36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
28.07.2017р. Справа № 917/808/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтава - Союз", вул. Стрітенська 36, к. 508, м. Полтава, 36020
до Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000
про визнання недійсним рішення
Суддя Семчук О.С.
Представники сторін 21.06.2017р.:
від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 2 від 24.05.2017р.);
від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 02/2782 від 19.06.2017р.).
Представники сторін 18.07.2017р.:
від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 2 віфд 24.05.2017р.);
від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 02/2782 від 19.06.2017р.).
Представники сторін 28.07.2017р.:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 02/2782 від 19.06.2017р.).
Рішення приймається після перерв, оголошених в судовому засіданні 21.06.2017р., в судовому засіданні 18.07.2017р. до 28.07.2017р. (13 год. 00 хв.).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтава - Союз" (далі - позивач/ ТОВ "Полтава-Союз") звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відповідач/ ОСОБА_3) про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11.04.2017р. № 02/38-рш. В обґрунтування позову позивач посилається на неповне з'ясування та не доведення обставин, що мають значення для справи, а також на очевидну невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.
Ухвалою від 31.05.2017р. суд порушив провадження у справі, розгляд якої призначено на 21.06.2017р.
21.06.2017р. суд оголосив перерву в судовому засіданні до 18.07.2017р.
В судовому засіданні 18.07.2017р. суд оголосив перерву до 28.07.2017р.
01.06.2017р. до суду надійшла заява позивача про повернення позовної заяви без розгляду в зв'язку з врегулюванням спору. Проте, заявою № 06/06-01 від 06.06.2017р. позивач просив суд не розглядати його заяву від 01.06.2017р. про повернення позовної заяви.
В зв'язку з цим заява позивача про повернення позовної заяви без розгляду судом не розглядалася.
Представник позивача в судове засідання 28.07.2017р. не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце продовження розгляду справи після перерви, що підтверджується його розпискою.
Відповідно до пп. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки необхідних для вирішення спору доказів, наявних у матеріалах справи достатньо, строк розгляду справи, встановлений ГПК України, закінчується, то справа розглядається без участі представника позивача.
Відповідач у відзиві позов заперечує з підстав його необґрунтованості та недоведеності.
В судових засіданнях 21.06.2017р. та 18.07.2017р. представник позивача наполягав на задоволенні позову у повному обсязі, мотивуючи обставинами, викладеними у позовній заяві.
Представник відповідача в судових засіданнях проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов.
В судовому засіданні 28.07.2017р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 85 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
11.04.2017р. адміністративною колегією Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України було винесено рішення № 02/38-рш у справі № 02-02-50/20-2017 (далі - рішення № 02/38-рш), відповідно до якого постановлено:
1) визнати, що ТОВ «Полтава-Союз» займає монопольне (домінуюче) становище на ринку комплексних послуг з надання місць для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами в територіальних межах ринку «Південний» та прилеглих до нього вулиць в межах пішохідної доступності (радіус - до 500м або витрати часу - до 10 хв.) з часткою, що перевищує 35 % у період 2013-2016 років;
2) визнати, що ТОВ «Полтава-Союз» вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50, пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку комплексних послуг з надання місць для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, а саме: встановлення економічно необґрунтованої вартості оренди 1 кв.м торгівельного місця на ринку «Південний»;
3) за порушення, зазначене в пункті 2 рішення, накласти на ТОВ «Полтава-Союз» штраф у розмірі 68000 грн.;
4) зобов'язати ТОВ «Полтава-Союз» в місячний термін з дня отримання рішення привести вартість оренди 1 кв.м торгівельного місця на комунальному ринку «Південний» до економічно обґрунтованого рівня.
ТОВ «Полтава-союз» листом № 04/04-01 від 04.04.2017р. до початку засідання Адміністративної колегії, на якому було прийняте оскаржуване рішення, не визнало порушень та подало відповідачу свої заперечення.
Позивач вважає оскаржуване рішення відповідача незаконним, винесеним з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а тому просить визнати його недійсним з наступних підстав.
На думку позивача у висновок оскаржуваного рішення було покладено неіснуючі, надумані та непідтверджені дані. Так, ТОВ «Полтава-союз» згідно договору про співробітництво укладеного з комунальним підприємством «Полтава - сервіс» Полтавської міської ради з 2013 року здійснювало свою господарську діяльність на комунальному ринку «Південний» в місті Полтаві за адресою ОСОБА_4. Даним договором передані права по організації та створенню належних умов для провадження господарської діяльності на зазначеному комунальному ринку.
Відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон), Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку (далі - Методика), затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002р. за № 49-р, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.04.2002р. за № 317/6605 визначається: можливість визначення монопольного (домінуючого) становища, визначення переліку товарів та основних продавців, покупців цих товарів, визначення основних споживачів, визначення товарних меж ринку, визначення територіальних (географічних) меж ринку, часові межі ринку, визначення потенційних конкурентів, розрахунки частки суб'єкта господарювання. Із сукупності вище перелічених визначень встановлюється чи визначається монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання.
Позивач вважає, що відповідачем було встановлено помилкове визначення монопольного (домінуючого) становища щодо ТОВ «Полтава-Союз», а саме зайняття монопольного становища на ринку комплексних послуг з надання місць для оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією в межах м. Полтава протягом 2013-2016 років на ринку «Південний».
Позивач зазначає, що відповідачем не взято до уваги те, що конкуренцію ТОВ «Полтава -Союз» складає інший ринок «Південний-1», що знаходяться по вул. Сакко, 6, який знаходиться в 200 м від ринку «Південний» та на якому здійснюється торгівля продовольчими та непродовольчими товарами. На підтвердження цього позивачем надано отриману на запит копію рішення «Про організацію міського комунального ринку «Південний-1» та копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.
Судом встановлено, що вказане твердження позивача не відповідає дійсності, оскільки у тексті оспорюваного рішення (розділ VIII) надано розрахунок частки суб'єкта господарювання на ринку, з врахуванням, в тому числі, і ринку "Південний-1".
Згідно проведених розрахунків відповідача, частка ТОВ «Полтава-Союз» на ринку комплексних послуг з надання місць для торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами на ринку склала: 53% загалом по наданню торгових місць на ринку; 51% по наданню торгових місць для торгівлі продовольчими товарами; 58% по наданню торгових місць для торгівлі непродовольчими товарами.
Позивач не надав доказів, які б спростовували розмір його частки на ринку комплексних послуг з надання місць для торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами на ринку.
Також позивач вказує на те, що відповідачем не вірно зроблено висновок щодо необґрунтованості вартості оренди 1 кв. м торговельного місця на ринку «Південний».
Відповідач у відзиві не погоджується з цим, вважає, що матеріалами справи доведено зайняття ТОВ «Полтава-Союз» монопольного (домінуючого) становища на ринку комплексних послуг надання місць для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами в територіальних межах ринку «Південний» та прилеглих до нього вулиць в межах пішохідної доступності (радіус - до 500 м або витрати часу - до 10 хв.) з часткою, що перевищує 35% у період 2013-2016 років та, згідно аналізу наданих позивачем калькуляцій, матеріалів та документів, доведено, що позивачем встановлено економічно необґрунтовану вартість оренди 1 кв.м торгівельного місця на ринку «Південний», тобто при встановленні з 01.09.2016р. нової вартості 1 кв.м торгового місця на ринку «Південний», позивачем були встановлені необґрунтовані витрати на оплату праці, адміністративні витрати, витрати на матеріали та інвентар та встановлено рівень рентабельності, що не відповідає законодавчому рівню.
Суд погоджується із твердженням відповідача щодо правомірності висновку про необґрунтованість вартості 1 кв.м торговельного місця на ринку "Південний". Так, в п. 10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 15 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" вказано, що Закон не покладає на Антимонопольний комітет України та його органи здійснення контролю за ціноутворенням у сфері застосування вільних цін і тарифів. Водночас за пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлення, зокрема, таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, кваліфікується як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Отже, господарським судам у вирішенні спорів слід мати на увазі, що зазначені органи можуть здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції і у встановленні та застосуванні вільних цін і тарифів.
Так, відповідно до оскаржуваного рішення, відповідачем, крім іншого, було встановлено, що заробітна плата, закладена у нову вартість оренди 1 кв.м торгового місця (з 01.09.2016р. по всіх ринках, на яких здійснюється діяльність позивача, збільшена на 1004%, що потягло збільшення додаткової заробітної плати та розмір єдиного соціального внеску. Беручи за основу січневий фонд оплати праці, річний на 2017 рік має складати 203301 грн. Проте, запланований фонд оплати праці (за всіма ринками) складає 1788632,00 грн., що перевищує фактичний фонд оплати праці у 8,8 раз. Таким чином, у рішенні встановлено, що основна та додаткова заробітна плата, що включена в тариф 1 кв.м по ринку "Південний" є необґрунтованою.
Крім цього, при винесенні спірного рішення відповідачем було встановлено, що позивач неправомірно включив до розрахунку тарифу 1 кв. м. вартість комунальних послуг (водо-, енергопостачання, тощо), оскільки згідно умов договорів, укладений з підприємцями про надання в оренду торгівельного місця, вартість комунальних послуг не входить в орендну плату та відшкодовується орендарем в сумі фактичних витрат.
Також відповідачем у спірному рішенні було здійснено розрахунок адміністративних витрат та встановлено, що адміністративні витрати, закладені у калькуляції розміру плати за надання в оренду 1 кв.м. торгової площі на ринку "Південний" не відповідають розрахунку адміністративних витрат, наданих листом від 10.03.2017р. № 10/03-1. Крім цього встановлено факт відсутності договору на санітарні послуги та невідповідність розподілу витрат на канцтовари, заправку картриджів та РКО Положенню (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати".
Таким чином, при встановленні з 01.09.2016р. нової вартості 1 кв.м. торгового місця на ринку "Південний" позивачем були встановлені необґрунтовані витрати на оплату праці, адміністративні витрати, витрати на матеріали та інвентар та встановлено рівень рентабельності, що не відповідає законодавчому рівню.
Позивачем не доведено, що зроблений відповідачем висновок щодо необґрунтованості вартості оренди 1 кв. м торговельного місця на ринку «Південний» є хибним, доказів, які б спростовували вказаний висновок відповідача позивач не надав. Отже твердження позивача про обґрунтованість нової вартості оренди 1 кв. м торговельного місця на ринку «Південний» судом до уваги не береться.
Також, в обґрунтування позову позивач посилається на те, що договір найму (оренди) не може бути віднесений до договору про надання послуг, і якщо ТОВ «Полтава - союз», як вважає відповідач, займає монопольне (домінуюче) становище на ринку комплексних послуги з надання місць для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами, то мав би укладати договори про надання послуг, а не договори оренди торговельного місця, тому жодним чином не може відносити орендну плату торговельного місця до послуг з надання місць до вищезазначених комплексних послуг. Крім цього, ТОВ «Полтава - союз» не надає комплексні послуги з надання місць для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами на комунальному ринку «Південний».
Відповідач на це зазначає, що позивач зробив необґрунтований висновок, що оренда не є товаром в розумінні Закону України «Про захист економічної конкуренції». Предметом договорів про надання майна в користування є майно, а саме річ визначена індивідуальні ознаками, тобто певний предмет господарського обороту, а не оренда. Таким чином, висновок що оренда не є товаром в розумінні Закону України «Про захист економічної конкуренції» не відповідає положенню абз. 13 ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції".
Суд погоджується із відповідачем виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції" ринок товару (товарний ринок) - сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція; товар - будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов'язання та права (зокрема цінні папери).
Згідно із ст. 2 Закону України «Про захист економічної конкуренції» Цим Законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією.
Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» від 26.12.2011р. № 15.
У вирішенні спірних питань, пов'язаних з визначенням органами Антимонопольного комітету України монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на певних ринках товарів, господарським судам слід мати на увазі таке.
- Установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.
- ОСОБА_2 чинного законодавства України не містять якогось вичерпного переліку можливих ринків товарів. Тому, зокрема, не можуть братись до уваги посилання сторін спору на те, що той чи інший ринок товарів, вивчення якого проводиться органом Антимонопольного комітету України, не передбачений законом.
Дослідження товарного ринку комплексних послуг з надання місць для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами на ринках відповідачем було проведено відповідно до Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку.
Комплексні послуги з надання місць для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами являють собою надання підприємцям у користування (оренду) місць для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами, а також послуг з обслуговування цих торгівельних місць, такі як прибирання території, вивезення сміття, електропостачання, водопостачання та водовідведення, охорона тощо.
При визначені товарних меж ринку було встановлено, що групою взаємозамінних товарів в розумінні пункту 5.1 Методики, а отже, й товарними межами ринку є комплексні послуги з надання торговельних місць шляхом виділення земельної ділянки під палатки та контейнери, оскільки:
- ринок «Південний» ТОВ «Полтава-Союз» здійснює діяльність на ринку надання торговельних місць шляхом виділення земельної ділянки під контейнери, МАФи та відкриті прилавки, а саме оренди торговельного місця, що розташоване на території ринку;
- споживачами зазначених послуг є приватні підприємці, які реалізують продовольчі та непродовольчі товари на ринку;
- особливістю надання зазначених послуг для їх споживачів є можливість для споживача одночасно отримати ці послуги в одного суб'єкта господарювання. Це дає йому можливість реалізувати свій товар (широкий асортимент продовольчих та непродовольчих товарів) як окремо, так і одночасно через отримані торговельні місця (контейнери, МАФи та відкриті прилавки).
Особливістю надання комплексних послуг з надання місць для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами для споживачів є можливість отримати їх лише в межах суб'єктів господарювання, які мають статус ринку, інші суб'єкти господарювання надавати такі послуги не можуть.
Таким чином, твердження позивача стосовно того, що він не надає комплексні послуги з надання місць для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами на комунальному ринку «Південний» не відповідають дійсності.
Ще однією з підстав для скасування рішення відповідача позивач вказує те, що в основу оскаржуваного рішення відповідач поклав Постанову Кабінету Міністрів України від 25.12.1996р. № 1548, а саме пункт 12 який було доповнено абзацом згідно з Постановою Кабінету Міністрів України N 1978 (1978-2002-п) від 25.12.2002р. в редакції Постанови Кабінету Міністрів України N 278 (278-2009-п) від 05.03.2009р., граничні розміри плати за послуги, що надаються у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів; граничні рівні цін, нормативи рентабельності (у розмірі не вище 20 відсотків) за надання в оренду торгових приміщень (площ), торговельно-технологічного та/або холодильного устаткування у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів.
Позивач стверджує, що дана норма визнана незаконною та скасована Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.09.2010р. у справі № 2а-4429/09/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.16.2011р. та ухвалою Вищого адміністративного суду (№ К/9991/40323/11).
Судом встановлено, що при винесення рішення адміністративна колегія ПОТВ АМК України дійсно керувалася абзацом 28 п. 12 додатку до Постанови Кабінету Міністрів від 25.12.1996р. № 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)", відповідно до якого державні адміністрації регулюють (встановлюють) граничні розміри плати за послуги, що надаються у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів; граничні рівні цін, нормативи рентабельності (у розмірі не вище 20 відсотків) за надання в оренду торгових приміщень (площ), торговельно-технологічного та/або холодильного устаткування у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів.
Вказана норма втратила чинність з 01.07.2017р. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 07.06.2017р. № 394 "Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. N 1548 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України". Тобто, на момент винесення спірного рішення абзац 28 п. 12 додатку до Постанови Кабінету Міністрів від 25.12.1996р. № 1548 був чинним.
Щодо постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.09.2010р. у справі № 2а-4429/09/2670 на яку посилається позивач, то нею визнано незаконною та скасовано Постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. № 278 «Про заходи стабілізації цін за надання послуг та оренду трогових приміщень (площ) у торговельних обєктах, на рахунках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово-економічної кризи».
Тобто, твердження позивача про те, що в основу оскаржуваного рішення відповідач поклав нечинну норму є безпідставним та судом до уваги не приймається.
Крім цього, в додаткових поясненнях позивач зазначає, що у рішенні № 02/38-рш зазначено, що розгляд справи за ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції відповідачем розпочато на підставі депутатського звернення, хоча ст. 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції» не встановлює такої підстави для початку розгляду справи.
Судом встановлено, що в спірному рішенні зазначено наступне: Територіальним відділенням на виконання доручення Антимонопольного комітету України від 06.10.2016р. № 5-01/9559 здійснюється розгляд Депутатського звернення Депутата Полтавської міської ради ОСОБА_5, направленого на адресу Комітету від 03.10.2016р. № 121 та звернення до територіального відділення від 06.09.2016р. № 100, від 22.09.2016р. № 114 та від 03.10.2016р. № 113 щодо підняття ТОВ "Полтава-Союз" вартості надання в оренду торгових місць на комунальних ринках м. Полтави.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції» органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за:
- заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.
Згідно п. 11.1 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, для визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку можуть бути використані такі джерела інформації:
- статистична інформація (дані) - офіційна державна інформація, яка характеризує масові явища та процеси, що відбуваються в економічній, соціальній та інших сферах життя України та її регіонів;
- адміністративні дані - дані, отримані на підставі спостережень, проведених органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування та іншими юридичними особами відповідно до законодавства та з метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, віднесених до їх компетенції.
Крім того, також можуть бути використані відомості про діяльність суб'єктів господарювання, які отримані органами Антимонопольного комітету, іншими державними органами за поточний та попередні роки.
Так, відповідач зазначає, що для визначення монопольного (домінуючого) становища позивача на ринку «комплексних послуг з надання місць для торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами на ринку», він користувався даними Виконавчого комітету Полтавської міської ради, даними Головного Управління статистики в Полтавський області, даними КП «Полтава-Сервіс» Полтавської міської ради та даними, наданими особисто суб'єктами господарювання, а саме: ТОВ "Марлана", ТОВ «Фенікс А» та ТОВ "Полтава- Союз», тобто у повній відповідності до п.11.1 Методики.
При прийнятті рішення, суд виходив з наступного.
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
У ч. 1 ст. 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" зазначено, що органи Антимонопольного комітету України у справах про недобросовісну конкуренцію приймають обов'язкові для виконання рішення в тому числі про визнання факту недобросовісної конкуренції; припинення недобросовісної конкуренції; накладання штрафів тощо.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" відносини, пов'язані захистом від недобросовісної конкуренції, регулюються цим Законом, Законом України "Про захист економічної конкуренції", Законом України "Про Антимонопольний комітет України", Паризькою конвенцією про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, іншими актами законодавства, виданими на підставі законів чи постанов Верховної Ради України.
Частиною 1 ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено підстави для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК, а саме:
- неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;
- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;
- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;
- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Згідно з ч. 2 ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно вимог ст.ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно ст. 41 Закону України «Про захист економічної конкуренції» доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі. Отримання доказів здійснюється Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями незалежно від місцезнаходження доказів. Особи, які беруть участь у справі, мають право надавати докази та доводити їх достовірність (об'єктивність).
За змістом ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, зокрема визнається застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин; встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Згідно з п. 1 ст. 50 цього ж Закону, порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 15 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» (далі - постанова Пленуму ВГСУ № 15) для кваліфікації дій суб'єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, або як антиконкурентних узгоджених дій, або як недобросовісної конкуренції не є обов'язковим з'ясування настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків. Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як зловживання монопольним (домінуючим) становищем (частина друга статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), або як антиконкурентні узгоджені дії (частина друга статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), або як недобросовісна конкуренція (статті 5, 7, 9, 11, 13-15 і 19 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"), або можливості настання зазначених наслідків у зв'язку з відповідними діями таких суб'єктів господарювання (частина перша статей 6 і 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статті 4, 6, 8, 15-1, 16, 17 і 18 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"). В останньому випадку господарським судам необхідно з'ясовувати та відображати в судових рішеннях, в чому конкретно полягають відповідні наслідки, що могли б настати в результаті дій суб'єктів господарювання, які мають ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, або антиконкурентних узгоджених дій, або недобросовісної конкуренції.
В пункті 15.5 Постанови Пленуму ВГСУ № 15 зазначено, що господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 N 49-р. Однак, господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.
При цьому, сам позивач, жодним чином не зазначив та не довів, що він зазнає значної конкуренції та не надав переліку своїх конкурентів, тоді як за змістом приписів ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазначає значної конкуренції.
У суду відсутні підстави вважати, що при здійсненні розрахунку частки позивача на ринку комплексних послуг з надання місць для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами територіальне відділення порушило норми Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.02р. № 49-р (далі - Методика). Також у суду відсутні підстави для визнання здійснених відповідачем у спірному рішенні розрахунків такими, що не відповідають об'єктивним даним, чи такими, що не підтверджені документально.
Суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що відповідачем не повно з'ясовані та не доведені обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими, що призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 ГПК України, а отже є припущеннями позивача, на яких не може базуватися судове рішення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що доводи, викладені в позові, не знайшли свого підтвердження, позивач, заявляючи позов про визнання недійсним рішення, не довів належними і допустимими доказами, що оспорюване ним рішення є необґрунтованим та безпідставним, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11.04.2017р. № 02/38-рш відсутні.
На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
Відмовити в позові повністю.
Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
ОСОБА_3 рішення складено 02.08.2017р.
Суддя ОСОБА_6