Справа № 383/234/17
Провадження №2/383/199/17
25 липня 2017 року Бобринецький районний суд Кіровоградської області у складі
головуючого судді Бондаренко В.В.,
за участю:
секретаря - Могиленко В.М.,
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідачів - ОСОБА_3,
представника відповідача ФГ ОСОБА_4 - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бобринець Кіровоградської області, в залі засідань Бобринецького районного суду Кіровоградської області справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, фермерського господарства ОСОБА_4 про визнання недійсною додаткову угоду та розірвання договору оренди землі, зустрічним позовом фермерського господарства ОСОБА_4, фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання договору позики удаваним правочином, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів з урахуванням уточнень просив визнати недійсною додаткову угоду про зміну умов договору оренди землі за №040936500001 від 12 січня 2009 року між ОСОБА_6 та Фермерським господарством ОСОБА_4 та розірвати Договір без номеру від 15.07.2013 року, який зареєстрований реєстраційною службою Бобринецького районного управління юстиції Кіровоградської області 26.09.2013 року, укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (а.с. 107-110). Позов обґрунтовано тим, що 12 січня 2009 року між ОСОБА_6 та Фермерським господарством ОСОБА_4 укладено договір оренди землі, за яким передано в оренду земельну ділянку площею 5,40 га ріллі згідно з акту серії 1-КР №028789 зареєстрованого №21-315ч від 27 квітня 2001 року номер ділянки на плані 370, строком на 10 років. В подальшому 15 липня 2013 року між тими ж сторонами була укладена спірна додаткова угода, згідно якої термін оренди продовжено на 49 років. Вказані угоди зареєстровані у реєстраційній службі Бобринецького районного управління юстиції Кіровоградської області. Після смерті ОСОБА_6, яка померла 29 березня 2014 року, вказану земельну ділянку успадкував позивач. Однак ОСОБА_6, яка є матір'ю позивача, не підписувала вказану додаткову угоду від 15 липня 2013 року, оскільки її підписав позивач, який не був обізнаний у вчиненні цього правочину, не знав про настання юридичних наслідків, який діяв в інтересах матері не маючи на це права, адже не було жодної довіреності на право вчинювати правочини. Вказана додаткова угода була вчинена всупереч волі ОСОБА_6
Крім того, між позивачем та ФОП ОСОБА_5 укладено договір оренди землі без номеру від 15.07.2013 року, який 26.09.2013 року зареєстрований Реєстраційною службою Бобринецького районного управління юстиції Кіровоградської області, власником якої є позивач на підставі державного акту серії ЯК №453241. Земельна ділянка площею 5,4 га розташована в с.Тарасовка Бобринецького району Кіровоградської області. Згідно п.9 вказаного договору орендна плата вноситься до 30.12 поточного року у сумі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Однак умови Договору щодо сплати орендної плати не виконуються, оскільки орендна плата жодного разу не сплачувалася. Вважає несплату орендної плати істотним порушенням.
03 травня 2017 року Фермерське господарство ОСОБА_4 та фізична особа - підприємець ОСОБА_5 звернулось із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики від 17 березня 2014 року, укладеного між ФГ Панасюка ОСОБА_7 та ОСОБА_1 удаваним та визнання, що відносини сторін регулюються правилами, передбаченими для оренди земельних ділянок між ОСОБА_6 та ФГ ОСОБА_4 та між ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_5, який сторони насправді вчинили, а не договором позики.
Зустрічний позов обґрунтовано тим, що восени 2013 року до них звернувся ОСОБА_1 з проханням надати йому кошти на проведення операції на серці в сумі 130000 грн. в обмін на передачу фермерському господарству та ФОП в оренду на 49 років свою земельну ділянку (пай), а також земельну ділянку своєї матері ОСОБА_6 з її згоди.
Так як кошти в господарстві були відсутні вони з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 домовились укласти на 49 років додаткову угоду до договору оренди землі, укладеного з ОСОБА_6 з фермерським господарством, та договір оренди землі на 49 років між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5, який також є членом цього господарства. На виконання цієї усної домовленості 18 вересня 2013 року була укладена додаткова угода до договору оренди землі від 12 січня 2009 року між ФГ ОСОБА_4 та ОСОБА_6 щодо збільшення терміну договору оренди на 49 років. В цей же час 26.09.2013 року був укладений договір оренди на земельну ділянку терміном на 49 років між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_1 На підприємстві з'явились обігові кошти в сумі 130000 грн. Оскільки були відсутні на сплату прибуткового податку в розмірі приблизно 23000 грн. ними було прийнято рішення оформити орендну плату ОСОБА_1 як безпроцентну позику. Про те, що орендна плата була прихована договором позики підтверджується тим, що на початок 2014 року в господарстві була фінансова скрута з обіговими коштами. Крім того, отримавши кошти в 2014 році та успадкувавши земельну ділянку матері ОСОБА_6, позивач з того ж року і до теперішній час за орендною платою за землю не звертався ні до ФГ ОСОБА_4, ні до ФОП ОСОБА_5, хоча маючи екземпляр договору оренди землі знав, що орендна плата виплачується до 30 грудня поточного року (а.с.49-52).
Ухвалою Бобринецького районного суд Кіровоградської області від 22 червня 2017 року зустрічна позов прийнятий до спільного розгляду із первісним позовом, та вимоги за зустрічним позовом об'єднати в одне провадження з первісним позовом (а.с.144-145).
Позивач в судовому засіданні позов підтримав з вищевказаних підстав, додатково пояснивши, що спірну додаткову угоду від 15.07.2013 року про зміну умов Договору оренди землі від 12 січня 2009 року за №040936500001 він підписав за орендодавця у присутності бухгалтера господарства. Його мати - ОСОБА_6 вказану додаткову угоду не підписувала, він підписав вказану додаткову угоду в тайні від своєї матері, його мати не бажала укладати вказану додаткову угоду тобто вона укладена всупереч її волі. За договором оренди землі від 15.07.2013 року, укладеним між ним та ФОП ОСОБА_5 орендну плату не отримував. 18 березня 2014 року отримав у Фермерського господарства ОСОБА_4 за видатковим касовим ордером сто тридцять тисяч гривень в позику на своє лікування, а не як орендну плату.
Вважає, що він не пропустив строк позовної давності, тому клопотання про поновлення строку позовної давності подавати не бажає.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов та пояснення позивача, додатково зазначивши, що строк позовної давності слід обчислювати не з моменту підписання спірної додаткової угоди, а з 11 листопада 2014 року тобто з моменту видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, за яким він успадкував земельну ділянку, щодо якої укладено спірну додаткову угоду, оскільки саме з цього часу почали порушуватись його права, за захистом яких він звернувся до суду, а на момент її підписання порушувались права тільки його матері.
Представник відповідачів - ОСОБА_3 в судовому засіданні зустрічний позов підтримав з підстав, зазначених в ньому, та заперечив проти задоволення первісного позову, пояснивши, що Фермерським господарством ОСОБА_4 визнається, що спірна додаткова угода була підписана не ОСОБА_6, а її сином - ОСОБА_1, так як ОСОБА_6 була важко хвора і не могла самостійно поставити свій підпис в додатковій угоді. Бухгалтер господарства ОСОБА_8 прибула до будинку ОСОБА_6, де остання підтвердила своє бажання підписати Додаткову угоду на 49 років взамін видачі орендної плати наперед для проведення операції на серці її сину (позивачу). Господарство сплатило позивачу 130000 грн. орендної плати за весь строк оренди земельної ділянки матері позивача, однак оформили сплату орендної плати як позику, оскільки у господарства не було коштів відразу сплатити податок з орендної плати тобто договір позики від 17 березня 2014 року є удаваним правочином, яким сторони приховали сплату орендної плати. Однак, оскільки ОСОБА_5 є членом Фермерського господарства ОСОБА_4, а у позивача є борг за договором позики від 17 березня 2014 року перед господарством, ФОП ОСОБА_5, який є членом цього господарства, вносив орендну плату, що належала до сплати позивачу за договором оренди землі від 15.07.2013 року, в касу Фермерського господарства ОСОБА_4 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед господарством за договором позики. Позивач за отриманням орендної плати не звертався, про внесення орендної плати за договором оренди землі від 15.07.2013 року в касу господарства в рахунок погашення боргу позивача перед господарством, членом якого є ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_5 не повідомляв ОСОБА_1. Крім того, позивач пропустив строк позовної давності за вимогою про визнання додаткової угоди недійсною.
Представник відповідача - Фермерського господарства ОСОБА_4 - ОСОБА_4 в судовому засіданні зустрічний позов підтримав з підстав, зазначених в ньому, та заперечив проти задоволення первісного позову, надавши пояснення, аналогічні позиції представника ОСОБА_3
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, прийшов до висновку, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити виходячи із наступного.
За правилами ч. 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Судом встановлено, що 12 січня 2009 року між ОСОБА_6 та ФГ Панасюка ОСОБА_7 укладено договір оренди землі, який зареєстрований у Бобринецькому районному відділі Кіровоградської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 13 квітня 2009 року за №040936500001 терміном на 10 років, за яким об'єктом оренди є земельна ділянка загальною площею 5,4 га належна ОСОБА_6 згідно Державного акту на право власності на землю серії І-КР №028789, що підтверджується копією договору (а.с.9, 47).
15 липня 2013 року між ОСОБА_6 та ФГ Панасюка ОСОБА_7 укладено додаткову угоду про зміну умов Договору оренди землі від 12 січня 2009 року №040936500001, яким продовжено термін дії вищевказаного договору на 49 років (а.с. 10, 55).
Вказана додаткова угода про зміну умов Договору оренди землі зареєстрована реєстраційною службою Бобринецького районного управління юстиції Кіровоградської області 18.09.2013 року, номер запису про інше речове право 2597460, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с.17, 56).
Після смерті ОСОБА_6, вказану земельну ділянку з кадастровим номером 3520887200:02:000:0289, належну останній на підставі Державного акту на право власності на землю серії І-КР №028789, виданого 27 квітня 2001 року, успадкував позивач ОСОБА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 листопада 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за №2658, що виданий у спадковій справі №255-2014 (а.с.12).
Згідно з ч. 1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За змістом ч. 2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Згідно із ч. 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Зокрема ч.3 ст.203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Підписання договору особою, яка не має на це повноважень та відсутність волевиявлення власника, є підставою для визнання договору недійсним (ст.ст. 203, 215 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Свідок ОСОБА_8, яка є дружиною голови ФГ Панасюка ОСОБА_7 - ОСОБА_4, та з 01.03.2007 року по даний час працює бухгалтером даного фермерського господарства пояснила, що між ФГ Панасюка ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було укладено договір оренди землі на строк до 2019 року. За вказаним договором оренди ОСОБА_6 було виплачено орендну плату наперед за 2010-2016 роки, а також частково за 2017 рік. У 2014 році позивач звернувся до ФГ Панасюка ОСОБА_7 з проханням отримати кошти в сумі 130000 грн. наперед, які потрібні були йому для проведення операції на серці, а тому дійшли домовленості укласти з матір'ю позивача ОСОБА_6 додаткову угоду до договору оренди землі стоком на 49 років, оскільки строк дії договору оренди укладеного з ОСОБА_6 закінчувався у 2019 році, а тому цих коштів позивачу б не вистачило на лікування. Вона склала додаткову угоду та поїхала до домоволодіння, де проживали позивач із його матір'ю ОСОБА_6, де за згодою ОСОБА_6 та в її присутності позивач підписав додаткову угоду замість матері, оскільки остання була лежачою. При цьому ОСОБА_6 було роз'яснено, що додаткова угода укладається, оскільки позивачу необхідні кошти на лікування. Також позивач уклав договір оренди на належну йому земельну ділянку з ФОП ОСОБА_5. Оформити вищевказану суму коштів як виплату орендної плати наперед на той час не було можливості, оскільки у ФГ не було вільних коштів на сплату прибуткового податку в розмірі майже 22900 грн., а тому ФГ Панасюка ОСОБА_7 уклав з позивачем договір позики на суму 130000 грн., який був обумовлений тим, що позика буде погашатись за рахунок орендної плати майбутніх років. Також між ФГ Панасюка ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_5 було видано наказ про спільну діяльність. Позику було розділено на два паї між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 по 65000 кожному. У січні 2017 року на виконання наказу про спільну діяльність ФОП ОСОБА_5 було повернуто ФГ Панасюка ОСОБА_7 кошти за 2014-2016 роки. Позивач був обізнаний про вказану домовленість, оскільки не звертався за орендною платою. Бухгалтерський облік ФОП ОСОБА_5 вона не веде. Договір оренди укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_5 не готувала та їй невідомо чи отримував позивач орендну плату за вказаним договором.
Згідно ч.1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
З пояснень позивача та представника відповідачів вбачається що додаткову угоду від 15 липня 2013 року про зміну умов Договору оренди землі від 12 січня 2009 року №040936500001, укладену між ОСОБА_6 та ФГ Панасюка ОСОБА_7, орендодавець (ОСОБА_6) не підписувала, адже вказана обставина визнається відповідачем, а тому у відповідності до ч.1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню. Крім того, вказана обставина також підтверджується показаннями свідка ОСОБА_8, яка пояснила, що спірну додаткову угоду підписала не ОСОБА_6, а її син - ОСОБА_1.
Відповідно до ч.4 ст. 207 ЦК України, якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.
Отже, оскільки ОСОБА_6 надала згоду на підписання спірної додаткової угоди, що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_8, однак не підписувала спірну додаткову угоду про зміну умов Договору оренди землі за станом здоров'я, адже вказану угоду замість неї підписав в її присутності її син - ОСОБА_1, який не мав повноважень на її підписання, суд приходить до висновку про відсутність волевиявлення орендодавця на її укладення, що в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання спірної додаткової угоди недійсною.
Показаннями свідка ОСОБА_8 в цій частині суд визнає правдивими, адже підстав їм недовіряти у суду немає, оскільки будь-яких доказів на підтвердження того, що додаткова угода була підписана ОСОБА_1 таємно від його матері - ОСОБА_6 та всупереч її волі позивач не надав.
Однак, вказана вимога про визнання недійсною додаткової угоди від 15 липня 2013 року про зміну умов Договору оренди землі від 12 січня 2009 року №040936500001 недійсним задоволенню не підлягає виходячи із наступного.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Представник відповідача подав заяву про застосування строків позовної давності за вимогою про визнання недійсною додаткової угоди від 15 липня 2013 року про зміну умов Договору оренди землі від 12 січня 2009 року №040936500001, який сплинув (а.с. 179-180), яка підлягає задоволенню виходячи із наступного.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 357 ЦК України).
Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі за № 6-2469цс16, яка в розумінні положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів в частині застосування норм матеріального права.
За змістом ч.1 ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Судом установлено, що ОСОБА_6 померла 29 березня 2014 року, після чого ОСОБА_1 прийняв спадщину, та 30.03.2017 року звернувся до суду з даним позовом (а.с.18).
Відповідно до ч.5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
При цьому відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).
Твердження сторони позивача про те, що в даному випадку строк позовної давності слід обчислювати з 11 листопада 2014 року тобто дати видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом щодо земельної ділянки №370, площею 5,4 га, що залишилась після смерті його матері, є помилковим, оскільки спір стосується не спадкування земельної ділянки, а предметом позову є визнання недійсним додаткової угоди від 15 липня 2013 року про зміну умов Договору оренди землі від 12 січня 2009 року №040936500001, і встановлення обставин недійсності/дійсності правочину з'ясовується саме на цю дату, тобто на момент укладення договору, а не на час спадкування.
Отже, строк позовної давності розпочався з дня укладення спірного договору, а те, що ОСОБА_1, за його твердженням, дізнався про порушення його прав після прийняття спадщини може розглядатися лише як підстава для його поновлення за наявності відповідного клопотання та надання доказів. Однак, позивач та його представник будь-яких причин строку позовної давності за вказаною вимогою не навели, натомість в судовому засіданні пояснили, що подавати клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності не бажають, оскільки вважають, що строк позовної давності за вказаною вимогою не пропустили.
Така правова позиція узгоджується із висновками Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеними в ухвалі від 12 липня 2017 року по справі № 383/321/16-ц.
Отже, оскільки ОСОБА_6 та її син - ОСОБА_1 дізнались про підписання спірної додаткової угоди від 15 липня 2013 року про зміну умов Договору оренди землі від 12 січня 2009 року №040936500001 в момент її підписання позивачем - ОСОБА_1 в присутності та за згодою (внутрішньої волі) ОСОБА_6 тобто 15 липня 2013 року, та саме дії позивача по підписанню спірної додаткової угоди призвели до порушення його прав, які є недобросовісними діями в розумінні ст. 3 ЦК України, суд приходить до висновку, що строк позовної давності за вимогою про визнання цієї угоди недійсною слід відраховувати з 15 липня 2013 року (а.с. 55).
Таким чином, позивач вправі був звернутись до суду з позовом про захист свого цивільного права або інтересу у строк до 15 липня 2016 року, а звернувся лише 30 березня 2017 року (а.с.18), а отже, пропустив встановлений законом строк позовної давності.
Згідно ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Отже, суд відмовляє в задоволенні вимоги про визнання недійсною додаткової угоди від 15 липня 2013 року про зміну умов Договору оренди землі від 12 січня 2009 року №040936500001 у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною відповідача у спорі, яка пропущена позивачем без поважних причин.
Крім того, судом встановлено, що 30 жовтня 2012 року Бобринецькою районною державною адміністрацією Кіровоградської області ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №453241 на земельну ділянку площею 5,4000 гектарів, розташовану за межами населеного пункту на території Тарасівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується копією державного акту (а.с.14).
15 липня 2013 року між ОСОБА_1 (позивачем) та ФОП ОСОБА_5, укладено договір оренди землі терміном на 49 років, за яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 5,4 га з кадастровим номером 3520887200:02:000:0288 належна ОСОБА_1 згідно Державного акту на право власності на землю серії ЯК №453241, що підтверджується копією договору (а.с. 57).
Вказаний договір оренди землі зареєстрований реєстраційною службою Бобринецького районного управління юстиції Кіровоградської області 20.09.2013 року, номер запису про інше речове право 2647083, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с.58).
Відповідно до ч.ч. 1, 9 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Частиною 1 статті 6 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон України «Про оренду землі») передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельного кодексу України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно умов договору оренди землі від 15 липня 2013 року, а саме пунктів 9, 10, 11 Договору орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки до 30.12 поточного року. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється без урахування індексації. При цьому, згідно п.5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 131495 гривень, тобто орендна плата складає 3944,85 грн.
Відповідно до ч. 1 ст.24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема своєчасного внесення орендної плати. Вказаному праву орендодавця кореспондує обов'язок орендаря сплачувати орендодавцю орендну плату за володіння і користування його земельною ділянкою.
Відповідно до статті 21 вказаного Закону орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.
Судом встановлено, що відповідачем всупереч п. 11 умов договору оренди землі від 15 липня 2013 року орендна плата за договором оренди землі за 2013, 2014, 2015 та 2016 роки до 30 грудня поточного року не сплачувалась позивачу взагалі.
Згідно п.39 договору оренди землі від 15 липня 2013 року дія договору припиняється шляхом його розірвання: за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав визначених законом.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Частиною 3 статті 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.1 ст.32 вказаного Закону, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельного кодексу України та іншими законами України.
Відповідно до п. “д” ч.1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.
За змістом статті 610 ЦК України цивільне законодавство розрізняє наступні порушення зобов'язання: невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 42 спірного договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем було допущено істотне порушення договору оренди землі, а саме систематична несплата орендної плати позивачу за користування належної йому земельної ділянки за 2012-2016 роки, тобто позивач був позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору. Крім того, представником відповідача належних і допустимих доказів згідно з вимогами статей 10, 60 ЦПК України на підтвердження виплати орендної плати позивачу не надано, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судом також встановлено, що між Фермерським господарством ОСОБА_4 (далі - Позикодавець) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник) укладено договір позики від 17 березня 2014 року, за умовами пунктів 1.1, 2.1 якого Позикодавець передає у власність Позичальника грошові кошти в розмірі 130000 грн., а Позичальник зобов'язується повернути таку суму грошових коштів у порядку та на умовах, визначених цим Договором, що підтверджується його копією (а.с.53) та копією видаткового касового ордера від 18 березня 2014 року (а.с.54). Цей Договір позики є безпроцентним (п.2.2 Договору). Позикодавець надає позику протягом 3 календарних днів із моменту підписання цього Договору. Позика надається в готівковому порядку за видатковим касовим ордером (п.п. 3.1, 3.2 Договору). За вимогами пунктів 4.1, 4.2 Договору позика надана строком на 10 років із остаточною датою повернення 17 березня 2024 року.
18 березня 2014 року ОСОБА_1 одержав від Фермерського господарства ОСОБА_4 130000 грн. поворотної безпроцентної позики, що підтверджується копією видаткового касового ордера від 18 березня 2014 року (а.с.54), та визнається позивачем.
Пунктом 9.5 договору позики від 17 березня 2014 року визначено, що сторони свідчать, що в тексті цього Договору зафіксовано всі істотні умови, що стосуються позики. Будь-які попередні домовленості, які мали до укладення цього Договору й не відображені в його тексті, після підписання Договору не матимуть правового значення, але можуть використовуватись при тлумаченні цього умов цього Договору.
Згідно ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Зі змісту ст. 235 ЦК України вбачається, що суб'єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою. Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином. При цьому суб'єкт, який вимагає визнання правочину удаваним, повинен вказати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину. В удаваному правочині розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі усіма або принаймні одним із них. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_1 настали реальні правові наслідки за договором позики від 17 березня 2014 року, адже фермерське господарство передало ОСОБА_1 130000 грн. позики на 10 років з остаточною датою повернення 17 березня 2024 року, який на час розгляду справи ще не наступив.
Оскільки за змістом ст. 93 Земельного кодексу України, ст.ст. 13, 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, та за своєю правовою природою не підлягає поверненню орендарю, а за спірним договором позики сума позики підлягає поверненню 17 березня 2024 року, суд приходить до висновку, що передані на підставі договору позики від 17 березня 2014 року кошти в сумі 130000 грн. є позикою на умовах її повернення, а не платежем за користування земельною ділянкою, який за умовами договору оренди землі від 15.07.2013 року поверненню не підлягає.
Таким чином, договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_5 від 15.07.2013 року, та договір позики від 17 березня 2014 року за своєю правовою природою є різними договорами, які спрямовані на досягнення різних правових наслідків, які насправді за ними наступили.
Крім того, додаткова угода від 15 липня 2013 року про зміну умов Договору оренди землі від 12 січня 2009 року №040936500001 та договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_5, що були зареєстровані 18.09.2013 року та 20.09.2013 року відповідно (а.с.55-58), датовані 15.07.2013 роком, а договір позики датований 17 березня 2014 року, що спростовує твердження відповідачів про те, що вказаний договір позики від 17 березня 2014 року вчинений з метою приховати сплату орендної плати в обмін на укладення договору оренди від 15.07.2013 року на 49 років і додаткової угоди з його матір'ю та на сплату орендної плати на їх виконання, що свідчить про їх різну правову природу та самостійність зобов'язань, що за ними виникли, а тому відсутні правові підстави вважати їх підтвердженням виплат орендної плати за договором оренди землі від 15 липня 2013 року та Додатковою угодою від 15 липня 2013 року, на час укладення якої ОСОБА_1 взагалі не був стороною.
Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, стороною відповідача не доведено, що договір позики від 17 березня 2014 року укладений з метою приховати інший правочин, а саме сплату орендної плати, а воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення цивільно-правових відносин, передбаченими для оренди вказаних земельних ділянок, ніж ті, які передбачені договором позики від 17 березня 2014 року. Стороною відповідача не доведено, що насправді між сторонами договору позики від 17 березня 2014 року встановлюються інші правовідносини.
Факт потребування позивачем лікування підтверджується копіями медичних документів ОСОБА_1 (148-155), на підтвердження чого вони були надані стороною позивача, для здійснення якого останній звернувся до фермерського господарства за коштами в сумі 130000 грн., що представником відповідачів не оспорюється.
Такими чином, зустрічний позов про визнання договору позики від 17 березня 2014 року удаваним та визнання, що відносини сторін регулюються правилами, передбаченими для оренди земельних ділянок між ОСОБА_6 та Фермерським господарством ОСОБА_4 та між ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_5, задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч.1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги закріплені також в ч.1 ст. 30 Закону України «Про оренду землі», за якою зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.
Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).
Згідно п. 37 договору оренди землі від 15 липня 2013 року, зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.
За вимогами ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Разом тим, суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_8 про існування усної домовленості про погашення позики за рахунок орендної плати майбутніх років, оскільки це не передбачено договором оренди землі від 15.07.2013 року, до якого змін з цього приводу не вносились.
При цьому суд враховує положення пункту 9.5 договору позики від 17 березня 2014 року яким визначено, що сторони свідчать, що в тексті цього Договору зафіксовано всі істотні умови, що стосуються позики. Будь-які попередні домовленості, які мали до укладення цього Договору й не відображені в його тексті, після підписання Договору не матимуть правового значення, але можуть використовуватись при тлумаченні умов цього Договору.
Наданий стороною відповідача копії картки рахунку 686, прибуткових касових ордерів №2 від 13 січня 2017 року, №3 від 27 січня 2017 року, №7 від 28 лютого 2017 року та витяг з наказу Фермерським господарством ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 «Про видачу безвідсоткової поворотної позики ОСОБА_1» №6 від 17 березня 2014 року, що передбачає зарахування орендної плати за договором оренди землі від 15.07.2013 року в рахунок погашення заборгованості безвідсоткової поворотної позики ОСОБА_1 на рахунок господарства, як доказ правомірності внесення орендарем (ФОП ОСОБА_5) орендної плати в 2017 році не позивачу (орендодавцю), а кредитору за договором позики від 17 березня 2014 року (в касу Фермерського господарства ОСОБА_4) (а.с.114-117) судом оцінюються критично та відхиляються, оскільки суперечить змісту зобов'язання боржника (орендаря) за договором оренди землі від 15.07.2013 року по внесенню кредитору (орендодавцю) орендної плати до 30.12 поточного року, та фактично прийнятий в односторонньому порядку відповідачами наказ спрямований на позбавлення орендарем (ФОП ОСОБА_5) орендодавця орендної плати, яку останній розраховував отримати при укладенні договору оренди землі та свідчить про невиконання орендарем зобов'язання з власної вини.
Отже, вказаний наказ не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, що виникли за договором оренди землі від 15 липня 2013 року, оскільки це не передбачено вказаним договором.
Крім того, строк виконання зобов'язання по поверненню позики за договором позики від 17 березня 2014 року не наступив, оскільки позика надана строком на 10 років з остаточною датою повернення - 17 березня 2024 року (а.с.89), а тому твердження відповідачів про внесення орендної плати не ґрунтуються ні на договорі оренди землі від 15 липня 2013 року, ні на договорі позики від 17 березня 2014 року.
Ототожнення відповідачами юридичної особи - Фермерського господарства ОСОБА_4, членом якого є ОСОБА_5, та ФОП ОСОБА_5 є помилковим, адже є окремими суб'єктами господарювання, а тому договір позики від 17 березня 2014 року, сторонами якого є Фермерське господарство ОСОБА_4 та ОСОБА_1, не породжує для ФОП ОСОБА_5, який не є його стороною, прав та обов'язків перед його сторонами, як і договір оренди землі від 15 липня 2013 року, стороною якого є ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_1, не породжує для Фермерським господарством ОСОБА_4, який не є його стороною, прав та обов'язків перед сторонами договору.
Посилання представника відповідача на те, що позивач не звертався за орендною платою суд до уваги не приймає, оскільки внесення орендної плати до 30.12 поточного року згідно п.11 договору оренди землі від 13.07.2013 року, а спала орендної плати на вимогу орендодавця договором не передбачено.
Подання відповідачем податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку ФОП ОСОБА_5 за 4 квартал 2014, 2015, 2016 роки (а.с. 62-67) як доказ сплати орендної плати суд до уваги не приймає, оскільки можуть свідчити лише про сплату податку, а не орендної плати, а тому є неналежним доказом сплати орендної плати позивачу в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до остаточного висновку про часткове задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову.
У відповідності до ст. 88 ЦПК України з відповідача - ФОП ОСОБА_5 підлягає стягненню на користь позивача понесений ним та документально підтверджений судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 640 грн.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 57-61, 88, 212-215, 218, 360-7 ЦПК України, ст.ст.93, 141 ЗК України, ст.ст. 3, 203, 204, 207, 215, 235, 256, 261, 267, 357, 526, 527, 629, 638, 651, 654, 610, 792, 1268, 1296 ЦК України, ст.ст. 6, 13, 21, 23, 24, 30, 31, 32 Закону України "Про оренду землі" суд,-
Позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, фермерського господарства ОСОБА_4 про визнання недійсною додаткову угоду та розірвання договору оренди землі - задовольнити частково.
Договір оренди землі від 15.07.2013 року укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_1, зареєстрований реєстраційною службою Бобринецького районного управління юстиції Кіровоградської області 20.09.2013 року - розірвати.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
У задоволенні зустрічного позову фермерського господарства ОСОБА_4, фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання договору позики удаваним правочином, відмовити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 640 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Кіровоградської області шляхом подання апеляційної скарги через Бобринецький районний суд Кіровоградської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В.В. Бондаренко