"24" липня 2017 р. Справа № 920/144/17
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Гребенюк Н.В.
при секретарі Казаковій О.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 (довіреність №4917 від 14.12.2015 року), ОСОБА_2 (довіреність № 183/1 від 23.01.17 р.),
відповідача - не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.1622С/3-38) на рішення господарського суду Сумської області від 27.04.2017 року у справі №920/144/17
за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська гірничо-металургійна компанія", м.Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Топтехсервіс”, м. Суми,
про стягнення 63000 грн.,
Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 63 000 грн. заборгованості за поставлений товар, відповідно до умов укладеного між сторонами договору поставки № 020/08-Пр.Др.О. від 07.10.2008 року.
Рішенням господарського суду Сумської області від 27.04.2017 року у справі № 920/144/17 позов задоволено.
Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що видаткові накладні, надані позивачем до позовної заяви не відповідають вимогам ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», крім того, відсутні товарно-транспортні накладні та довіреності на отримання матеріальних цінностей до них, у зв'язку з чим відповідач вважає, що судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовано всі обставини справи. Також апелянт зазначає, що підписання актів звірки взаєморозрахунків та визнання боржником свого боргу не свідчать про переривання строків позовної давності, що не враховано судом при прийнятті оскаржуваного рішення.
Позивач надав суду заперечення на апеляційну скаргу, в яких вказав, що боржник неодноразово визнавав борг в сумі 63000 грн., що підтверджується актами звірок взаєморозрахунків від 17.12.2013 року, від 01.04.2016 року, включенням відповідачем свого боргу до графіку погашення заборгованості, борг визнано ТОВ «ТопТехСервіс» листом №17 від 04.04.2016 року. Просить суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
Позивач надав суду додаткові пояснення до заперечень на апеляційну скаргу №1800 від 19.07.2017 року, в яких вказав, що строк позовної давності неодноразово переривався відповідачем, а саме: 17.12.2013 року та 01.04.2016 року, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування строків позовної давності. До вказаних пояснень позивач надав банківські виписки з рахунку ПАТ "Українська гірничо-металургійна компанія" за період з 2008 року по 2011 рік.
В судове засідання 24.07.2017 року відповідач не з'явився, однак надіслав суду клопотання від 19.07.2017 року про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю прибуття представника для участі в розгляді справи.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Як роз'яснено в підпункті 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції": господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем в клопотанні не обґрунтовано, з яких причин представник не може прибути в дане судове засідання.
Відповідачем не доведено неможливість заміни представника та не зазначено, з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, яким чином неявка представника відповідача унеможливить розгляд даної справи.
Крім цього, за приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
В судовому засіданні 12.07.2017 року відповідач погодився прибути в судове засідання 24.07.2017 року безпосередньо до Харківського апеляційного господарського суду та відмовився від проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.
Судова колегія також приймає до уваги, що розгляд справи неодноразово відкладався судом, а отже, сторонам були створені належні умови для реалізації своїх процесуальних прав (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомлення із матеріалами справи, подання письмових пояснень тощо).
На підставі викладеного та враховуючи, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення, оскільки відсутність апелянта в одному із судових засідань не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
07.10. 2008 року між Київською регіональною філією ВАТ «Українська гірничо-металургійна компанія» (постачальник) та ТОВ «ТопТехСервіс» укладено договір поставки №020/08-Пр.Др.0 (далі-договір) (а.с.48 т.1).
Відповідно до п.1.1 договору, постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в договорі, металопродукцію, асортимент, кількість якість та ціна якої вказані в специфікаціях, які оформлюються у вигляді додатків до договору та є його невід'ємною частиною або у рахунку -фактурі, який надається постачальником покупцю відповідно до умов договору та є його невід'ємною частиною.
Згідно п.3.1 договору, ціна продукції є договірною ціною між постачальником та покупцем та вказується в специфікації, або рахунку - фактурі, які є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 4.1 договору визначено, що постачальник відвантажує (передає) покупцю продукцію на умовах самовивозу зі складу постачальника (м.Київ, вул.Баренбойма, 1), умови поставки FCA, згідно Правил «Інкотермс», редакція 2000 року.
Як зазначено в п.5.2 договору, приймання продукції проводиться покупцем безпосередньо при відпуску на складі постачальника відповідно до чинного законодавства України.
Особа, яка безпосередньо отримує продукцію від імені покупця повинна надати постачальнику належним чином оформлену довіреність (п.5.3 договору).
В п.6.2 договору сторони встановили, що продукція (її ціна, сортамент, кількість) включається постачальником до рахунку - фактури на підставі письмових заявок покупця. У відповідь на заявку покупця, постачальник надає покупцю рахунок-фактуру.
Покупець надає згоду постачальнику щодо ціни, асортименту, кількості продукції, які вказані в рахунку-фактурі шляхом отримання рахунку-фактури та перерахування грошових коштів за продукцію згідно рахунку-фактури або шляхом отримання рахунку-фактури та фактичного отримання продукції. Перед фактичним отриманням продукції покупець зобов'язаний пересвідчитися, що рахунок-фактура ним отриманий. Фактичне отримання продукції покупцем свідчить, що покупець отримав рахунок-фактуру і додаткових доказів отримання рахунку-фактури не потребує (п.6.3 договору).
Згідно пункту 6.4. договору, розрахунки за продукцію за даним договором здійснюються покупцем згідно рахунку-фактури в національній валюті України в безготівковій грошовій формі на поточний рахунок постачальника.
Відповідно до умов пункту 6.5 договору, оплата продукції вказаної в рахунку - фактурі, здійснюється покупцем шляхом 100% оплати продукції на протязі 25 (двадцяти п'яти) банківських днів з дати отримання продукції.
Пунктом 7.2.1 договору передбачено обов'язок покупця провести оплату продукції, відповідно до п.6.3, п.6.4 та п.6.6 даного договору.
Договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами і скріплення печатками сторін, і діє протягом року. Якщо по закінченні року жодна із сторін договору не повідомила про його припинення, договір вважається продовженим на тих же умовах (п.12.1 договору).
Позивач зазначає, що на виконання умов договору, поставив відповідачу продукцію на загальну вартість 408731,62 грн., що підтверджується видатковими накладними за жовтень 2008 року (а.с.82-89 т.1), однак відповідач повернув частину поставленої продукції на суму 129 411,16 грн., про що свідчать накладні на повернення за липень-серпень 2009 року ( а.с.90-103 т.1)
Позивач вказав, що відповідач оплатив поставлений товар частково, на суму 216 320, 45 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача за період з 2008 року по 2011 рік (а.с.67-81 т.1).
17.12.2013 року сторони склали та підписали акт звірки взаєморозрахунків за договором №020/08-Пр.Др.О від 07.10.2008 року за період з 01.01.2013 року по 30.11.2013 року, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем складає 63 000,01 грн. (а.с.68 т.3).
01.04.2016 року сторонами склали та підписали акт звірки взаєморозрахунків за договором № 020/08-Пр.Др.О від 07.10.2008 року за період з 01.01.2008 по 01.04.2016, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем складає 63 000 грн. (а.с.67 т.3).
Позивачем також надано до матеріалів справи листи відповідача №17 від 04.04.2016 року, №20 від 10.05.2016 року, в яких останній визнає заборгованість перед позивачем в розмірі 720100,24 грн. та просить погодити графік її погашення (а.с.56,57 т.1).
Як зазначив позивач, заборгованість в розмірі 720100,24 грн., про яку йдеться у наведених листах, включає суму боргу в розмірі 63000 грн., що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору поставки №020/08-Пр.Пд.0 від 07.10.2008 року, а також заборгованість в розмірі 592100,24 грн. за договором №048/08-Пр.Пд.0, укладеним з відповідачем 01.04.2008 року.
Предметом даного позову є стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №020/08-Пр.Пд.0 від 07.10.2008 року в розмірі 63000 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідач, в порушення п.6.5, п.7.2.1 договору №020/08-Пр.Пд.0 від 07.10.2008 року, вартість поставленого товару в добровільному порядку повністю не оплатив, у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 63000 грн.
Відповідач у відзиві проти позову заперечував та вказав, що строк позовної давності за вимогами позивача сплинув у листопаді 2014 року, відповідач не вчиняв дій, які свідчили б про переривання строку позовної давності, а підписання актів звірки взаєморозрахунків відбулось після спливу такого строку, у зв'язку з чим просив застосувати строки позовної давності до вимог позивача.
Судова колегія приймає до уваги наступне.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцю у строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
В п.6.3 договору визначено, що покупець надає згоду постачальнику щодо ціни, сортаменту, кількості продукції, які вказані в рахунку-фактурі шляхом отримання рахунку-фактури та перерахування грошових коштів за продукцію згідно рахунку-фактури або шляхом отримання рахунку-фактури та фактичного отримання продукції.
Як визначено в п.6.4 договору, розрахунки за продукцію за даним договором здійснюються покупцем згідно рахунку-фактури в національній валюті України в безготівковій грошовій формі на поточний рахунок постачальника.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу продукцію на загальну вартість 408731,62 грн., що підтверджується видатковими накладними № КФМ-000018 від 06.10.2008р., № КФ- 0000093 від 08.10.2008р., №КФБ-000057 від 22.10.2008р, № КФБ-000101 від 31.10.2008 року та рахунками - фактури № КФМ-000012 від 06.10.2008р, №КФ- 0000236 від 07.10.2008р., № КФ-0001143 від 21.10.2008р., № КФ-0001738 від 30.10.2008 року (а.с.82,84, 86,88 т.1).
До видаткових накладних позивачем додано рахунки фактур (а.с.83, 85, 87, 89 т.1), які з урахуванням п.6.4, п.6.5 договору, є підставою для оплати відповідачем вартості поставленої продукції.
Згідно з положеннями статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" видаткова накладна є первинним документом, що підтверджує здійснення господарської операції та містить такі обов'язкові реквізити: дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вказані вище видаткові накладні містять посилання на договір №020/08-Пр.Др.О від 07.10.2008 року, дату складання, найменування, кількість та вартість поставленої продукції, підписані представниками сторін без будь-яких зауважень, скріплені печатками підприємств.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що надані позивачем видаткові накладні не містять прізвище особи, яка їх підписала, а також відсутні документи, що підтверджують повноваження особи, яка їх підписала.
Колегія суддів зазначає, що видаткові накладні оцінюються судом за правилом, визначеним ст. 43 ГПК України, у сукупності з іншими зібраними у справі доказами.
У відповідності до п. 65 Постанови Кабінету Міністрів України №1893 від 27 листопада 1998 року "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію" (чинна на час складання спірних видаткових накладних) особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій.
Виходячи із зазначеного, особи, які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства, призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.
Відповідач не заперечує проти автентичності відтиску штампу, здійсненого на видаткових накладних, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначених штампів, їх підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача.
Таким чином, підписання та завірення печаткою покупця видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідають вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач частково оплатив поставлену за договором №020/08-Пр.Др.О від 07.10.2008 року продукцію на суму 216 320, 45 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача за період з 2008 року по 2011 рік (додаток до додаткових пояснень позивача №1800 від 19.07.2017 року).
Вказані обставини щодо часткової оплати відповідачем товару свідчать про визнання ним здійснення господарських операцій з поставки продукції.
Акт звірки взаємних розрахунків, хоча не є доказом виникнення прав і обов'язків, однак повинен оцінюватись судом разом із іншими доказами у випадку сумнівів щодо існування правовідносин та виконання зобов'язання.
Пунктом 6.8 договору передбачено право сторін проводити звірку взаєморозрахунків за результатами виконання договору.
Так, 17.12.2013 року сторони підписали акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем за договором №020/08-Пр.Др.О від 07.10.2008 року складає 63 000,01 грн. (а.с.68 т.3).
Також 01.04.2016 року відповідачем без зауважень підписано та скріплено печаткою підприємства акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем за договором №020/08-Пр.Др.О від 07.10.2008 року складає 63 000,00 грн. (а.с.67 т.3).
В наведеному акті від 01.04.2016 року вказано заборгованість відповідача за кожною із видаткових накладних, що надані позивачем в підтвердження позовних вимог.
Отже, підписавши акти звірки взаємних розрахунків без зауважень, відповідач вчинив дії, що підтверджують існування правовідносин та виконання зобов'язання на підставі підписаних сторонами видаткових накладних, що вказані в акті.
Судова колегія також приймає до уваги, що в матеріалах справи містяться листи відповідача від 01.09.2009 року, в яких останній просив дозволу повернути позивачу частину продукції, що була придбана за договором №020/08-Пр.Др.О від 07.10.2008 року (а.с.52-55 т.1).
У вказаних листах містяться посилання на певні видаткові накладні, що додатково свідчить про необґрунтованість доводів відповідача.
Враховуючи наведене, судова колегія зазначає, що певні недоліки в заповненні видаткових накладних (у даному випадку не заповнення прізвища особи, що отримала товар) носять оціночний характер та не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а відсутність в матеріалах справи довіреностей на отримання товару не є підставою для висновків про не здійснення господарської операції, оскільки з інших даних, зокрема, наданих позивачем банківських виписок, актів звірки взаєморозрахунків, листів відповідача, вбачається факт поставки товару позивачем та його часткову оплату відповідачем.
Частину поставленої продукції на суму 129 411,16 грн. відповідач повернув позивачу, про що свідчать накладні на повернення № КФЯ -000009 від 01.08.2009р., № КФЯ -000008 від 01.08.2009р., № КФЯ -000007 від 01.08.2009р., №КФЯ -000001 від 13.07.2009р., № КФЯ -000005 від 01.07.2009 року, № КФЯ -000002 від 01.07.2009р., № КФЯ -000004 від 01.07.2009р. ( а.с.90-103 т.1).
Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що в накладних на повернення товару не вказано, за якими саме видатковими накладними був поставлений товар, що повертається, у зв'язку чим неможливо встановити фактичний обсяг поставленої продукції.
Однак, позивачем до матеріалів справи надано листи ТОВ «ТопТехСервіс» від 01.07.2009 року (а.с.52-55 т.1), в яких останній вказує перелік, найменування та кількість товару, який просить повернути, із зазначенням дат та номерів накладних, за якими цей товар був поставлений відповідачу, а також з посиланням на договір №020/08-Пр.Др.О від 07.10.2008 року.
Відповідач в листах просить повернути товар, поставлений, зокрема, за накладними від 08.10.2008 року №93, від 31.10.2008 року №101, від 22.10.2008 року №57, тобто за тими самими накладними, які надані позивачем в підтвердження позовних вимог та які відповідач вважає спірними.
Наведений в листах перелік товару, що відповідач просив повернути, відповідає наданим позивачем накладним на повернення.
За таких обставин, доводи відповідача про те, що з накладних на повернення неможливо встановити за якими накладними був поставлений товар, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
Крім того, відповідач також зазначає, що позивачем не надано суду товарно-транспортних накладних, а отже, відсутні докази в підтвердження факту поставки товару відповідачу.
Однак, такі доводи відповідача є безпідставними, оскільки позивачем на підтвердження факту поставки товару, здійснення господарських операцій із відповідачем надані відповідні рахунки фактур, підписані сторонами видаткові накладні, банківські виписки, що підтверджують рух активів на рахунку позивача, листи відповідача, в яких останній просить повернути частину поставленого товару.
В пунктах 6.4, 6.3 договору сторони передбачили, що розрахунки за продукцію здійснюються покупцем згідно рахунків - фактур.
Відсутність транспортної документації не може бути беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією підтверджується здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.
Судова колегія звертає увагу, що з умов договору (п.5.2) вбачається, що приймання продукції проводиться покупцем безпосередньо при відпуску на складі постачальника відповідно до чинного законодавства України.
Договором не передбачено обов'язок позивача передати відповідачу товаросупровідні документи, зокрема, товарно-транспортні накладні.
При цьому, обов'язок покупця здійснити оплатити продукцію, вказану в рахунку - фактурі, шляхом 100% оплати продукції на протязі 25 (двадцяти п'яти) банківських днів з дати отримання продукції, передбачено п.6.5 договору, однак не виконаний відповідачем належним чином.
За вказаних обставин, позивач має право вимагати у відповідача належного виконання умов договору поставки, в тому числі оплатити поставлений відповідачу товар в повному обсязі, згідно підписаними сторонами договору накладних та рахунків фактур.
Сума боргу відповідача підтверджується наданим позивачем матеріалами (договором, видатковими накладними, рахунками фактур, актами звірки взаєморозрахунків, розрахунком ціни позову).
Як зазначено в позові позивачем та не спростовано відповідачем, не оплаченим залишився товар на суму 63000 грн.
Враховуючи непогашення відповідачем повністю суми основного боргу, вказаної позивачем, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 63000 грн.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача.
Судова колегія з цього приводу зазначає наступне.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як роз'яснено в п.4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів”: у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:
визнання пред'явленої претензії;
письмове прохання відстрочити сплату боргу;
підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;
письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;
часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
З матеріалів справи вбачається, що протягом 2008-2011 років відповідач частково сплачував за поставлену відповідачем продукцію, а саме: банківською випискою із рахунку позивача підтверджується перерахування відповідачем грошових коштів 10.10.2008 року , 25.05.2009 року, 10.07.2009 року,17.07.2009 року, 24.07.2009 року, 31.07.2009 року,18.08.2009 року, 08.09.2009 року, 02.06.2010 року, 30.07.2010 року, 26.11.2010 року, 04.02.2011 року, 01.09.2011 року, 31.10.20011 року.
Таким чином, 31.10.2011 року відповідач здійснив останній платіж за поставлену продукцію за договором №020/08-Пр.Рд.О від 07.10.2008 року.
В подальшому, 17.12. 2013 року між сторонами було складено та підписано акт звірки взаєморозрахунків за договором № 020/08-Пр.Др.О від 07.10.2008 року за період з 01.01.2013 по 30.11.2013, відповідно до якого сторони погодили, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 63 000,01 грн.
01.04.2016 року сторонами складено та підписано акт звірки взаєморозрахунків по договору № 020/08-Пр.Др.О від 07.10.2008 року за період з 01.01.2008 по 01.04.2016, відповідно до якого сторони погодили, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 63 000 грн.
Таким чином, строк позовної давності неодноразово переривався відповідачем діями зі сплати частини боргу, а також шляхом підписання актів звірки взаєморозрахунків в межах строку позовної давності.
За таких обставин, враховуючи, що востаннє строк позовної давності переривався відповідачем 01.04.2016 року шляхом підписання акту звірки взаєморозрахунків, позивач звернувся до суду із позовом в межах строку позовної давності, у зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні заяви відповідача.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що акт звірки взаєморозрахунків від 01.04.2016 року підписано після спливу строку позовної давності є безпідставними, оскільки відповідач 17.12.2013 року визнав заборгованість за договором, підписавши акт звірки взаєморозрахунків, а отже, строк позовної давності спливав лише 17.12.2016 року.
Апелянт зазначає, що акт звірки від 17.12.2013 року не містить розрахунків по кожній з видаткових накладних, у зв'язку з чим не є доказом визнання боргу.
В силу положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» акти звіряння взаєморозрахунків є зведеними обліковими документам, які відображають лише загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами.
Акт звірки від 17.12.2013 року містить посилання на договір №020/08-Пр.Пд.О від 07.10.2008 року.
Сума боргу в акті звірки від 17.12.2013 року відповідає сумі, зазначеній в позовній заяві, а також в акті звірки від 01.04.2016 року, в якому зазначені всі видаткові накладні.
При цьому, наявність зобов'язань відповідача перед позивачем підтверджено первинним документами - договором, видатковими накладними, рахунками фактур.
Таким чином, доводи апелянта про те, що акт звірки від 17.12.2013 року не є належним доказом визнання боргу є безпідставними.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків господарського суду Сумської області.
Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу позивача відповідача без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 27.04.2017 року у справі № 920/144/17 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови підписано 28.07.2017 року.
Головуючий суддя Медуниця О.Є.
Суддя Істоміна О.А.
Суддя Гребенюк Н.В.