Провадження № 11-кп/774/1044/17 Справа № 173/2278/16-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2
25 липня 2017 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
Головуючого судді - ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря с/з - ОСОБА_5
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі кримінальне провадження, внесене до ЄРДР №12016040430001379 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дрогобич Львівської області, зареєстрованого за адресою : АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.186 КК України,-
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 , -
Вироком Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року ОСОБА_6 визнано винним та призначено покарання за ч.3 ст.186 КК Україниу виді 5 років позбавлення волі.
Зараховано на підставі ч.5 ст.72 КК України ОСОБА_6 строк його попереднього ув'язнення в межах даного кримінального провадження у строк відбування покарання за вироком суду, з 26 листопада 2016 року.
Вирішено питання речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винним за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення за наступних обставин.
11 листопада 2016 року близько 03.00 години ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння та знаходячись в м. Верхівцеве Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, маючи умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, діючи з корисливим мотивом та метою незаконного збагачення за рахунок інших осіб, пройшов на неогороджену територію домоволодіння АДРЕСА_2 у вищевказаному населеному пункті, яке належить ОСОБА_9 .
Далі, ОСОБА_6 за допомогою сили рук штовхнув вхідні двері будинку, які були зачинені зсередини на металевий гачок та зайшов у будинок. Перебуваючи у вказаному будинку, ОСОБА_6 побачив потерпілу ОСОБА_9 після чого, маючи умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна ОСОБА_9 , діючи умисно, відкрито, повторно, усвідомлюючи протиправний характер свого діяння та бажаючи діяти саме таким чином, керуючись корисливим мотивом, почав вимагати від потерпілої ОСОБА_9 віддати йому грошові кошти та інші цінності.
Після цього потерпіла ОСОБА_9 віддала ОСОБА_6 мобільний телефон «Samsung» модель SM-G350E вартістю 1277,00 грн., та вибігла з будинку, після чого ОСОБА_6 забрав з вказаного будинку кухонний ніж із пластиковим руків'ям та банку консервованих огірків ємністю 1 л., які матеріальної цінності для потерпілої не мають та грошові кошти в сумі 30 гривень, після чого залишив місце вчинення злочину, спричинивши ОСОБА_9 , згідно висновку судово - товарознавчої експертизи, матеріальний збиток на загальну суму 1307,00 грн. у цінах, які діють на момент вчинення кримінального правопорушення.
Не погоджуючись з судовим рішенням, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду змінити в частині призначення покарання та пом'якшити покарання із застосуванням положення ст.69 КК України
В обґрунтування поданої апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_6 посилається на допущені судом істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема порушення права на захист, оскільки обвинувачений юридично не освітчений та суд при ухваленні вироку відштовхувався від даних, що характеризують особу обвинуваченого.
Такожобвинувачений ОСОБА_6 вказує, що судом першої інстанції не було враховано те, що потерпіла відмовилася від претензій до останнього як матеріального, так і морального характеру та не подавала цивільного позову.
До початку апеляційного розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 , до суду апеляційної інстанції надійшла довідка державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4» від 24 липня 2017 року №3/5-12981 про те, що обвинувачений ОСОБА_6 на підставі ухвали Апеляційного суду Дніпропетровського області від 22 червня 2017 року був звільнений з під-варти в залі суду та вибув за місцем свого мешкання.
Відповідно до положень ст.401 КПК України, участь обвинуваченого ОСОБА_6 є необов'язковою, оскільки в апеляційній скарзі не порушується питання про погіршення становища обвинуваченого та останній завчасно та належним чином повідомлений про час та місце апеляційного розгляду кримінального провадження щодо нього, про що свідчить розписка про отримання ним особисто ухвали апеляційного суду від 15 травня 2017 року про призначення судового засідання на 25 липня 2017 року.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_7 , який вважав вирок суду законним і обґрунтованим, просив апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення, захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу обвинуваченого, просив вирок суду змінити в частині призначення покарання та пом'якшити покарання останньому із застосуванням положень ст.69 КК України, перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_6 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з вимогами ст.404 КПК в апеляційному порядку вирок суду першої інстанції перевіряється в межах апеляційної скарги. Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального провадження, які обвинуваченим не оспорювалися і стосовно яких відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України докази не досліджувалися, не перевіряються. Тому суд апеляційної інстанції виходить з того, що було встановлено вироком суду першої інстанції.
Як вбачається з апеляційної скарги, обвинувачений ОСОБА_6 висновок суду про доведеність його винуватості у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч.3 ст.186 України не оспорює, а тому відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України судом апеляційної інстанції не перевіряються.
Перевіряючи доводи обвинуваченого ОСОБА_6 , викладені в апеляційній скарзіпро невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до змісту ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
У цьому кримінальному провадженні, як видно з його матеріалів, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_6 призначено із порушенням визначених у законі загальних засад.
Колегія суддів погоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами, які впливають на вид і розмір покарання та вважає, що суд належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів.
Згідно даних про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який характеризується посередньо, раніше неодноразово судимий, в тому числі за вчинення тяжкого злочину, за яке відбував покарання, пов'язане з реальним позбавленням волі та обставиною, що пом'якшує покарання, судом визнано щире каяття. До обставин, які обтяжують покарання, суд відніс вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.
Таким чином, враховуючи характер вчиненого злочину, а також враховуючи дані про особу обвинуваченого, та інші обставини кримінального провадження, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що виправлення обвинуваченого та досягнення інших цілей покарання, не можливе без ізоляції ОСОБА_6 від суспільства, і правильно призначив йому покарання у виді позбавлення волі, обравши достатній строк такого покарання в межах санкції закону України про кримінальну відповідальність, яке слід вважати законним та обґрунтованим.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». А у справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) суд встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити «особистий і надмірний тягар для особи.»
Доводиобвинуваченого ОСОБА_6 , викладені в апеляційній скарзі про неналежне врахування судом всіх наявних пом'якшуючих його покарання обставин, не підтверджуються матеріалами кримінального провадження.
Відсутність в матеріалах кримінального провадження заявленого цивільного позову потерпілою ОСОБА_9 до обвинуваченого свідчить про те, що вирішення питання про відшкодування завданої злочином матеріальної шкоди судом не оговорювалось, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному вироку суду.
Тому доводи обвинуваченого ОСОБА_6 в апеляційній скарзі про те, що суд не звернув увагу на відсутність цивільного позову в рамках даного кримінального провадження та відсутність будь-яких претензій з боку потерпілої, є необґрунтованими.
Відповідно до ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього кодексу за цей злочин.
Колегія суддів не вбачає наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання і можуть слугувати підставою для застосування положень ст.69 КК України.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_6 в частині допущення судом першої інстанції істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що виразилося у порушенні права останнього на захист є не конкретними та не містять посилання на обставини такого порушення, так як захист обвинуваченого ОСОБА_6 в суді першої інстанції здійснював адвокат ОСОБА_8 .
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б призводили до зміни чи скасування вироку, при досудовому розслідуванні кримінального провадження та під час його розгляду в суді першої інстанції, перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено та в апеляційній скарзі обвинуваченого не заявлено.
Таким чином, колегія суддів погоджується з вироком суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 , вважає його законним і обґрунтованим, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Вирок Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року щодо ОСОБА_6 , засудженого за ч.3 ст.186 КК України- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на судові рішення може бути подана до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
______________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4