Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"31" липня 2017 р.Справа № 922/2130/17
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жельне С.Ч.
при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.
розглянувши справу
за позовом Фізичної особи ОСОБА_2,м.Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сува", м. Харків треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1.Департамент реєстрації Харківської міської ради, м.Харків; ОСОБА_4,м.Київ; 3.Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ушивець Ольга Юріївна, м.Харків.
про визнання недійсним рішення загальних зборів
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
відповідача:ОСОБА_6 за дов. №5 від 04.07.2017 р.;
представники третіх осіб не з'явились
Позивач, фізична особа ОСОБА_2, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Сува" в якому позивач просить суд:
1) визнати рішення загальних зборів учасників ТОВ "СУВА" (61038, м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 82; і.к.ю.о. 39062834) на підставі якого проведено реєстраційну дію від 02.06.2017 р. (номер запису 14801070001059697) щодо Товариства, яка полягала у внесенні змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах, а саме зміна керівника юридичної особи та зміна складу підписантів, в повному обсязі;
2) скасувати державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах, а саме зміна керівника юридичної особи та зміна складу підписантів ТОВ "СУВА" (61038, м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 82; і.к.ю.о. 39062834) від 02.06.2017 р. (номер запису 14801070001059697).
Позовні вимоги мотивує тим, що рішення загальних зборів учасників ТОВ "СУВА", на підставі якого було проведено зміни 02.06.2017 до відомостей про юридичну особу ( призначення нового директора товариства) є незаконним, та таким, що порушує права та інтереси позивача, як учасника товариства, оскільки у відповідності до вимог ч.4 ст.98 ЦК України та положень Модельного статуту Товариства (ТОВ "СУВА") його не було повідомлено про скликання та проведення загальних зборів під час якого було винесено спірне рішення.
Ухвалою господарського суду від 29.06.2017 року порушено провадження у справі №922/92130/17, розгляд справи призначено на 10.07.2017 року. Цією ж ухвалою було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Департамент реєстрації Харківської міської ради.Витребувано у третьої особи належним чином завірену копію реєстраційної справи ТОВ "СУВА" (і.к.ю.о. 39062834; дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи: 22.01.2014 р.№1 480 102 0000 059697).
07.07.2017 за вх.№22146 до господарського суду Харківської області від позивача надійшла заява про зміну предмету позову. В обгрунтування заяви позивач посилається на те, що 04.07.2017 відповідачем , всупереч встановленим положенням статуту товариства та законодавством вимог, було повторно проведено зміни до відомостей про юридичну особу (ТОВ "СУВА") без участі та повідомлення позивача, а тому, відповідно до ст. 22, ГПК України просить суд::
- визнати рішення загальних зборів учасників ТОВ "СУВА" (61038, м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 82; і.к.ю.о. 39062834) на підставі яких проведено реєстраційну дію від 02.06.2017 р. (номер запису 14801070001059697) та від 04.07.2017р. (номер запису 14801070002059697) щодо Товариства, яка полягала у внесенні змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах, а саме зміна керівника юридичної особи та зміна складу підписантів, в повному обсязі;
-скасувати державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах, а саме зміна керівника юридичної особи та зміна складу підписантів ТОВ "СУВА" (61038, м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 82; і.к.ю.о. 39062834) від 02.06.2017 р. (номер запису 14801070001059697) та від 04.07.2017р. (номер запису 14801070002059697).
17.07.2017 на адесу суду, від третьої особи надійшли витребувані ухвалою суду документи (вх.№22914), які після дослідження були залучені судом до матеріалів справи.
У судовому засіданні 10.07.2017 та 17.07.2017 оголошувалась перерва до 19.07.2017 10:00 год.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.07.2017 в задоволенні заяви про зміну предмету позову (вх.№2130/17 від 07.07.2017) відмовлено, задоволено клопотання відповідача про залучення третьої особи та залучено до участі у справі ОСОБА_8 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Окрім цього, керуючись положенням ст.27 ГПК України судом було залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ушивець Ольгу Юріївну.
28.07.2017 від позивача до суду надійшли письмові пояснення до позовної заяви (вх.№24254), які були долучені судом до матеріалів справи.
28.07.2017 від представника відповідача, до суду, надійшов нормативно-правовий відзив на позовну заяву, разом із документами для долучення останніх до матеріалів справи.
Представник позивача у судове засідання 31.07.2017 не з'явився, через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№24265).
Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував у повному обсязі, також заперечував проти поданого клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились, причину неявки суду не повідомили, пояснень по справі не надали.
Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні. Вказану правову позицію наведено у Інформаційному листі №01-06/1444/16 від 22.04.2016 р. Вищого господарського суду України «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикцію та практику Європейського суду з прав людини».
У відповідності до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010 р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005 р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006 р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004 р.)
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» він роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження. Точкою відліку переважно є момент звернення до національного суду з позовом, хоча цей момент може настати і раніше, наприклад, якщо судовому розгляду має передувати попередній обов'язковий розгляд справи адміністративним (виконавчим) органом (рішення у справі «Еркнер і Гофауер проти Австрії»).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Судді повинні усвідомлювати особисту відповідальність за розгляд справ у встановлені законом строки, за якість розгляду справ, не допускати фактів зволікання, вживати всіх необхідних заходів з метою неухильного дотримання процесуальних строків (п.7 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення»).
Наразі, суд зазначає, що справа №922/2130/17 розглядається з червня 2017р., а отже, подальше відкладення її розгляду може призвести до затягування строків розгляду спору, порушення вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника позивача та третіх осіб за наявними в справі матеріалами, як передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
За приписами ст.1 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарськими товариствами є підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
Відповідно до ст.50 Закону України «Про господарські товариства» товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.
Згідно зі ст.58 Закону України «Про господарські товариства» вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
Виходячи зі змісту приписів ст.ст.41, 59 Закону України «Про господарські товариства» до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить, зокрема, внесення змін до статуту, встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів. Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сува" діє на підставі модельного статуту, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України №1182 від 16.11.2011р. "Про затвердження модельного статуту товариства з обмеженою відповідальністю".
Відповідно до п.32 Модельного статуту вищим органом Товариства є загальні збори.
Як свідчать матеріали справи, згідно протоколу №1 установчих зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальність "Сува" від 20.01.2014 засновано Товариство з обмеженою відповідальністю "Сува".(а.с.53)
Пунктом 9. протоколу №1 від 20.01.2014 затверджено розмір вкладів, частки і кількість голосів учасників товариства. Так, 77% частки статутного капіталу товариства належить учаснику товариства ОСОБА_8 (77 голосів), 23% частки учаснику товариства ОСОБА_2 (23 голосів).
В оскарженому Протоколі загальних зборів №30/17 (а.с.63-64) зазначено, що на порядок денний загальних зборів учасників ТОВ "Сува" від 01.06.2017 були внесені такі питання:
1. Про зміну керівника Товариства.
2. Про зміну особи (підписанта), яка має право вчиняти дії від імені Товариства без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені Товариства (а.с.63-64).
За змістом позовної заяви позивач зазначає, що 02.06.2017 на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ "Сува" від 01.06.2017 за номером запису 14801070001059697 було проведено реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах, а саме зміна керівника юридичної особи, керівником товариства зареєстровано ОСОБА_9, а також зміну складу підписантів ТОВ "Сува".
За твердженнями позивача, вказане рішення загальних зборів прийнято з порушенням приписів чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема, при проведенні зборів вищого органу управління не було належним чином повідомлено позивача, як учасника товариства про проведення загальних зборів. Вказані обставини, на думку заявника, свідчать про наявність підстав для визнання рішення загальних зборів учасників ТОВ "СУВА", результати яких оформлено протоколом №30/17 від 01.06.2017р., недійсним, а зареєстровані зміни на підставі цього рішення підлягають скасуванню, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Виходячи із змісту ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
Згідно п.2.12 Постанови №4 від 26.02.2016р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» рішення загальних зборів учасників товариства є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
У п.2.13 Постанови №4 від 26.02.2016р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» вказано, що під час розгляду відповідних справ господарські суди мають враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.
Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з порушенням прямих вказівок закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму (статті 59 та 60 Закону України «Про господарські товариства», статті 41 та 42 Закону України «Про акціонерні товариства», стаття 15 Закону України «Про кооперацію»); прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (частина шоста статті 42 Закону України «Про акціонерні товариства»); прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного, на розгляд яких не було отримано згоди усіх присутніх на загальних зборах (частина п'ята статті 61 Закону України «Про господарські товариства»); відсутність протоколу загальних зборів товариства з обмеженою відповідальінстю (частина шоста статті 60 Закону України «Про господарські товариства»); відсутність протоколу загальних зборів АТ, підписаного головою і секретарем зборів (стаття 46 Закону України «Про акціонерні товариства»). Аналогічні підстави, що є безумовними для визнання недійсним рішення загальних зборів, наведено у Постанові №13 від 24.10.2008р. Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».
Під час вирішення питання про недійсність рішень загальних зборів у зв'язку з іншими порушеннями, допущеними під час їх скликання та проведення, господарський суд повинен оцінити, як ці порушення вплинули на прийняття загальними зборами відповідного рішення.
Пунктом 19 Постанови №13 від 24.10.2008р. Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» визначено, що суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт порушення рішенням прав та законних інтересів акціонера товариства не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.
Тобто, діючим законодавством України учасникам надано право оскаржити рішення органу товариства, якщо воно порушує їх права та охоронювані законом інтереси, у випадку, зокрема, недотримання встановленої процедури їх скликання та прийняття рішення без необхідного кворуму.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
У ст.54 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.
Як вказувалось вище, обґрунтовуючи поданий позов, заявник посилався на те, що рішення загальних зборів прийнято з порушенням приписів чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема, при проведенні зборів вищого органу управління позивача, як учасника товариства, не було належним чином повідомлено про проведення загальних зборів.
Частиною 5 ст.61 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено,що про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.
Пунктом 35 Сатуту Товариства встановлено, що учасники Товариства повідомляються про проведення загальних зборів не пізніше ніж за 30 днів до їх скликання у порядку, визначеному загальними зборами. У повідомлені, зокрема, зазначаються час і місце проведення таких зборів та їх порядок денний.
Наразі, матеріали справи не містять належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів повідомлення ОСОБА_2 про проведення спірних загальних зборів №30/17 від 01.06.2017.
Під час розгляду відповідних справ господарські суди мають враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень. Під час вирішення питання про недійсність рішень загальних зборів у зв'язку з іншими порушеннями, допущеними під час їх скликання та проведення, господарський суд повинен оцінити, як ці порушення вплинули на прийняття загальними зборами відповідного рішення. (п.2.13 Постанови №4 від 26.02.2016р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин»).
Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 50 відсотками голосів.
Як було зазначено вище, ОСОБА_2 (позивач) є учасником ТОВ "СУВА" з часткою в статутному капіталі товариства 23%, поряд із цим, іншому учаснику товариства ОСОБА_8 на момент проведення оскаржуваних рішень належало 77% статутного капіталу.
Отже, відсутність ОСОБА_2 на загальних зборах учасників ТОВ "СУВА" з врахуванням його частки в статутному капіталі товариства не могла істотно вплинути на прийняття оскаржуваного рішення, оскільки у відповідності до Закону України "Про господарські товариства" та ст.98 Цивільного кодексу України був забезпечений кворум загальних зборів учасників товариства, для прийняття рішень з питань включених до порядку денного загальних зборів учасників товариства, які проводилися 01.06.2017 року було достатньо голосів учасників, що володіють у сукупності більш як 50% загальної кількості голосів учасників товариства.
Наразі, позивачем не наведено суду належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів того, що його участь у загальних зборах учасників ТОВ "Сува" від 01.06.2017 якимось чином вплинула на прийняті вищим органом управління відповідача рішення.
Враховуючи те, що норми Закону України "Про господарські товариства" та Цивільного кодексу України не містять прямої вказівки про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства з причин неучасті в загальних зборах учасників товариства, розмір частки яких не впливає на забезпечення кворуму та прийняття рішень,з наведеного вище суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СУВА» є безпідставними та необґрунтованими, а отже, підлягають залишенню без задоволення.
Судовий збір згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.
Керуючись, ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд
В задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено 03.08.2017 р.
Суддя С.Ч. Жельне