номер провадження справи 18/29/16
27.07.2017 справа № 908/1157/16
Суддя Носівець Вікторія Вікторівна, розглянувши заяву ПрАТ “Агропромислова компанія” про визнання в частині таким, що не підлягає виконанню, наказу від 10.11.2016 у справі № 908/1157/16
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Осіріс-Вет” (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 115-А)
до відповідача приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія” (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв України, 175)
про стягнення 504047,44 грн.
заінтересована особа фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (71100, АДРЕСА_1)
орган виконання Мелітопольський міськрайонний відділ Державної виконавчої служби ГТУЮ у Запорізькій області (72311, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Вакуленчука, 99)
Представники сторін:
від заявника (боржника): ОСОБА_2, довіреність б/н від 24.07.2017;
від позивача (стягувача): ОСОБА_3, довіреність № 3 від 07.04.2017; ОСОБА_4, довіреність № 3 від 07.04.2017;
До господарського суду Запорізької області 14.07.2017 надійшла заява приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія” про визнання наказу про примусове стягнення від 10.11.2016 у справі № 908/1157/16 в частині стягнення з ПрАТ “Агропромислова компанія” на користь ТОВ “Осіріс-Вет” 46598,04 грн. 3% річних, 445838,87 грн. інфляційний втрат таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою суду від 17.07.2017 заяву прийнято до розгляду, судове засідання призначене на 27.07.2017.
В судовому засіданні представник заявника (ПрАТ “Агропромислова компанія”) підтримав вимоги, що викладені в заяві, та в письмових поясненнях до заяви, поданих до суду 21.07.2017, просив суд задовольнити заяву. В обґрунтування заяви вказував на те, що оскільки позивач на підставі договору відступив ФОП ОСОБА_1 за договором № 4 від 26.11.2016 право вимоги від відповідача 46598,04 грн. 3% річних та 445838,87 грн. інфляційних втрат та передав 26.11.2016 Актом оригінали договору № 4 з додатками, видаткові накладні, рішення та наказу, то, як слідство цього, у відповідача з 26.11.2016 відсутній обов'язок сплатити на користь позивача 46598,04 грн. 3% річних та 445838,87 грн. інфляційних втрат з причин відступлення цього права на користь ФОП ОСОБА_1 за договором, що в свою чергу унеможливлює в цій частині примусове виконання наказу. Представник заявника також заявив усне клопотання про відкладення розгляду заяви на 02.08.2017, оскільки на цей день призначено розгляд скарги на дії Мелітопольського МВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області щодо виконання наказу від 10.11.2016 у справі № 908/1157/16, поданої ПрАТ “Агропромислова компанія”, або після розгляду скарги.
Клопотання заявника про відкладення розгляду заяви на 02.08.2017 або пізніше судом відхилено, внаслідок спливу строку для розгляду заяви, встановленого ст. 117 ГПК України.
Представники позивача (ТОВ «Осіріс-Вет») в судовому засіданні проти задоволення заяви заперечили з підстав, зазначених у запереченнях на заяву про визнання частково наказу таким, що не підлягає виконанню, просили відмовити у її задоволенні. Заперечення вмотивовані тим, що позиція відповідача про те, що у нього з 26.11.2016 відсутній обов'язок сплатити на користь позивача 46598,04 грн. 3% річних та 445838,87 грн. інфляційних втрат з причин відступлення цього права на користь ФОП ОСОБА_1 за договором, що в свою чергу унеможливлює в цій частині примусове виконання наказу, є хибною, оскільки укладання договору відступлення права вимоги, предметом якого є передача Новому кредитору права вимоги виконання грошового зобов'язання, яке підтверджене рішенням суду, ніяким чином не впливає на заміну стягувача у справі № 908/1157/16, оскільки ця процедура не проводиться автоматично, а здійснюється в інший спосіб, тобто лише судом і лише в порядку, передбаченому Господарським процесуальним судочинством та Законом України «Про виконавче провадження», і, в даному випадку, можлива лише після укладення договору відступлення права вимоги. ТОВ «Осіріс-Вет» вважає, що позиція заявника не ґрунтується на жодному нормативно-правовому акті, підстави для визнання наказу суду таким, що не підлягає виконанню в частині, відсутні. ТОВ «Осіріс-Вет» з метою належного виконання своїх договірних зобов'язань за договором про надання юридичних послуг та відступлення права вимоги та дозволу нового кредитора, належним чином отримало від ФОП ОСОБА_1 раніше переданий йому оригінал судового наказу по справі і пред'явило його до органів примусового виконання рішень, що не суперечить діючому законодавству.
Заслухавши представника відповідача (заявника, боржника) та позивача (стягувача), дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що заява ПрАТ “Агропромислова компанія” про визнання наказу про примусове стягнення від 10.11.2016 у справі № 908/1157/16 в частині стягнення з ПрАТ “Агропромислова компанія” на користь ТОВ “Осіріс-Вет” 46598,04 грн. 3% річних, 445838,87 грн. інфляційний втрат таким, що не підлягає виконанню, задоволенню не підлягає виходячи з наступного:
Матеріали справи свідчать, що між сторонами існували господарські правовідносини, які регулювалися умовами договору поставки товару № 4 від 01.09.2012 (з наступними змінами та доповненнями) та положеннями чинного законодавства.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Осіріс-Вет”, внаслідок порушення ПрАТ “Агропромислова компанія” зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару за договором № 4 від 01.09.2012 звернулося з позовом до суду про стягнення 51032,61 грн. 3% річних та 453014,83 грн. інфляційних втрат, передбачених ст. 625 ЦК України. Під час розгляду справи судом встановлений факт порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання та відсутність заборгованості щодо оплати вартості поставленого позивачем повару. Рішенням господарського суду Запорізької області від 08.06.2016 у справі № 908/1157/16 позовні вимоги ТОВ “Осіріс-Вет” задоволено частково та стягнуто на його користь з ПрАТ “Агропромислова компанія” 46598,04 грн. 3% річних, 445838,87 грн. інфляційних втрат, 7386,55 грн. судового збору. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.07.2016 рішення від 08.06.2016 у справі № 908/1157/16 залишено без змін. На виконання рішення від 08.06.2016, яке набрало законної сили, видано відповідний наказ від 10.11.2016.
Постановою Мелітопольського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби ГТУЮ у Запорізькій області від 10.07.2017 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу суду від 10.11.2017 у справі № 908/1157/16.
Згідно частин 2-4 статті 117 ГПК України господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом. Господарський суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і виносить ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви господарський суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за наказом, а також витребувати наказ. Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.
Відповідно до пункту 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” частина четверта статті 117 ГПК містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті:
- якщо його видано помилково;
- якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або касаційному порядку чи за результатами перегляду за ново виявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).
Законодавець чітко визначив підстави для визнання судом наказу таким, що не підлягає виконанню, а саме: помилкова видача наказу судом; відсутність у боржника обов'язку повністю або частково у зв'язку з добровільним виконанням зобов'язання ним або іншою особою; інші причини.
Під іншими причинами слід розуміти відсутність правових підстав у стягувача на здійснення будь-яких дій відносно боржника (стягнення, зобов'язання вчинити ті чи інші дії або утриматися від вчинення тощо).
Як було зазначено вище, позивач враховуючи недобросовісне виконання відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, положення ст. 625 ЦК України, якими кредитору надано право на стягнення з боржника суми боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, за захистом порушених його майнових прав звернувся з позовом до суду. Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій визнали вимоги позивача обґрунтованими, документально доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню щодо стягнення 3% річних інфляційних втрат.
Таким чином, господарський суд Запорізької області, беручі до уваги приписи ст. 116 ГПК України, правомірно видав наказ на примусове виконання рішення суду. Отже, вважати видачу наказу у справі № 908/1157/16 від 10.11.2016 помилкою є некоректно.
Також заявником (відповідачем у справі) не надано доказів або з інших причин. Відповідно до ст. 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язань. Якщо учасники зобов'язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки, компенсаційних санкцій тощо. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов'язання, воно вважатиметься припиненим. Виконання, яке припиняє зобов'язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).
Як вже неодноразово зазначалося матеріалами справи доведений факт порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині строків оплати поставленого йому товару та правомірність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, передбачених статтею 625 ЦК України. І на час розгляду заяви про визнання в частині таким, що не підлягає виконанню, наказу, заявником не надано доказів відсутності обов'язку у боржника повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою.
Стосовно інших причин для визнання спірного наказу таким, що не підлягає виконанню, вказаних заявником, зокрема те, що у відповідача з 26.11.2016 відсутній обов'язок сплатити на користь позивача ТОВ «Осіріс-Вет» 46598,04 грн. 3% річних та 445838,87 грн. інфляційних втрат з причин відступлення цього права на користь ФОП ОСОБА_1 на підставі договору відступлення права вимоги від 26.11.2016, та передачі 26.11.2016 йому Актом оригіналів договору № 4 з додатками, видаткових накладних, рішення та наказу, що, в свою чергу, унеможливлює в цій частині примусове виконання наказу, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.
Як вбачається, договір про відступлення права вимоги від 26.11.2016 укладено після прийняття господарським судом Запорізької області рішення у даній справі про стягнення 46598,04 грн. 3% річних, 445838,87 грн. інфляційних втрат, 7386,55 грн. судового збору, яке не виконано станом на час розгляду заяви про визнання наказу в частині таким, що не підлягає виконанню. Тобто договір укладено та заміна кредитора відбулась на стадії виконання судового рішення.
Статтею 516 ЦК України визначено порядок заміни кредитора у зобов'язанні, відповідно до якої заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії, як і не впливає на обов'язок боржника виконати зобов'язання за договором, тобто здійснити його належне виконання в розумінні приписів ст. 599 ЦК України.
ПрАТ “Агропромислова компанія” не надало доказів належного виконання зобов'язання, ні на користь первісного кредитора ТОВ «Осіріс-Вет», ні і на користь нового кредитора ФОП ОСОБА_1, а відступлення 26.11.2016 позивачем у справі права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, не впливає на обов'язковість виконання відповідачем у справі рішення суду на підставі виданого наказу.
Відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”.
Оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України “Про виконавче провадження”, який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Частиною п'ятою статті 15 Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
При цьому питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у зобов'язанні, заміни сторони виконавчого провадження, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтями 25, 121-4 ГПК України.
Підсумовуючи наведене, заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.
Укладання договору відступлення права вимоги, предметом якого є передача Новому кредитору права вимоги виконання грошового зобов'язання, що підтверджене рішенням суду від 31.05.2017 у справі № 908/699/17, ніяким чином не впливає на заміну стягувача у виконавчому провадженні з виконання наказу, виданого у справі № 908/1157/16, оскільки ця процедура не проводиться автоматично, а здійснюється в інший спосіб, тобто лише судом і лише в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України та Законом України «Про виконавче провадження», і, в даному випадку, можлива лише після укладення договору відступлення права вимоги.
Щодо отримання ТОВ «Осіріс-Вет» від ФОП ОСОБА_1 раніше отриманих ним 26.11.2016 оригіналів документів (зокрема, наказу) згідно договору відступлення права вимоги для звернення до органу виконання, суд зазначає, що ця дія не суперечить діючому законодавству і вчинена з метою належного виконання договірних зобов'язань, що випливають з договору відступлення права вимоги, в тому числі для реалізації своїх процесуальних прав та обов'язків, а також не породжує автоматичного визнання договору відступлення права вимоги від 26.11.2016 недійсним чи нікчемним.
З огляду на вищевикладене, суд не вбачає правових підстав для задоволення заяви приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія” та визнання в частині таким, що не підлягає виконанню, наказу від 10.11.2016 у справі № 908/1157/16 .
Керуючись ст.ст. 86, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Заяву приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія” про визнання наказу про примусове стягнення від 10.11.2016 у справі № 908/1157/16 в частині стягнення з ПрАТ “Агропромислова компанія” на користь ТОВ “Осіріс-Вет” 46598,04 грн. 3% річних, 445838,87 грн. інфляційний втрат таким, що не підлягає виконанню, відхилити.
Суддя В.В.Носівець