Справа № 318/1414/17
Номер провадження №2/318/584/2017
"20" липня 2017 р. м. Кам'янка-Дніпровська
Кам'янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області
в складі: головуючого - судді Комишньої Н.І.
за участю секретаря судового засідання Борисенко П.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди та супроводу батька,-
Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи наступним. Сторони уклали шлюб 29.09.2007 року, про що складено актовий запис №87 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кам'янсько-Дніпровського районного управління юстиції Запорізької області. Шлюб з відповідачем було розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 08.06.2011 року, справа №08/2/2-2152/11. Від шлюбу у них народилася донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка перебуває на повному утримання та вихованні позивачки. З 2010 року дитина проживає лише з позивачкою за місцем її реєстрації: АДРЕСА_2. Відповідач не надає кошти на утримання дитини, не спілкується з нею та не займається вихованням доньки, має заборгованість по сплаті аліментів. Позивачка має можливість та бажає в канікулярний період оздоровити дитину за кордоном з цією метою виготовила дитині у міграційній службі закордонний паспорт. Отримати дозвіл від батька дитини, позивачка не має можливості, оскільки їй не відоме його місце проживання та повністю втрачено з ним зв'язок. Посилаючись на ці обставини, позивачка просила надати їй дозвіл на виїзд ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, за кордон (Турецьку Республіку) у супроводі матері без дозволу (згоди) батька дитини ОСОБА_2.
Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності. Позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином - через ЗМІ шляхом публікації в газеті «Слобідський край» №56 від 15.07.2017 року.
В порядку ст. 169 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін і постановити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За таких обставин, суд вважає, що справу можливо вирішити у відсутності сторін без фіксування судового процесу.
Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 29 вересня 2007 року уклали шлюб, про що складено актовий запис №87 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кам'янсько-Дніпровського районного управління юстиції Запорізької області. Шлюб між сторонами було розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 08.06.2011 року, справа №08/2/2-2152/11.
Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1., яка проживає з позивачкою за місцем її реєстрації за адресою АДРЕСА_2, та перебуває на її повному утримання та вихованні.
Відсутність відповідача за місцем реєстрації стверджується довідкою Зорянської сільської ради Красноградського району Харківської області №224 від 01.06.2017 року, відповідно до якої гр.ОСОБА_2 1983 р.н. зареєстрований в АДРЕСА_1, але фактично не проживав, на території сільської ради відсутній. Інформацією, щодо місця його проживання (перебування), сільська рада не володіє.
На даний час позивачка має можливість та бажання виїхати разом із донькою за кордон, для оздоровлення в канікулярний період, однак не має можливості це зробити без згоди батька. Отримати згоду неможливо, оскільки позивачці не відоме місце перебування відповідача.
За змістом положень ст.ст. 141,150-152,155,157 СК України, батьки мають рівні права і обов'язки щодо дитини, зобов'язані забезпечити її належні виховання, розвиток, матеріальне забезпечення, за загальним правилом питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом, та повертатися в Україну гарантуються Конституцією України (ст. 33). Право на свободу пересування, що включає і право на виїзд за межі України, належить до особистих немайнових прав фізичної особи (ст.ст. 269,270 ЦК України). Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою; фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав (ст.269 ч.3 ЦК України). Фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно, в інтересах малолітніх, неповнолітніх фізичних осіб, які за віком не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють, зокрема, батьки (ст. 272 ч.1 ЦК України). Із указаними нормами кореспондуються положення ст.313 ЦК України, відповідно до яких фізична особа має право на свободу пересування (ч.1), фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними (ч. 3), фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом (ч.4).
Відповідно до ст.ст.2,3 протоколу № 4 Міжнародної Конвенції про захист права і основних свобод людини (1950 року), ратифікованої Законом України № 475-97-ВР від 17.07.1997р., кожна людина має право залишати будь-яку країну включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров'я або моралі, чи з метою захисту прав і свобод інших людей.
Ст.3 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною асамблеєю ООН 20.11.1989 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з ч. 2 ст.10 Конвенції про права дитини, що ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-12 від 27.02.1991 року держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, в тому числі і власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб, і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.
Відповідно до ст.18 даної Конвенції, батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Ст.33 Конституції України встановлює, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 року, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст.ст.7, 155 СК України здійснення батьківських прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Статтею 25 ЦК України встановлено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.
Відповідно до частини 3 статті 313 ЦК України здатність фізичної особи, яка не досягла шістнадцяти років, мати право на виїзд за межі України обумовлена згодою на це батьків (усиновлювачів), піклувальників та їхнім супроводом або супроводом осіб, які уповноважені
За змістом ст. ст.. 2, 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України, документами, що надають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина під час перебування за її межами, зокрема є паспорт громадянина України для виїзду за кордон, проїзний документ дитини.
Оформлення проїзного документа дитини проводиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків. За відсутності згоди одного з батьків, виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Відповідно до п. 4 Постанови КМУ від 27.01.1995 р. «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється у разі пред'явлення оригіналів документів або їх нотаріально посвідчених копій, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Позивачем надано докази її спроби отримати від відповідача дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за кордон, та намагання відшукати відповідача через Державну виконавчу службу, які не дали позитивного результату.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює конкретний (одноразовий) виїзд дитини за кордон з визначенням його початку й закінчення.
До суду позивачкою надано договір про туристичне обслуговування укладений 15.07.2017 року між ТОВ "Туристична компанія "Анекс Тур" від імені та за дорученням якого діє ТОВ "Туристична фірма "САМ" - турагентом та ОСОБА_1 - туристом, відповідно до умов якого турагент зобов'язується надати відповідно до замовлення туриста та особам, що слідують з ним комплекс туристичних послуг. Туристична подорож здійснюється до країни та місця призначення Туреччина, Кемер, у складі осіб до яких входить і неповнолітня дитина сторін по справі - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно Договору термін подорожі позивачки разом дитиною ОСОБА_3 з 02.08.20017 по 12.08.2017 року, транспортне обслуговування6 літак Запоріжжя - Анталія - Запоріжжя. Враховуючи наявність укладеного позивачкою договору на туристичні послуги , згідно якого вивезення дитини буде здійснена з туристичною метою у вищезазначений конкретний період часу, то у суду не виникає сумнівів щодо повернення дитини на територію України.
Задовольняючи позов щодо надання дозволу на вивезення дитини за межі України без згоди батька, суд виходить з інтересів дитини та вважає, що подорож за кордон позитивно вплине на розширення світогляду дитини, урізноманітнить її відпочинок, покращить її фізичний та духовний розвиток.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 11, 88, 174, 212-215, 224-226 ЦПК України, ст.ст.25,313 ЦК України, ст.ст.7,155СК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди та супроводу батька - задовольнити.
Надати дозвіл ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянці України, податковий номер НОМЕР_1) на тимчасове вивезення та виїзд неповнолітньої доньки ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, податковий номер № НОМЕР_2) за кордон - у Республіку Туреччина в супроводі матері ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянці України, податковий номер НОМЕР_1) в період часу з 01 серпня 2017 року по 15 серпня 2017 року з туристичною метою, без згоди та супроводу батька дитини ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянин України, податковий номер НОМЕР_3).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, за письмовою заявою відповідача, заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Кам'янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя: Н.І.Комишня