САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
Справа №206/6957/16-ц
2/206/314/17
22.06.2017 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючий суддя Румянцев О.П.
при секретарі Береза І.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпро матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора про встановлення факту прийняття спадщини, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права власності на частку квартири, -
07 грудня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3, третя особа: Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора про встановлення факту прийняття спадщини, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права власності на частку квартири. З урахуванням уточнених позовних вимог позивачі посилаються на наступне. 10.03.2001 року померла їх мати ОСОБА_4, якій на праві спільної сумісної власності належала 1/2 частина квартири №8 в житловому будинку №20 літ.А-2 по вул. Світанковій у м. Дніпро. Друга частина вищезазначеної квартири належала їх батьку - ОСОБА_5, який заповідав її онуку ОСОБА_3 - відповідачу по справі. Після смерті ОСОБА_4 позивачі, як спадкоємці першої черги, прийняли спадщину протягом шести місяців. Відповідач по справі 14 липня 2012 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру в цілому після смерті їх батька ОСОБА_5, без урахування частки померлої ОСОБА_4 та їх права на спадкування після померлої матері. Позивачі просили суд ухвалити рішення яким, встановити факт прийняття спадщини після померлої 10 березня 2001 року ОСОБА_4 позивачами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 14 липня 2012 року на квартиру №8 будинку №20 літ.А-2 по вул. Світанковій у м. Дніпро, визнати право власності на квартиру №8 в будинку №20 літ.А-2 по вул. Світанковій у м. Дніпро за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/6 частині за кожною.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити на підставі обставин, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, не визнала та просила відмовити у їх задоволенні.
Вислухавши пояснення представників позивачів та відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає за необхідне відмовити у задоволення позовної заяви з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними сестрами та доньками ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що підтверджується копіями свідоцтв про народження (а.с.7-11).
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 (а.с.94).
10.03.2001 року померла ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-КІ №327873 від 20 березня 2001 року, актовий запис 307 (а.с.5).
Після її смерті відкрилась спадщина на належне їй майно.
Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру за період 2001-2017 роки, спадкова справа після смерті ОСОБА_4, яка померла 10.03.2001 року не відкривалась (а.с.69-70).
16.11.2008 року помер ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-КИ №252338 від 18 листопада 2008 року, актовий запис 1181 (а.с.6).
За життя ОСОБА_5 склав заповіт, відповідно до якого усе належне йому майно заповів відповідачу ОСОБА_3 (а.с.90 зв.).
Як вбачається зі копії спадкової справі після смерті ОСОБА_5, із заявою про прийняття спадщини звернувся та фактично прийняв спадщину його онук - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.79-100).
14.07.2012 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру №8, що знаходиться в будинку № 20 по вул. Світанкова в м. Дніпропетровську після смерті ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер 16.11.2008 року (а.с.15).
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що відповідач є його сином, а померла ОСОБА_4 була його тещею. Після її смерті, позивач ОСОБА_1 отримала швейну машинку, патіфон, ковер.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що після смерті ОСОБА_4 її доньки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розділили її майно, ОСОБА_1 забрала пральну машинку. Після смерті ОСОБА_4, її доньки повідомили, що мають намір розділити майно.
В обґрунтування своїх вимог позивачі посилаються на те, що вони фактично прийняли спадщину після смерті їх матері ОСОБА_4, таким чином вони маються право кожна на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд виходить з наступного.
Статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.
Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вбачається з матеріалів справи, батьки позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 померли 10.03.2001 року та 16.11.2008 року, відповідно. Таким чином, саме з моменту смерті спадкодавців позивачі повинні були дізнатися про порушення свої спав на спадкове майно, однак вони не вжили жодних заходів щодо оформлення своїх спадкових прав.
Позивач отримав право власності на спірну квартиру 14.07.2012 року, однак позивачі у встановлений ст.257 ЦК України строк не звернулися за захистом своїх прав, а звернулися до суду лише 07.12.2016 року.
Таким чином суд приходить до висновку, що позивачами пропущено строк звернення до суду за захистом своїх прав.
Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідач в запереченнях проти позову прохав застосувати наслідки пропуску строків позовної давності та на підставі цього відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (а.с.47-50).
Позивачі у позовній заяві не навели поважних причин щодо несвоєчасного звернення до суду та не надали будь-яких доказів поважності причин пропуску строку позовної давності.
За таких обставин суд вважає, що позивачі пропустили строк позовної давності з неповажних причин, а тому вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 11, 18, 25, 57-61, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя О.П.Румянцев