінального провадження не є обвинувальним вироком суду, а тому вона не є доказом вини ОСОБА_3
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2017р. суддею доповідачем по справі №917/652/17 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2017р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 01.08.2017р.
27.07.2017 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника (вх.№7893), яке долучено до матеріалів справи.
Крім того, у вказаному клопотанні позивач просить долучити до матеріалів справи відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін, який долучений до матеріалів справи.
У судовому засіданні представник відповідача просив скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 27.06.2017р. у справі №917/652/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Представник позивача в судове засідання 01.08.2017 року не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №6102222173450, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника апелянта, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.
25.12.2015 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (страховик) та ОСОБА_4 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 122/15-Тз/П, відповідно до умов якого страховик зобов'язався у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування. А саме, ПАТ "Страхова компанія "Арсенал Страхування" зобов'язується компенсувати ОСОБА_4 пошкодження або знищення автомобіля НОМЕР_1, його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП.
Відповідно до умов Договору сторони склали Додаток № 2, в якому узгодили Графік внесення страхових платежів, інформацію про розмір страхової суми, страхового тарифу.
У ході досудового розслідування по кримінальному провадженню №12016170040002925 від 23.07.2016 року встановлено, що 22.07.2016 року близько 23 год. 30 хв. по вулиці Південній у місті Полтава рухався автомобіль НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, прож. ОСОБА_5, АДРЕСА_1, який біля будинку 353 по вул. Південній у місті Полтава здійснив наїзд на каналізаційний люк, в результаті чого люк вдарив об дно автомобіля та пасажир ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 отримала тілесні ушкодження.
Постановою Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області про закриття кримінального провадження від 29.08.2016 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016170040002925 від 23.07.2016 року закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Так, зі змісту вказаної постанови вбачається, що з проведеного досудового розслідування вказаного факту ДТП, за вказаних обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, що були об'єктивно встановлені згідно всіх здобутих доказів під час проведення досудового розслідування встановлено, що причиною ДТП та наступивши наслідків стали невиконання ОСОБА_3 не в повному обсязі інструкції (в частині п.2.2), згідно якої начальник цеху по ремонту та експлуатації водопровідних мереж, зокрема, слідкує за технічним станом, проводить профілактичну роботу для запобігання аварій і порушень на мережах, а в разі їх виникнення організовує їх усунення у найкоротший термін, аналізує причини, що спричинили їх, з доповіддю керівництву.
Також, в ході проведення вказаного досудового розслідування було встановлено, що водій автомобіля НОМЕР_3 діяв згідно вимог Правил дорожнього руху, причинний зв'язок з ДТП та наслідками в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 1 статті 286 КК України.
Зі змісту звіту № 5659/4 від 05.09.2016 року, наданого ТОВ "Експертно-асистуюча компанія "Фаворит", вартість відновлювального ремонту автомобіля НОМЕР_4 складає 158904,28 грн.
Страхувальник звернувся до страховика з заявою про виплату страхового відшкодування у зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою.
Позивач визнав дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася 22.07.2016 року страховим випадком та 27.10.2016 р. склав страховий акт № 122/15-Тз/П-3-1 з розрахунком розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті та становить 55450 грн.
28.10.2016 року позивачем було виплачено ОСОБА_4 страхове відшкодування у розмірі 55450 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних документів.
Надалі, позивач, 16.02.2017 року звернувся на адресу КП ПОР "Полтававодоканал" - роботодавця начальника цеху по ремонту та експлуатації водопровідних мереж ОСОБА_3 з претензією, в якій просив перерахувати на його рахунок 55450 грн.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з відповідним позовом, в якому просив стягнути в порядку зворотної вимоги (регресу) з КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" 55450 грн.
27.06.2017 року господарським судом Полтавської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.
Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до статі 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 525, ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Згідно статті 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій, страхових випадків, визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, і доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору
Вказана норма кореспондує зі ст. 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Частиною 1, 2, 16 ст. 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку; страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку; страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
У відповідності до ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Приписами статті 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
За змістом статті 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Так, з матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору та приписів чинного законодавства України позивачем 28.10.2016 року було виплачено страхувальнику (потерпілій особі) - ОСОБА_4 - 55450 грн. страхового відшкодування.
Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Крім того, статтею 38 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.
Приписами частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Таким чином, з наведених вище приписів чинного законодавства України вбачається, що позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, тобто, до відповідача.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Статтею 1172 Цивільного кодексу України унормовано, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Як було зазначено вище, постановою про закриття кримінального провадження від 29.08.2016 року встановлено, що причиною ДТП та наступивших наслідків стали невиконання ОСОБА_3 не в повному обсязі інструкції (в частині п.2.2), згідно якої начальник цеху по ремонту та експлуатації водопровідних мереж, зокрема, слідкує за технічним станом, проводить профілактичну роботу для запобігання аварій і порушень на мережах, а в разі їх виникнення організовує їх усунення у найкоротший термін, аналізує причини, що спричинили їх, з доповіддю керівництву.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 працює в КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал", м. Полтава на посаді начальника цеху по ремонту та експлуатації водопровідних мереж про що свідчить, зокрема, копія посадової інструкції начальника цеху по ремонту та експлуатації водопровідних мереж, яку останній отримав, про що поставив свій підпис (а.с.91-93)
Також, органом досудового розслідування було встановлено, що водій автомобіля НОМЕР_3 діяв згідно вимог Правил дорожнього руху, причинний зв'язок з ДТП та наслідками в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 1 статті 286 КК України.
Отже, оскільки причиною ДТП та наступивших наслідків стали невиконання ОСОБА_3 - працівником КП ПОР «Полтававодоканал» не в повному обсязі інструкції в частині п.2.2, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що відповідач - КП ПОР "Полтававодоканал" повинен нести відповідальність у вигляді відшкодування шкоди у даному випадку.
Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, позивач повинен довести факт протиправної поведінки особи, що завдала шкоди, настання шкоди (її розмір) та причинний зв'язок між ними.
Згідно частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Таким чином, обов'язок доказування вини на позивача законом не покладається.
Вина презумується в силу закону. Доведення відсутності вини є процесуальним обов'язком відповідача.
Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що відповідачем не доведено відсутність вини його працівника у заподіянні шкоди та факту того, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу водія.
Доводи апелянта про те, що постанова про закриття кримінального провадження не є обвинувальним вироком суду, а тому вона не є доказом вини ОСОБА_3 є необґрунтованими.
Вказана постанова стверджує факт відсутності складу злочину в діях осіб, причетних до ДТП та відсутність підстав для притягнення їх до кримінальної відповідальності і є підставою для цивільно - правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 55450 грн. збитків.
Доводи викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_2 підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал", м. Полтава не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, оскільки є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи та наявними у справі доказами.
Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)
Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал", м. Полтава залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 27.06.2017р. у справі №917/652/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 03.08.2017 року.
Головуючий суддя Терещенко О.І.
Суддя Сіверін В. І.
Суддя Слободін М.М.