Провадження № 22-ц/774/3894/17 Справа № 205/6162/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Нижний А. В. Доповідач - Петешенкова М.Ю.
Категорія 5
26 липня 2017 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Петешенкової М.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Макарова М.О.
при секретарі - Попазовій Н.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на будівельні матеріали, усунення перешкод у користуванні майном і відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 за участю третьої особи Дніпропетровської міської ради про усунення перешкод у користуванні майном шляхом знесення самовільно збудованого майна, стягнення моральної шкоди, -
У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що у зв'язку із відсутністю вільної ділянки для будівництва гаражу, за дорученням голови райвиконкому голова квартального комітету № 30 Муль В.І. запропонував йому ділянку в районі магазину АДРЕСА_1, з подальшим її відведення у передбаченому законом способом. Вищезазначена земельна ділянка була зайнята під звалище, тому основною умовою її освоєння було звільнення від сміття та оздоблення, які були проведені ним спільно з Сальніковим, маючи на меті збудувати там два гаража. Свій намір узгодив з власником житлового будинку АДРЕСА_1. Починаючи з 2005 року, він не має можливості оформити право користування земельною ділянкою.
15 червня 2016 року, ОСОБА_3, який придбав домоволодіння АДРЕСА_1, шляхом зняття воріт і заміни замків фактично захопив приміщення належного йому приміщення гаражу, позбавляючи останнього можливості розпоряджатися гаражем.
Позивач зазначає, що у зв'язку із відсутністю права власності на гараж, зареєстрованого у встановленому законом порядку, він позбавлений можливості набути право користування вказаною земельною ділянкою.
З урахуванням викладеного, просить визнати за ним право власності на будівельні матеріали та обладнання вартістю 17 930 грн., використані при будівництві гаражу по вул. АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні належною йому будівлею гаражу літ. Л, розташованого АДРЕСА_1, шляхом передачі ключів від вхідних воріт, та стягнути з ОСОБА_3 20 000 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, витрати з визначення кількості та вартості будівельних матеріалів у сумі 1 000 грн., судові витрати у справі.
У вересні 2015 року, ОСОБА_3 не погоджуючись з первісним позовом звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що на підставі договору дарування від 10 листопада 1995 року та договору купівлі-продажу від 22 вересня 1998 року є власником ? частини житлового будинку АДРЕСА_1
Влітку 2005 року, він тривалий час перебував із сім'єю у відпустці в Криму, а повернувшись додому побачив, що на межі із земельною ділянкою на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 невідомі йому особи збудували два гаражі. Сусіди повідомили йому, що будівництво здійснювалося швидко, працювала бригада будівельників, жодного з яких ніхто раніше не бачив. Самовільно зносити будівлі гаражу він не став, оскільки не знав, хто є власником.
У зв'язку із чим, просив зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_3 у користуванні земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок АДРЕСА_1, шляхом покладення на ОСОБА_2 обов'язку зі знесення самовільно побудованого гаражу, що знаходиться між земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок АДРЕСА_1, та АДРЕСА_2 Встановити ОСОБА_2 строк на виконання рішення суду з знесення самовільно побудованого гаражу в один місяць з дати набрання рішенням суду законної сили; стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.; судові витрати.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2017 року у задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено (т.2 а.с.95-99).
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови задоволення первісних позовних вимог та ухвалення нового рішення в цій частині про задоволення первісних позовних вимог в повному обсязі (а.с.104-105).
Перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Судом встановлено, що у 1991 році ОСОБА_2 самовільно без дозвільних документів побудував гараж на земельній ділянці, що знаходиться між земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок АДРЕСА_1, та проїжджою частиною вул. Комунарівської у м. Дніпро.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем всупереч положень ст. 60 ЦПК України не доведено заявлені у позові склад та вартість матеріалів та обладнання, використаних в процесі будівництва спірного гаражу у розмірі 17 930 грн., вартість матеріалів у розмірі 31 259,16 грн. , так само і факт захоплення будівлі спірного гаражу, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає його таким, що відповідає нормам чинного законодавства та узгоджується з письмовими матеріалами.
Враховуючи, що заявником оскаржується рішення суду в частині відмови задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_2, колегія суддів вважає за недоцільне виходити за межі апеляційної скарги та переглядати рішення суду першої інстанції в повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. ст. 328, 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року № 6-388цс15.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, оскільки ОСОБА_2 просив визнати право власності саме на будівельні матеріали та будівельне обладнання, які були використані під час будівлі гаражу, не заслуговують на увагу, оскільки є надуманими та такими, що необгрунтовані належним чином.
Оскільки, для визначення дійсної ринкової вартості будівельних матеріалів та будівельного обладнання, використаних в процесі будівництва, суд, в силу положень статті 143 ЦПК України, призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі .
Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків, тощо) відповідно до статті 212 ЦПК, проте суд відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, шляхом роз'яснення стороні позивача право заявити клопотання про призначення відповідної експертизи для підтвердження обставин, на які він посилається.
Проте позивач та його представник в суді першої інстанції, так само як і в суді апеляційної інстанції не скористалися таким правом.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14, у мотивувальній частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Однак, звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що у зв'язку із будівництвом спірного гаража ним були витрачені кошти у розмірі 17 930 грн., які він просив стягнути з ОСОБА_3 проте в матеріалах справи відсутні відповідні докази, зокрема квитанції щодо оплати та накладні на придбання будівельних матеріалів, акту про виконання будівельних робіт виконаних безпосередньо за замовленням позивача, які відображають вид та характер проведених ремонтно-оздоблювальних робіт у спірному гаражі , що підтверджують факт витрати грошових коштів у вищезазначеному розмірі.
Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відповідність висновків акту інвентаризації та оцінки будівельних матеріалів і обладнання, використаних при будівництві гаражу, розташованого в районі будівлі магазину по вул. Комунарівській, 179, і житлового будинку №124/2 по вул. Комунарівській у м. Дніпропетровську, від 01 червня 2015 року, згідно з яким вартість таких матеріалів складає 31 259,16 грн. (т. 1 а.с. 14) та звіту про незалежну оцінку вартості вищезазначеного гаражу, згідно з яким вартість гаражу становить 17 930 грн. (т. 2 а.с. 10-11), оскільки оцінюючи їх обгрунтованість в сукупності з іншими доказами, суд першої інстанції визначив їх як неналежні та недопустимі докази у справі, зауважуючи про відсутність відомостей стосовно повноважень та компетенції відповідної комісії на складення акту інвентаризації та оцінки будівельних матеріалів і обладнання, тоді як в свою чергу звітом визначено вартість гаражу як об'єкта нерухомості, а не матеріалів та обладнання, використаних в процесі його будівництва.
За таких обставин доводи ОСОБА_2, зазначені в апеляційній скарзі про те, що суд неповно з'ясував обставини встановлені у справі, а його доказам не надав належної оцінки, необґрунтовані та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2017 року- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.
Судді: М.Ю. Петешенкова
Н.М. Деркач
М.О. Макаров