Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"31" липня 2017 р.Справа № 922/1862/17
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.
розглянувши справу
за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків
до Управління освіти адміністрації Новобаварського району ХМР, м. Харків
про про стягнення 25 775 336,59 грн.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_2 за довіреністю №38-1871 від 28.05.2010
відповідача - ОСОБА_3 за довіреністю №1770 від 05.07.2017
КП "Харківські теплові мережі" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Управління освіти адміністрації Новобаварського району ХМР 12 892 145,45 грн. заборгованості з поставленої теплової енергії, 11 721 838,42 грн. інфляційних втрат та 1 161 352,72 грн. річних.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні.
Також представник позивача звернувся до суду із заявою (вх. № 19057 від 09.06.2017) про долучення до матеріалів справи доказів, поданих до суду, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 22608 від 12.07.2017) в якому проти позову заперечує, вказує на пропуск позивачем строків позовної давності та просить суд застосувати наслідки такого пропуску.
Розгляд справи було відкладено на 31 липня 2017.
21 липня 2017 року позивач звернувся до суду з клопотанням (вх. №23523) про відновлення пропущеного строку позовної давності, яке долучено до матеріалів справи.
Норми ст.22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в судові засідання з'являлися повноважні представники сторін які надавали письмові пояснення та заперечення, докази на підтвердження власних правових позицій, внаслідок чого справа може бути розглянута за результатами повного та всебічного розгляду спору.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» за період з листопада 2010 р. по грудень 2013 р., здійснювало постачання теплової енергії в повному обсязі на об'єкти соціальної сфери, які підпорядковані відповідачу - Управлінню освіти адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради (попередня назва - Управлінню освіти Жовтневої районної ради).
Постачання теплової енергії здійснювалося відповідачу на підставі договорів про постачання теплової енергії № 197 від 01.01.2002 р., про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти № 197/12 від 16.01.2012 р., № 197/12/1 від 05.03.2012 р. № 197/12/2 від 08.11.2012 р., № 197/13 від 25.01.2013 р., № 197/13 від 04.03.2013 р.
Перелік об'єктів теплоспоживання, до яких здійснювалось постачання теплової енергії, відображені у Додатку № 4 до вищезазначених договорів.
Факт споживання відповідачем теплової енергії з 2010 р. по 2013 р., підтверджується розпорядженнями Харківського міського голови про початок опалювальних сезонів № 2753 від 28.09.2010р., № 4579 від 03.10.2011р., № 4630 від 09.10.2012р., № 62/1 від 30.09.2013р., відповідно до яких здійснювалося постачання теплової енергії у нежитлові приміщення відповідача.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до умов договорів позивач взяв на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, вказані у договорі.
Нарахування вартості спожитої теплової енергії по приміщеннях, які оснащені приладами обліку, здійснювалося відповідачу на підставі показників приладів обліку пропорційно площі його приміщень. По приміщеннях відповідача, що не обладнані приладами обліку теплової енергії, розрахунок вартості спожитої теплової енергії здійснювався згідно з нормативним документом “Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько - побутові потреби в Україні” КТМ 204 України 244-94.
Щомісячно відповідач отримував рахунки за спожиту теплову енергію, але оплачував вартість спожитої теплової енергії, не в повному обсязі, у зв'язку із чим у відповідача виникла заборгованість за спожиту теплову енергію перед позивачем за постачання теплової енергії: за 2010 р. - складає 340825,85 грн.; за 2011 р. - складає 3849443,49 грн.; за 2012р. - складає 5292268,78 грн.; за 2013р. - складає 3409607,33 грн. Всього 12892145,45 грн.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи відповідачем у запереченнях на позовну заяву було заявлено про пропущення позивачем строку позовної давності за період 2010-2013 років.
Згідно ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до положень ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", абзац 4 п. 1.2.: якщо відносини, які виникають між юридичними або фізичними особами з одного боку і державними та іншими органами - з іншого, мають цивільно-правовий або господарсько-правовий характер, в яких ці органи виступають на рівних засадах з іншими учасниками відповідних відносин (наприклад, у зв'язку з виконанням цивільно-правових чи господарсько-правових договорів, відшкодуванням матеріальної або моральної шкоди, із зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави тощо), то у вирішенні відповідних спорів також застосовується позовна давність - загальна або спеціальна, у залежності від змісту позовних вимог.
Відповідно до п. 1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом частини 2 статті 9 ЦК України та частини першої статті 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених статтею 175 ГК України.
Представником позивача у справі було заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності.
В обґрунтування свого клопотання, позивач зазначає, що з листопада 2014 року його підприємство працює в умовах дії постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014р. №217, якою затверджений Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу. Згідно цього порядку всі кошти, що надходять підприємству від споживачів теплової енергії на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, згідно нормативів, затверджених Національною комісією, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг, спрямовуються на розрахунки за спожитий природний газ і покупну теплову енергію. При такому порядку розподілу коштів, які залишаються у розпорядженні підприємства, недостатньо для виплати заробітної плати, обов'язкових платежів по сплаті податків, виконанню ремонтних робіт, розрахунків за інші енергоресурси, сплату судового збору.
Таким чином, позивач вказує, що він не мав можливості своєчасно звернутися до суду у зв'язку з відсутністю коштів на оплату судового збору.
Крім того, позивач в своєму клопотанні вважає, що звернувшись у своєму відзиві до суду з заявою про застосування строків позовної давності, відповідач підтвердив наявність заборгованості перед позивачем , що є підставою для переривання строку позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, позивач в клопотанні від 21.07.2017 року про поновлення строку позовної давності, просив визначити причини пропуску строку позовної давності поважними та відновити пропущений строк.
Суд не погоджується з такими доводами позивача виходячи з наступного.
Відповідно ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
В цьому сенсі діями по визнанню боргу є дії боржника безпосередньо по відношенню до кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
Відповідно до Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 № 10 п. 4.4.1 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначається наступне.
У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:
визнання пред'явленої претензії;
зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;
письмове прохання відстрочити сплату боргу;
підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;
письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;
часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.
Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.
Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.
Таким чином, звернення відповідача з заявою про застосування строку позовної давності вже під час розгляду справи в суді в межах поданого відзиву на позовну заяву, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.
Крім того, статтею 8 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Згідно із п. 12 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.08.2011 р. №01-06/1175/2011 за приписами статті 8 Закону суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою: відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі; зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати. Таким чином, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є врахування ним майнового стану сторони. Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону. Відповідні питання можуть бути вирішені судом в ухвалі про прийняття позовної заяви чи іншої заяви або скарги, передбаченої ГПК.
Таким чином, відповідно до діючого законодавства мав всі можливості захистити свої порушені, звернувшись до суду зі спірними вимогами в межах строків позовної давності з відповідними клопотаннями про відстрочку або розстрочку сплати судового збору.
Враховуючи вищенаведене та те, що підстави на які посилається позивач в обґрунтування даного клопотання, які призвели до пропущення позивачем даного строку, суд вважає такими, що не є поважними та не є підставою для поновлення строку позовної давності, а отже у суду відсутні й правові підстави для задоволення клопотання відповідача про поновлення строку позовної давності, відповідно до цього суд вважає за необхідне у задоволенні клопотання відмовити.
Таким чином, оскільки позивачем було пропущено строк позовної давності на подання позовної заяви до суду про стягнення заборгованості за період з 2010 р. по 2013 р., який сплив у січні 2017 року, суд вважає за необхідне у задоволенні позову щодо стягнення з відповідача заборгованості за вказаний період у розмірі 12892145, 45 грн. відмовити.
Враховуючи, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу), суд також не знаходить правових підстав для задоволення позову в частині стягнення 11721838,42 грн. інфляційних та 1161352,72 грн. 3% річних.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1, 4, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 02.08.2017 р.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.
Суддя ОСОБА_1