Справа № 22Ц-3341\2007 р. Головуючий у суді 1 інстанції Малишенко Т.О
Категорія 39 Доповідач у суді 2 інстанції Червінко К.С.
19 листопада 2007 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Яворського М.А. суддів: Червінко К.С, Корзаченко І.Ф. при секретарі Велицькому О.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 7 серпня 2007 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Вена" про зміну формулювання причин звільнення, стягнення заборгованості з заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, -
26 квітня 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Вена" про зміну формулювання причин звільнення стягнення заборгованості з заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.
Позивач зазначав, що з 1 листопада 2006 року був прийнятий на роботу на посаду старшого продавця непродовольчих товарів Славутицької філії ТОВ „Фірма „Вена" відповідно до наказу № 446-к від 1 листопада 2006 року.
Наказом № 70-к від 26 березня звільнений з роботи на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням.
З таким формулюванням причин звільнення не погоджується. В кінці листопада 2006 року він був без його згоди переведений на посаду старшого продавця залу, що істотно змінило умови його праці. Зокрема, був встановлений ненормований робочий день, розширився обсяг роботи та відповідальності без змін в оплаті праці. Коли він сказав адміністрації про порушення цим його трудових прав, йому було запропоновано звільнитись з роботи за власним бажанням. З 12 березня 2007 року його перестали допускати до роботи та повідомили, що він звільнений з роботи за власним бажанням, хоч заяви про звільнення він не писав.
26 березня 2007 року ним рекомендованим листом було направлено до головного офісу фірми заяву від 26 березня 2007 року про звільнення з роботи за ч.3 ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю, умов трудового договору.
З квітня 2007 року ним отриману трудову книжку з записом про звільнення його з роботи за власним бажанням з 26 березня 2007 року (ст. 38 КЗпП України).
При його звільненні відповідач, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України, не виплатив йому заробітну плату за період з 12 по 26 березня 2007 року, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу в розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, тому просив задовольнити ці вимоги, а також стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день прийняття рішення судом.
13 червня 2007 року позивач уточнив позовні вимоги щодо стягнення загальної суми заборгованості по розрахунках з заробітної плати та сум, належних йому при звільненні, зазначивши, що вони становлять 10669 грн. 36 коп.
Крім того, в зв'язку з порушенням відповідачем його трудових прав та перенесеними ним моральними стражданнями, просив стягнути на його користь 1500 грн. моральної шкоди.
Рішенням Славутицького міського суду від 7 серпня 2007 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Вена" про зміну формулювання причин звільнення, стягнення заборгованості з заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за затримку розрахунки при звільненні, відшкодування моральної шкоди.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті його позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, його представника та представника відповідача, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.
По справі встановлено, що ОСОБА_1 згідно наказу № 446-к від 1 листопада 2006 року працював старшим продавцем непродовольчих товарів у філії ТОВ „Фірма „Вена" в м. Славутич Київської області з 1 листопада 2006 року.
З 13 березня по 26 березня 2007 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі і 26 березня 2007 року направив на ім'я директора ТОВ „Фірма „Вена" заяву про звільнення його з роботи, з посади старшого продавця з 26 березня 2007 року за власним бажання за ч.3 ст. 38 КЗпП України.
Наказом № 70-к від 26 березня 2007 року позивач звільнений з роботи з 26 березня 2007 року за власним бажанням (ст. 38 КзпП України).
При пред'явлені вимоги про розрахунок у зв'язку зі звільненням з позивачем було проведено розрахунок і позивач не пред'являв будь-яких вимог щодо неправильного проведення з ним розрахунку відповідачем.
Вирішуючи спір, суд прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки немає належних доказів, що відповідач не виконував щодо ОСОБА_1 законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Правильним є і висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості з заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування йому моральної шкоди.
Колегія суддів вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Висновки суду ґрунтуються на матеріалах справи і вимогах закону.
Доводи ж апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому апеляційна підлягає відхиленню.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п1 ст. 307, 308, 313, п.1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Славутицького міського суду Київської області від 7 серпня 2007 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.