Провадження № 22-ц/774/4656/17 Справа № 205/1536/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Шавула В. С. Доповідач - Городнича В.С.
Категорія
26 липня 2017 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,
при секретарі - Василенко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В лютому 2014 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 06 вересня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №DNH4KP50030723, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 2078,70 грн., зі сплатою 25,08% річних за користування коштами від суми залишку заборгованості. 28 квітня 2009 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська, за заявою позивача, було видано наказ, згідно якого з ОСОБА_2 було стягнуто заборгованість за кредитним договором №DNH4KP50030723 від 06 вересня 2005 року в розмірі 7077,77 грн. Внаслідок неналежного виконання взятих на себе кредитним зобов'язань, станом на 04 лютого 2014 року у ОСОБА_2 утворилась заборгованість в розмірі 28073,22 грн.
У зв'язку з чим, враховуючи всі уточнення, ПАТ КБ «ПриватБанк» просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №DNH4KP50030723 від 06 вересня 2005 року у розмірі 28073,22 грн., з яких: 1192,74 грн. - заборгованість за кредитом; 8382,40 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 18498,08 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань.
Також, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь судові витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2017 року у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» було відмолено.
Не погодившись із таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з таких підстав.
Положеннями ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що 06 вересня 2005 року на підставі заяви позичальника №DNH4KP50030723 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику строковий кредит в сумі 2078,70 грн. на споживчі цілі, терміном на 12 місяців по 06 вересня 2006 року включно, при умові сплати за користування кредитом відсотків на суму залишку заборгованості за кредитом в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплати процентів, в обумовлених у заяві та умовах про надання споживчого кредиту фізичним особам строки, а також сплати комісії, яка зазначена в умовах.
Судовим наказом виданим Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 28 квітня 2009 року стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №DNH4KP50030723 від 06 вересня 2005 року в сумі 7077,77 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 1688,61 грн.; заборгованості по процентам за користування - 2921,97 грн.; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 1892,06 грн.; штраф (фіксована частина) - 250,00 грн. штраф (процентна складова) - 325,13 грн. та судові витрати по справі в сумі 50,39 грн.
Згідно наданого позивачем розрахунку станом на 04 лютого 2014 року заборгованість ОСОБА_2 становить 29976,88 грн., з якої: заборгованість по кредиту - 1192,74 грн.; заборгованість по процентам - 8382,40 грн.; пеня - 18498,08 грн.; штраф (фіксована частина) - 500,00 грн.; штраф (процентна складова) - 1403,66 грн.
Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Тож, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції керувався положеннями Цивільного кодексу України та застосував наслідки пропуску строку позовної давності, про яку було заявлено ОСОБА_2
В своїй апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, зокрема, звертаючи увагу на п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту Розстрочка (Стандарт), згідно якого термін позовної давності передбачено в 5 років.
Однак, колегія суддів не погоджується із такою позицією апелянта, оскільки на сторінках вказаних Умов, якими обґрунтовує свої доводи банк, відсутні підписи ОСОБА_2 як позичальника, що дає підстави стверджувати не в повній мірі ознайомлення відповідача із такими Умовами.
Тож, строк позовної давності застосовується на загальних підставах, викладених в ст. ст. 256, 257 ЦК України - 3 роки.
Водночас, в даному випадку початок перебігу позовної давності пов'язується не зі строком дії (припиненням дії) договору, а з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України) - момент, коли позивач дізнався про порушення ОСОБА_2 кредитних зобов'язань.
Так, із матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» звертався в квітні 2009 року до суду із заявою про видачу наказу про стягнення заборгованості за вказаним договором станом на 10 грудня 2008 року, що дає підстави стверджувати про обізнаність позивача щодо порушення його прав і інтересів та початок перебігу строку позовної давності.
Аналізуючи норми статей 261, 530, 631 ЦК України, слід дійти висновку про те, що в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до закінчення строку виконання останнього зобов'язання має право заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими відсотками, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячні платежі (з відсотками) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного зі щомісячних платежів.
Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у Постановах від 6 листопада 2013 року (№ 6-116цс13), 19 березня 2014 року (№ 6-20цс14) та 18 червня 2014 року (№ 6-61цс14), 03 червня 2015 року.
Щодо посилань апелянта на переривання строку позовної давності в 2011 року, внаслідок внесення відповідачем чергового платежу, то суд апеляційної інстанції не вбачає підтверджень даного факту в наданих апелянтом розрахунках.
А тому, виходячи із вищевикладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2017 року- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.П. Варенко
О.В. Лаченкова