Справа № 316/154/17
Провадження № 2/316/372/17
"21" липня 2017 р. м.Енергодар
Енергодарський міський суд Запорізької області, у складі суду:
головуючого судді: Капустинского М.В.,
секретаря судового засідання: Черкашиної О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Енергодар Запорізької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей,-
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до Енергодарського міського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача - ОСОБА_2 в якій зазначає, що між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб 28 серпня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Енергодарського міського управління юстиції, про видано свідоцтво про одруження. Від шлюбу з відповідачем мають двох неповнолітніх дітей: сина - ОСОБА_3, 23 січня 2011 та сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьком дітей записано та є відповідач по справі (а.с.4, 5). 16 вересня 2013 року шлюб між сторонами було розірвано рішенням суду (а.с.3). З вересня 2016 року відповідач матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, у зв'язку з чим в неї склалось тяжке матеріальне становище.
Просить суд стягувати щомісячно з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей: сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/3 частини від усіх заробітків (доходів) відповідача, однак не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму встановленого на одну дитину відповідного віку, починаючи стягнення з дати звернення до суду та до досягнення дітьми повноліття.
Відповідач в судове засідання не з'явився повторно, про причину неявки суд не повідомив, заяв або клопотань про відкладання слухання справи до суду не надав, на адресу суду повернулися поштові конверти на ім'я відповідача, які надсилалися судом на адресу відповідача рекомендованою поштовою кореспонденцією, з відміткою пошти про невручення (а.с.14, 16, 17, 22, 26, 30). Заявпро зміну місця проживання відповідач суду не надав. Місце роботи позивача суду не відомо.
Відповідно до ч.1ст.77 ЦПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місця знаходження, повістка надсилається на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає і не знаходиться.
Відповідно до ст.ст.74-75 ЦПК України, відповідач повідомлений про час та місце слухання справи за адресою його місця проживання чи місця перебування, зареєстрованого у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.4 ст.169 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Враховуючи, що відповідач повідомлений про час та місце розгляду справи, заяв або клопотань про перенесення розгляду справи до суду від відповідача не надійшло, відповідно до вимог ст.ст.169, 224 ЦПК України, суд ухвалив: розглянути справу у відсутності відповідача в порядку заочного провадження на підставі наявних у справі доказів, оскільки неявка відповідача не перешкоджає постановленню заочного рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків:
Згідно із свідоцтвом про народження, відповідач по справі є батьком неповнолітніх дітей (а.с.4, 5), діти проживають разом з позивачем (а.с.6), позивач отримує одноразову допомогу з УПСЗН в розмірі 1075,00 грн. на місяць (а.с.7).
Згідно ч.8 ст.7 СК України визначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
У відповідності до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виконання передбачених статтею 150 СК України, обов'язків батьків щодо виховання та розвитку дитини пов'язане з належним утриманням дитини, від якого залежить забезпечення умов для розвитку дитини здоровою як фізичного, так і духовно.
Відповідно до ст.180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Частиною 3 ст.181 СК України встановлено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Пунктом 17 Постанови Пленуму Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачено, що відповідно до ч. 3 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи. Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати не може перевищувати п'ятдесят відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі в разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати в разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.
Відповідно до положень ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини ООН від 20.11.1989 року (далі Конвенція), яку було ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27.02.1991р. та яка набула чинності для України 27.09.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно із ст.18 Конвенції, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Згідно роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів від 15 травня 2006 року №3 вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч.2 ст.182 СК України.
Згідно ч.1 статті 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач є батьком неповнолітніх дітей, отже відповідно до вимог закону зобов'язаний надавати матеріальну допомогу на їх утримання, оскільки діти проживають разом з позивачем. В матеріалах справи відсутні докази які б свідчили про те, що відповідач неспроможний надавати позивачу матеріальну допомогу у розмірі в якому просить позивач на утримання дітей, або він у добровільному порядку надає позивачу матеріальну допомогу на дітей.
Згідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно вимог ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ст.179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи із засад виваженості, розумності і справедливості, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є об'єктивним з огляду на вимоги закону та обов'язку батька, утримувати свою неповнолітню дитину, у зв'язку з чим вимоги підлягають задоволенню.
Однак, у своїх вимогах позивач просить суд щоб розмір аліментів визначений судом не був меншим за 30 % прожиткового мінімуму встановленого на одну дитину певного віку, однак на час постановлення судового рішення, в тому числі до ч.2 ст.182 СК України, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 № 2037-VIII, було внесено зміни, відповідно до яких, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, а отже в цій частині, вимоги позивача підлягають збільшенню з урахуванням зазначеної норми Закону.
Згідно ч.1 ст.191 ЦПК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Згідно п.1 ч.1 ст.367 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Крім того, згідно ч.3 ст.88 ЦПК України, у разі, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, суд, з урахуванням вимог п.п.2 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та ч.3 ст.88 ЦПК України вважає за необхідним стягнути з відповідача на користь держави розмір судового збору, який становить 640 грн. 00 коп.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 169, 197, 208, 209, 212-215, 224-226, 228, 231, 233, 292, 294, 296, 367 ЦПК України, суд -
Вимоги позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей- задовольнити.
Стягувати щомісячно з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_7, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2, проживаючої та зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8, аліменти на утримання неповнолітніх дітей: сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_7 та сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_7 в розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму встановленого на кожну дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 03 лютого 2017 року та до досягнення дітьми повноліття.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів на утримання дітей в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2, на користь держави, судовий збір в розмірі 640 гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до Апеляційного суду Запорізької області через Енергодарський міський суд Запорізької області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого Цивільним процесуальним Кодексом України.
Суддя: М. В. Капустинський