Провадження № 11-сс/774/866/17 Справа № 201/9624/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2
26 липня 2017 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді-доповідача ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
підозрюваного ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
слідчого ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_10 на ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 липня 2017 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , -
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27 - ч. 1 ст. 294 КК України, -
Оскаржуваною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 та застосовано до нього запобіжний захід у виді домашнього арешту, з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Мотивуючи прийняте рішення слідчий суддя зазначив, що ризики, які існували під час обрання запобіжного заходу зменшились. Крім того, ОСОБА_7 з 12 травня 2017 року перебуває під вартою, однак жодних слідчих дій із останнім проведено не було, нових обставин кримінального правопорушення не встановлено, що стало підставою для зміни запобіжного заходу.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді, задовольнити клопотання слідчого про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою та застосувати до ОСОБА_7 такий запобіжний захід, без визначення розміру застави.
Вважає, що висновки слідчого судді не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки із матеріалів кримінального провадження вбачається, що з підозрюваним неодноразово проводились слідчі дії. Також, зазначає, що слідчим суддею не враховано, що існують ризики, передбачені ст.. 177 КПК України, зокрема переховування від органів досудового розслідування та суду, що обумовлюється суворістю покарання яке загрожує підозрюваному у випадку визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих злочинів. Зазначає, що підозрюваний може виїхати на не підконтрольну територію, а також впливати на свідків, потерпілих та інших підозрюваних у кримінальному провадженні.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу і, з викладених у ній підстав просив її задовольнити, а ухвалу слідчого судді скасувати та продовжити строк тримання ОСОБА_7 під вартою, думку підозрюваного та його захисника, які заперечували проти скарги прокурора, вважали її безпідставною, пояснення слідчого, який наголошував на необхідності продовження застосування до підозрюваного тримання під вартою, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 3, 5 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, зокрема, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора.
Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Колегія суддів вважає, що зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при розгляді клопотання слідчого слідчим суддею дотримані належним чином, а доводи сторони обвинувачення, викладені в апеляційній скарзі та в судовому засіданні щодо незаконності та необґрунтованості ухвали слідчого судді, є безпідставними.
Апеляційним судом встановлено, що, ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2017 року до підозрюваного ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 10 липня 2017 року.
Перебуваючи на волі підозрюваний ОСОБА_7 не переховувався від органу досудового розслідування та суду, з'являвся в суди першої та апеляційної інстанції для вирішення питання про продовження строку тримання його під вартою.
Як вбачається з матеріалів провадження досудове розслідування триває з 09 травня 2017 року, що на день розгляду апеляційної скарги становить більше двох з половиною місяців.
При цьому, колегія суддів перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали приймає до уваги, усталену практику Європейського суду з прав людини, згідно якої доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.
При цьому, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Практика ЄСПЛ послідовна в підкреслюванні саме початку розслідування як етапу, коли цей ризик перешкоджання досудовому розслідування або впливу на свідків чи потерпілих може виправдовувати тримання під вартою. Цей підхід випливає з припущення, що розслідування власне і призначене для того, щоб зібрати та зберегти докази. Якщо протягом тривалого часу ці докази не зібрані, виникає питання або про їх відсутність узагалі або про нездатність органів правопорядку працювати старанно й ефективно (за що особа не має розплачуватися своєю свободою). В обох випадках це буде порушенням ст. 5 Конвенції.
Колегія суддів, враховує рішення ЄСПЛ, зокрема від 26.01.93 у справі «W. v. Switzerland», § 35, в якому сформульовано правову позицію, що згодом потреби розслідування недостатньо виправдовують тримання підозрюваного під вартою: зазвичай цей ризик зменшується тою мірою, як просувається розслідування, збираються свідчення та здійснюється перевірка.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що ризики які існували на час застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на час вирішення питання про продовження дії такого запобіжного заходу, зменшились.
Апеляційним судом встановлено, що слідчий суддя вирішуючи питання про вид запобіжного заходу, належним чином виконав вимоги ст. 178 КПК України, та врахував тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винним у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, вагомість наявних доказів, якими обґрунтовується повідомлення про підозру, а також враховуючи, що підозрюваний ОСОБА_7 раніше не притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, має тісні соціальні, зв'язки, наразі виховує малолітню дитину, яка знаходиться на його утриманні, у зв'язку з чим обґрунтовано прийняв рішення, що до підозрюваного слід застосувати більш м'який вид запобіжного заходу, а саме домашній арешт.
На думку колегії суддів, такий запобіжний захід який буде необхідним та достатнім для досягнення мети його застосування та забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного і виконання ним своїх процесуальних обов'язків.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, а доводи апеляційної скарги прокурора такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 183, 194, 199, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_10 , - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 липня 2017 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4