Справа № 308/11175/16-ц
Іменем України
26 липня 2017 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючої - судді Кожух О.А.,
суддів - Бисаги Т.Ю., Кондора Р.Ю.
з участю секретаря - Сочка І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 березня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області - про позбавлення батьківських прав,-
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 05.06.1993 вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу у сторін народилося троє дітей, двоє з яких є неповнолітніми: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, а також повнолітня ОСОБА_5. ІНФОРМАЦІЯ_3 Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 03.09.2008 шлюб між сторонами розірвано і стягнуто аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі у розмірі 250,00 грн. на кожну дитину щомісячно, починаючи із 15.07.2008 до досягнення ними повноліття.
Вказувала, що аліменти ОСОБА_2 не сплачував. 07.11.2013 між ОСОБА_2 (від імені якого діяла ОСОБА_4) та ОСОБА_3, ОСОБА_5 (від імені якої діяла ОСОБА_1.) було укладено нотаріально-посвідчений договір про припинення права на аліменти для дітей у зв'язку з передачею права власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Хваста М.М., за р. № 1986, згідно умов якого ОСОБА_2 передав своїм дітям ОСОБА_3, ОСОБА_4 у спільну часткову власність, кожній по 1/2 частці житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.
Діти й позивачка після розірвання шлюбу проживали разом із відповідачем, однак із серпня 2013 року по липень 2015 року змушені були проживати у батьків позивачки внаслідок спричинених відповідачем сварок, здійснених погроз та зловживання алкогольними напоями.
Посилалася на те, що висновком комісії з питань захисту прав дитини Ужгородської районної державної адміністрації від 01.08.2016 така комісія вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Попри це, зазначала, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню доньок ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не утримує їх, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду та лікування, не виявляє інтересу до внутрішнього світу доньок, не сприяє засвоєнню дітьми загальноприйнятих норм моралі, не створює умов для отримання освіти, не спілкується з дітьми.
Також зазначала, що в неї є труднощі з отриманням від ОСОБА_2 дозволу на виїзд з доньками за кодон, з метою відпочинку та оздоровлення дітей.
Указуючи на дані обставини та норми сімейного законодавства, позивачка просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньок ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 13 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
На це рішення подала апеляційну скаргу ОСОБА_1, у якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з 05.06.1993 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу у сторін народилося троє дітей, двоє з яких є неповнолітніми: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, а також повнолітня ОСОБА_5. ІНФОРМАЦІЯ_3 Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 03.09.2008 шлюб між сторонами розірвано і стягнуто аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі у розмірі 250,00 грн. на кожну дитину щомісячно, починаючи із 15.07.2008 до досягнення ними повноліття.
07.11.2013 між ОСОБА_2 (від імені якого діяла ОСОБА_4) та ОСОБА_3, ОСОБА_5 (від імені якої діяла ОСОБА_1.) було укладено нотаріально-посвідчений договір про припинення права на аліменти для дітей у зв'язку з передачею права власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Хваста М.М., за р. № 1986.
За умовами цього договору у зв'язку з припиненням права на одержання аліментів для неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 та малолітньої доньки ОСОБА_4, ОСОБА_2 передав їм у спільну часткову власність, кожній по 1/2 частці належний йому на праві приватної власності житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4, прийняли у спільну часткову власність вказаний вище житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, в рахунок належних до сплати аліментів.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 190 СК України той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.
У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її.
Відтак, обов'язок по утриманню дітей несе позивачка і її доводи, що відповідач не утримує неповнолітніх доньок, не ґрунтуються на законі. Належних і допустимих доказів наявності додаткових витрат на неповнолітніх доньок (ч. 3 ст. 190 СК України, ст. 185 СК України), що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо), а також доказів ухилення відповідача від обов'язку брати участь у цих витратах - позивачкою не надано.
За положенням п 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Як роз'яснено у п. п. 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
На обґрунтування свого позову ОСОБА_2 посилалася на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей.
Частиною 4 ст. 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).
Відповідно до практики розгляду питань щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав, орган опіки та піклування перш за все при прийнятті рішення керується фактичними даними, які носять документальний характер, а саме досліджується: характеристика на батьків з місця проживання; пояснення свідків про спосіб життя батьків; акт про участь одного з батьків у вихованні дитини; акт обстеження житлово-побутових умов проживання батьків; довідка з місця проживання, реєстрація; довідка щодо сплати аліментів. Може досліджуватися також довідка з поштового відділення про кошти, посилки, перекази чи надходили на ім'я дитини.
Згідно висновку комісії з питань захисту прав дитини Ужгородської районної державної адміністрації від 01.08.2016 така комісія вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 34-37).
При наданні висновку комісією з'ясовано позицію ОСОБА_2, який повідомив, що від обов'язків щодо утримання та виховання неповнолітніх дочок ніколи не відмовлявся, при цьому працює за межами області у м. Києві; перевірено характеристику надану виконкомом Ірлявської сільської ради, згідно якої ОСОБА_2, зареєстрований у АДРЕСА_1, який на час складання характеристики перебуває за межами області на заробітках, працьовитий, чесний та справедливий; скарги та заяви на нього від жителів с. Чабанівка в сільську раду не надходили.
Позивач не заперечує, що відповідач перебуває на заробітках, а також не заперечує той факт, що кілька разів у році спілкується з дітьми телефоном.
Позбавлення батьківських прав повинно бути наслідком свідомої поведінки батьків (одного з них) щодо виховання дитини, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачка не надала доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання доньок, не довела винної поведінки ОСОБА_2 у свідомому нехтування своїми обов'язками, не навела достатніх обставин, які б свідчили про необхідність застосування до батька дитини такого крайнього заходу впливу на нього як позбавлення батьківських прав.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 слід погодитися.
Доводи апеляції цих висновків суду не спростовують, а тому до уваги взяті бути не можуть. Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Керуючись ст.ст. 209, 304, п.1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 березня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча:
Судді: