Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
Від "25" липня 2017 р. Справа № 906/465/17
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Кудряшової Ю.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Раєцький А.О., довіреність від 18.05.2017;
від відповідача: не прибув.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс"
до Державного підприємства "Житомирторф"
про стягнення 130983,50 грн.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 119176,07 грн. інфляційні та 11807,43 грн. 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що рішення господарського суду Житомирської області №8/497 від 26.05.2009 про стягнення заборгованості не виконано, у зв'язку з чим у позивача виникло право на стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних, нарахованих на заборгованість. що стягнута за рішенням суду.
При розгляді справи по суті по суті, позивачем подано письмові пояснення згідно яких позивач пояснив, що базою розрахунку була уся сума заборгованості за рішенням суду без урахуванням пені, тобто на суму 123816,75 грн.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених в позові.
Відповідач в судове засідання уповноваженого представника не направив, хоч про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься поштове повідомлення про вручення адресату відправлення .
Водночас, слід зазначити, що 24.07.2017 до суду надійшли заперечення ДП "Житомирторф", відповідно до яких відповідач посилається на те. що матеріали справи не містять доказів звернення ТОВ "Технополіс" до державної виконавчої служби, що виключає стягнення з ДП "Житомирторф" інфляційних та 3% річних, нарахованих на заборгованість, стягнуту судовим рішення у справі №8/497 від 26.05.2009.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги те, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами згідно із ст. 75 ГПК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
Як вбачається з копії рішення по справі №8/497 від 26.05.2009 08 червня 2006 року, 01 жовтня 2007 року та 28 травня 2008 року між Державним підприємством "Житомирторф" (продавець, відповідач) та ТОВ "Технополіс" (покупець, позивач) було укладено договори поставки №36, №44 та №2 відповідно (а.с.8-10). Згідно умов договорів постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його.
Рішенням господарського суду Житомирської області у справі №8/497 від 26.05.2009 з Державного підприємство "Житомирторф" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс" стягнуто 83929,33 грн. - основного боргу; 7257,25 грн. - пені; 38496,06 грн. - інфляційних нарахувань; 1296,82 грн. - витрат по сплаті державного мита; 95,16 грн. на інформаційно-технічне обслуговування судового процесу.
У зв'язку з тим, що відповідач не виконав зазначене вище рішення суду, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України, за невиконання рішення суду від 26.05.2009 у справі №8/497, за період 25.05.2014-24.05.2017.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.
Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Положеннями ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.
Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Поряд з цим, суд зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, три відсотки річних та інфляційні втрати підлягають стягненню на підставі закону як вид відшкодування за завдані втрати незалежно від укладення договору та не є штрафними санкціями, право на нарахування яких виникає у зв'язку з невиконанням або несвоєчасним виконанням зобов'язань за договором.
Також п.п. 7.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, н е п р и п и н я є з о б о в ' я з а л ь н и х в і д н о с и н сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання г р о ш о в о г о з о б о в ' я з а н н я. Однак водночас слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються. При цьому обов'язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини першої статті 509 ЦК, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України.
Вищий господарський суд України у своєму у інформаційному листі №01-8/685 від 20.11.2008 вказав, що діюче законодавство не виключає можливості звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення з боржника суми, на яку заборгованість з а г р о ш о в и м з о б о в ' я з а н н я м збільшилась в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості. Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнових прав та інтересів, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримані компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає необґрунтованими нарахування на суму пені, стягнутої рішенням суду, інфляційних та річних у відповідності до ст. 625 ЦК України, оскільки це суперечить нормам ст. 550 ЦК України.
Також суд, не вбачає достатньо правових підстав для нарахування відповідачу інфляційних втрат та 3 % річних на суму витрат по сплаті державного мита (1296,82 грн.) та на інформаційно-технічне обслуговування (95,16 грн.) (присуджені до стягнення рішенням господарського суду Житомирської області від 26.05.2009 у справі №8/497), оскільки ця сума також не є заборгованістю відповідача перед позивачем за договорами поставки №36, 44 від 01.10.2007 та від 28.05.2008, а є лише судовими витратами позивача по господарській справі №8/497.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що спір між сторонами у справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договорами поставки №36, 44 від 01.10.2007 та від 28.05.2008.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори, інші правочини та рішення суду у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.
Рішення суду в даному випадку не є підставою виникнення грошового зобов'язання в розумінні ЦК України. Згідно даного рішення (у справі №8/497 від 26.05.2009) сторони у справі не набули, не змінили і не припинили дію цивільних прав та обов'язків. Позивач лише у передбачений законодавством спосіб захистив своє право на стягнення грошових коштів згідно договору поставки.
Першочерговим грошовим зобов'язанням в даному випадку є сума основного боргу, що виникла за договорами поставки №36, 44 від 01.10.2007 та від 28.05.2008 в сумі 83929,33 грн.
Проаналізувавши положення діючого законодавства, суд робить висновок, що лише на суму основної заборгованості, стягнутої за рішенням суду може бути нараховано 3% річних та інфляційних втрат у розмірах, визначених законодавством.
Перевіривши розрахунки інфляційних та 3% річних, суд вважає вірним нарахування 3% річних в сумі 7553,64 за період за 25.05.2014 по 24.05.2017 на суму боргу 83929,33 грн., а також інфляційних в сумі 76310,45 грн. за період з червня 2014 року по квітень 2017 року (включно) на суму боргу 83929,33 грн.
Заперечення відповідача щодо відсутності правових підстав стягнення з ДП "Житомирторф" інфляційних та 3% річних, нарахованих на заборгованість, стягнуту судовим рішення у справі №8/497 від 26.05.2009. суд не приймає до уваги, оскільки наявність (відсутність) виконавчого провадження з виконання рішення у справі №8/497, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання так само не свідчить про припинення договірних правовідносин і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів річних та інфляційних, передбачених ст. 625 ЦК України.
Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України oбставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Oбов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Відповідач не подав до суду достатніх доказів на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 76310,45 грн. - інфляційних та 7553,64 грн. - 3% річних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє.
Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 33,43,44,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Житомирторф" (10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 25, ід. код 02968154)
- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс" (10014, м. Житомир, вул. Хлібна, 19, ід. код 22064383) 76310,45 грн. - інфляційних та 7553,64 грн. - 3% річних, а також 1257,96 грн. сплаченого судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 28.07.17
Суддя Кудряшова Ю.В.
Віддрукувати:
1 - в справу;
2 - позивачу (рек.);
3 - відповідачу (рек. з повід.)