Справа № 309/5927/15-ц
Іменем України
24 липня 2017 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючої - судді Кожух О.А.,
суддів - Бисаги Т.Ю., Кондора Р.Ю.,
з участю секретаря - Волощук В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду від 20 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Лабанц Олена Юріївна про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, договорів купівлі-продажу та дарування, -
У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що згідно договору дарування від 23.01.2007, укладеного між нею та ОСОБА_1, позивачка подарувала останньому земельну ділянку площею 0,8519 га. та житловий будинок, що знаходиться у АДРЕСА_1.
Зазначала, що рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 12.06.2014 було задоволено її позов (пред'явлений ще у листопаді 2012 року) та визнано недійсним договір дарування від 23.01.2007, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений нотаріусом Хустської державної нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі № 2-172.
Вказане рішення набрало законної з дня проголошення є чинним та має силу преюдиції.
При цьому відповідачу ОСОБА_1, на підставі договору дарування від 23.01.2007 № 2-172, було видано три державні акти на право власності на земельні ділянки (загалом площею 0,8519 га):
1) НОМЕР_1 площею 0,1148 га для ведення особистого селянського господарства, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів за № 212530001001813 від 19.12.2012;
2) НОМЕР_2 площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за № 212530001001812 від 19.12.2012;
3) НОМЕР_3 площею 0,4871 га для ведення особистого селянського господарства, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за № 212530001001814 від 19.12.2012.
Крім цього, уже після ухвалення рішення апеляційного суду Закарпатської області від 12.06.2014, відповідач ОСОБА_1 відчужив 04.07.2014 спірне майно ОСОБА_3, зокрема уклавши з ним:
1)договір купівлі-продажу житлового будинку від 04.07.2014, розташованого у АДРЕСА_1;
2)договір купівлі-продажу земельної ділянки від 04.07.2014, площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_1;
3)договір дарування земельної ділянки від 04.07.2014, площею 0,4871 га для ведення особистого селянського господарства;
4)договір дарування земельної ділянки від 04.07.2014, площею 0,1148 га для ведення особистого селянського господарства.
Зазначала, що оскільки визнаний судом недійсним договір дарування є недійсним з моменту його вчинення, а підстава виникнення права власності у ОСОБА_1 відсутня, тому він не мав права вчиняти наступні правочини щодо відчуження майна після визнання правочину недійсним.
Посилаючись на дані обставини, просила суд визнати недійсними видані ОСОБА_1 державні акти на право власності на земельні ділянки: 1) НОМЕР_1 площею 0,1148 га для ведення особистого селянського господарства, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів за № 212530001001813 від 19.12.2012; 2) НОМЕР_2 площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за № 212530001001812 від 19.12.2012; 3) НОМЕР_3 площею 0,4871 га для ведення особистого селянського господарства, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за № 212530001001814 від 19.12.2012. Також просила визнати недійсними правочини, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а саме: 1) договір купівлі-продажу житлового будинку від 04.07.2014, розташованого у АДРЕСА_1; 2) договір купівлі-продажу земельної ділянки від 04.07.2014, площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_1; 3) договір дарування земельної ділянки від 04.07.2014, площею 0,4871 га для ведення особистого селянського господарства; 4) договір дарування земельної ділянки від 04.07.2014, площею 0,1148 га для ведення особистого селянського господарства.
Рішенням Хустського районного суду від 20.12.2016 позов задоволено повністю. Вирішено питання розподілу судових витрат.
На це рішення подав апеляційну скаргу ОСОБА_1 Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального й процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
Апелянт зазначає, що право власності на спірне майно у відповідача ОСОБА_1 виникло до моменту ухвалення рішення апеляційного суду Закарпатської області від 12.06.2014, а державні акти, якими посвідчувалося його право власності, були чинними на час укладення оспорюваних договорів відчуження майна. Рішенням суду порушено права добросовісного набувача ОСОБА_3, при цьому в мотивувальній частині рішенні не наведено мотивів застосування норм матеріального права, що зазначені судом як такі, якими суд керувався при ухваленні судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ОСОБА_2 та ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 10, 11, 59, 60, 61 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях; обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ. У яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст. 303 ЦПК України).
Як встановлено судом та вбачається матеріалів справи, згідно договору дарування від 23.01.2007, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, позивачка подарувала останньому земельну ділянку площею 0,8519 га та житловий будинок, що знаходиться у АДРЕСА_1 (а.с.6-7).
На підставі договору дарування від 23.01.2007 ОСОБА_1 було видано три державні акти на право власності на земельні ділянки загальною площею 0,8519 га):
1) НОМЕР_1 площею 0,1148 га для ведення особистого селянського господарства, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів за № 212530001001813 від 19.12.2012 (а.с. 17);
2) НОМЕР_2 площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за № 212530001001812 від 19.12.2012 (а.с.18);
3) НОМЕР_3 площею 0,4871 га для ведення особистого селянського господарства, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за № 212530001001814 від 19.12.2012 (а.с.19).
Встановлено, що рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 12 червня 2014 року було задоволено позов ОСОБА_2 та визнано недійсним договір дарування від 23.01.2007, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений нотаріусом Хустської державної нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі № 2-172 (а.с.11-14).
Як вбачається з вказаного рішення, в судовому засіданні апеляційного суду був присутній представник ОСОБА_1
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (а.с.178).
Правовстановлюючі документи на земельну ділянку та житловий будинок були повернуті нотаріусом ОСОБА_2, оскільки договір дарування від 23.01.2007 визнано недійним, і такі документи представником позивача було надано апеляційному суду для огляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту вчинення. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Оскільки правочин, що став підставою для видачі ОСОБА_1 державних актів - визнано судом недійсним, тому спірні державні акти як документи, що посвідчують право власності ОСОБА_1 на земельні ділянки, не можуть залишатися чинними, а отже судом першої інстанції правомірно визнано їх недійними і підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в цій частині - немає.
Також судом встановлено, що уже після ухвалення рішення апеляційного суду Закарпатської області від 12.06.2014, будучи обізнаним про визнання недійним договору дарування 23.01.2007, відповідач ОСОБА_1 відчужив 04.07.2014 спірне майно ОСОБА_3, зокрема уклавши з ним:
1)договір купівлі-продажу житлового будинку від 04.07.2014, розташованого у АДРЕСА_1 (а.с. ;
2)договір купівлі-продажу земельної ділянки від 04.07.2014, площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_1;
3)договір дарування земельної ділянки від 04.07.2014, площею 0,4871 га для ведення особистого селянського господарства;
4)договір дарування земельної ділянки від 04.07.2014, площею 0,1148 га для ведення особистого селянського господарства.
Апелянт зазначає, що у рішенні суду не наведено джерела інформації, з якого суд встановив ту обставину, що ОСОБА_1 був обізнаний з тим, що договір дарування було визнано судом недійним. Судова колегія, зважаючи на те, що в судовому засіданні апеляційного суду 12 червня 2014 року був присутній представник ОСОБА_1, а у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 було відмовлено уже 14 липня 2014 року (через місяць після ухвалення рішення апеляційним судом), погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 на час укладення договорів із ОСОБА_3 - 4 липня 2014 року - було відомо про визнання недійним договору дарування від 23.01.2007.
Позивач просила визнати такі правочини недійсними, посилаючись, зокрема, на положення ст. ст. 215, 216 ЦК України.
Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 19.11.2014 (справа № 6-170цс14) стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Проте реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, установленого статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
Як убачається з позовної заяви, способом захисту порушеного права власності, позивачем обрано позов про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, а не витребування майна від нинішнього його володільця шляхом віндикації.
Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником вказаних об'єктів нерухомості є ОСОБА_3 (а.с.180-184).
За змістом позову, позивач фактично вимагає повернення майна, відчуженого за договорами, учасником яких позивач не була. Таким чином, належним способом захисту порушеного права власності в цій ситуації є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом віндикації (статті 387, 388 ЦК України).
Установивши, що спірне майно вибуло з володіння власника внаслідок відчуження майна третій особі, колегія суддів вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, і позов про визнання оспорюваних договорів недійними задоволенню не підлягає
Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання недійсними договорів щодо нерухомого майна (житлового будинку та земельних ділянок), укладених 4 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦК України), слід скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні таких позовних вимог.
Відповідно до ст. 88 ЦК України якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у задоволенні позову до ОСОБА_3 слід відмовити, підлягає скасуванню і рішення суду першої інстанції в частині стягнення з цього відповідача судових витрат.
Керуючись ст.ст.307, 308, ст. 309 ч. 1 п.4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Хустського районного суду від 20 грудня 2016 року в частині вирішення вимог про визнання недійсними:
1) договору купівлі-продажу житлового будинку, що розташований в с. Залом вул. без назви № 209 Хустського району Закарпатської області, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 04.07.2014, посвідченого приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Лабанц О.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 116;
2) договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,25 га. для обслуговування житлового будинку, розташованої в с. Залом вул. без назви № 209 Хустського району Закарпатської області, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 04.07.2014, посвідченого приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Лабанц О.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 117;
3) договору дарування земельної ділянки площею 0,4871 га. для ведення особистого селянського господарства, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 04.07.2014, посвідченого приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Лабанц О.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 121;
4) договору дарування земельної ділянки площею 0,1148 га. для ведення особистого селянського господарства, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 04.07.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Лабанц О.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 122 - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні цих вимог - відмовити.
Рішення у частині стягнення судових витрат із ОСОБА_3 скасувати та в стягненні з нього судового збору - відмовити.
У решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча:
Судді: