Справа № 183/1291/16
№ 2/183/164/17
іменем України
19 липня 2017 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого: судді Парфьонова Д.О., за участі: секретаря судового засідання Соловйової Т.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бака Оксана Василівна про усунення від права на спадкування та визнання права власності в порядку спадкування за законом,
встановив:
позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила з урахуванням уточнень:
встановити факт не проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем реєстрації в будинку по АДРЕСА_1 з 01 січня 2000 року і на день смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_9;
усунути від права на спадкування за заповітом ОСОБА_2;
визнати за позивачем - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_9.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_10 померла мати позивача - ОСОБА_5. ІНФОРМАЦІЯ_9 помер батько позивача - ОСОБА_4. 15 липня 2013 року ОСОБА_4 склав заповіт, в якому 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 він заповідав синові - ОСОБА_2. ОСОБА_4 постійно проживав та був зареєстрований разом з матір'ю позивача - ОСОБА_5 та фактично прийняв спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 Цивільного кодексу України. Відмову від спадщини ОСОБА_4 до нотаріальної контори не надавав. В зазначений законодавством строк 6 місяців позивач, як донька померлих, звернулася з відповідною заявою про прийняття спадщини після померлого батька ОСОБА_4, разом з яким проживала до дня його смерті. Нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бака О.В. заведена спадкова справа. ОСОБА_2, знаючи про смерть батьків, про що дізнався за телефоном від позивача ІНФОРМАЦІЯ_10 та ІНФОРМАЦІЯ_9, заяв про прийняття спадщини або відмови від спадщини до нотаріальної контори не надіслав. Позивач вказує, що ОСОБА_2 виїхав з України в 2000 році та всього декілька разів приїздив до батьків. На момент смерті батьків з батьками не проживав. Після сплину встановленого ст. 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини, позивач звернулася до нотаріуса Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бака О.В. з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину. Але нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бака О.В. встановила, що видати свідоцтва про право на спадщину неможливо та видала 03 лютого 2016 року постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. У вищевказаній постанові нотаріус вказує, що за даними Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області відповідач протягом 6-ти місяців заяву про прийняття спадщини не подав; згідно довідки, виданої головою квартального комітету № 19 від 10 вересня 2015 р. по АДРЕСА_1 були зареєстровані лише померлі батько та мати. Але причиною відмови нотаріуса у видачі свідоцтв про право на спадщину є те, що згідно відповіді відділу адресно-довідкової служби ГУ МВС України в Дніпропетровській області відповідач значиться зареєстрованим в м. Новомосковську, але повні відомості про його реєстрацію можуть бути надані лише за запитом суду у зв'язку з дією Закону України «Про захист персональних даних». Вказує, що ОСОБА_2 виїхав з України до Російської Федерації на постійне проживання в 2000 році та ні на момент смерті ОСОБА_5, ні на момент смерті ОСОБА_4 не проживав в домоволодінні по АДРЕСА_1. Більш того, відповідач за весь час, починаючи з 2005 року по день смерті батька, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_9, в період часу якого здоров'я ОСОБА_4 поступово погіршувалося, виникали все інші захворювання та їх ускладнення, жодного разу не запропонував своєї допомоги, ні разу не надав грошей на його лікування та утримання, ні разу не з'явився його провідати і не зателефонував поцікавитись про його стан здоров'я. В період інвалідності, загострення хвороб та перебування померлого на стаціонарному лікуванні в медичному закладі допомогу ОСОБА_4 надавали ОСОБА_7 онука померлого, яка постійно була біля померлого в період перебування його на стаціонарному лікуванні в лікарському закладі та на амбулаторному лікуванні вдома, а також ОСОБА_8, який є чоловіком позивача та разом з позивачем проживав в будинку на АДРЕСА_1 та постійно надавав матеріальну допомогу, доглядав за ним та приймав участь в його утриманні. Відповідач не приймав участі в матеріальному утриманні свого батька в період часу коли він був майже нерухомим, маючи першу групу інвалідності та потребуючи матеріального забезпечення в зв'язку із численною кількістю тяжких захворювань та їх ускладнень, які супроводжувались постійним перебуванням в лікарні та на амбулаторному лікуванні вдома. Крім того, відповідач, знаючи про стан здоров'я батька не приймав участі в догляді за хворим, не цікавився станом його здоров'я, не відвідував його та не вчиняв жодних інших дій щодо утримання та надання будь-якої допомоги, байдуже відносився до стану здоров'я свого батька, усвідомлюючи необхідність надання невідкладної допомоги та підтримки, зволікав своїми обов'язками, передбаченими законом. Жодної матеріальної підтримки під час проведення організації поховання матері та батька не надавав, не приймав участі у витратах, пов'язаних з похованням. Зазначає, що після смерті ОСОБА_5, 1/2 частка в будинку по АДРЕСА_1, яку ні позивач, ні відповідач не прийняли, а отже відмовилися від неї, перейшла ОСОБА_4 та становить 1 (одну цілу). Після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_9, його 1 (одна ціла) частка в праві власності на вищевказаний житловий будинок з господарськими спорудами мала перейти за заповітом відповідачу, проте в силу ч. 1 ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Таким чином вважає, що частка позивача в праві власності на житловий будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 становить 1 (одну цілу).
До судового засідання позивач не з'явилась, надавши заяву про розгляд справи за її відсутності.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності не надавав.
Від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.
В судовому засіданні в якості свідків допитано ОСОБА_9, що проживає за адресою: АДРЕСА_2, яка повідомила, що ОСОБА_2 за адресою місця реєстрації з 2000-2001 року не проживає, до батьків, якими були ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не приїздив, домоволодіння не відвідував. ОСОБА_4 хворів, потребував стороннього догляду, пересуватися міг лише зі сторонньою допомогою. Допомогу в утриманні батьків надавала ОСОБА_1
Свідок ОСОБА_7 повідомила суду, що ОСОБА_2 до своїх батьків не приїздив, допомоги в їх утриманні не надавав, фінансово батьків не забезпечував. ОСОБА_4 хворів, потребував стороннього догляду, ОСОБА_1 доглядала батька.
Згідно ч.1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку з тим, що сторони в судове засідання не з'явились фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З урахуванням зазначених положень закону та думки позивача, який в наданій заяві не заперечував проти заочного розгляду справи, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступні обставини.
28 грудня 1972 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу набув у власність жилий, саманний будинок, жилою площею 17,6 кв.м. та службові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, набуття права власності зареєстровано Міським БТІ 12 січня 1973 року за № 96.
15 липня 2013 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Шевченко Г.В. за № 889, за яким належний йому житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами та земельною ділянкою при ньому, розташований за адресою: АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_10 померла ОСОБА_5 - мати позивача.
Згідно з довідкою голови квартального комітету № 19 м. Новомосковська від 10 вересня 2015 року, ОСОБА_5 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_10 проживала за адресою: АДРЕСА_1 разом із чоловіком - ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_9 помер ОСОБА_4 - батько позивача.
У відповідності до довідки голови квартального комітету № 19 м. Новомосковська від 07 липня 2015 року, ОСОБА_1 на момент смерті матері - ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_10 та на момент смерті батька - ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_9, була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 разом із батьками.
У відповідності до акту огляду МСЕК серії 10 ААА № 578685 від 03 лютого 2012 року, протоколу ВКК № 35 від 15 березня 2012 року ОСОБА_4 мав першу групу інвалідності з 30 січня 2012 року внаслідок загального захворювання. Потребував епізодичного стороннього догляду.
У відповідності до копії паспорту громадянина України позивача у справі, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 09 грудня 2010 року.
Як вбачається з копії спадкової справи після смерті ОСОБА_4, 11 вересня 2015 року до Приватного нотаріуса Новомосковського міського нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_1
Постановою приватного нотаріуса Новомосковського міського нотаріального округу Бака О.В. від 03 лютого 2016 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_4 в зв'язку з тим, що за даними Спадкового реєстру, а саме з Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), і інших документів, що зберігаються в спадковій справі вбачається, що померлий не залишав заповіту, за яким призначив би позивача своїм спадкоємцем, а склав заповіт на іншу особу. Спадкоємець за заповітом не повідомив нотаріуса про свій намір прийняти спадщину або відмовитись від неї, внаслідок чого вказана нотаріальна дія не може бути вчинена через відсутність можливості встановити коло спадкоємців, які закликаються до спадкування.
Розглядаючи позовні вимоги про встановлення факту не проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем реєстрації в будинку по АДРЕСА_1 з 01 січня 2000 року і на день смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_9, суд виходить з наступного.
Ст.256 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту:
1) родинних відносин між фізичними особами;
2) перебування фізичної особи на утриманні;
3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;
4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;
6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;
7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;
8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;
9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також форми необхідних для цього документів встановлений Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02 березня 2016 року. Так, реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради. Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання. Відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - документи, до яких вносяться відомості про місце проживання), а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1. Відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України.
Порядок зняття з реєстрації місця проживання передбачено п.26 Правил реєстрації місця проживання.
Таким чином, нормами законодавства не встановлено можливості захисту чи визнання права шляхом встановлення факту не проживання особи і в цій частині позову належить відмовити.
Щодо вимог про усунення від права на спадкування за заповітом ОСОБА_2.
Також, у відповідності до ч. 1 ст. 202 СК України, повнолітній син зобов'язаний утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Ч.5 ст.1224 ЦК України встановлено, що не мають права на спадкування за законом повнолітні діти, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Ця норма за аналогією застосовується і у випадках усунення особи від права на спадкування за заповітом.
Аналогічна правова позиція висловлена в п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7, яким суд роз'яснив, що правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування. Правило частини п'ятої статті 1224 ЦК стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Матеріали справи свідчать, що відповідач не надавав матеріальної допомоги померлому ОСОБА_4 в той час коли він перебував у тяжкому стані та потребував лікування як стаціонарного так і амбулаторного, не відвідував та не цікавився його здоров'ям.
Водночас, суд зазначає, що норми ч.5 ст.1224 ЦК України встановлюють можливість усунення спадкоємця від права спадкування лише в порядку спадкування за законом, як передбачено безпосередньо даною частиною та не стосуються відносин, що виникають в порядку спадкування за заповітом, внаслідок чого в задоволенні позову в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Однак, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання за позивачем права власності на спадкове майно.
Так, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (чч.1, 2 ст.1220 ЦК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
За чч.1, 3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч.1 ст.1269 ЦК України).
У відповідності до чч.1, 2 ст.1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.
Відповідно до ч. 1 ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Згідно з 1, 2 абзацу ч. 5 Постанови N 7 Пленуму Верховного суду від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» за наявності заповіту на все майно правило частини другої статті 1223 ЦК застосовується у разі неприйняття спадщини або відмови від спадщини усіма спадкоємцями за заповітом. У разі неприйняття спадщини чи відмови від неї одним із спадкоємців за заповітом застосовується норма частини першої статті 1275 ЦК України, відповідно до якої частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.
Ч.ч.1, 2 ст.29 ЦК України визначають, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
П.3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року вказує, що у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.
У відповідності до відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України в Дніпропетровській області від 28 березня 2016 року, відповідач - ОСОБА_2 зареєстрований з 11 жовтня 1996 року за адресою: АДРЕСА_1.
Водночас, з отриманих судом доказів - 29 травня 2009 року ОСОБА_2, документований паспортом громадянина Російської Федерації та з 28 червня 2013 року по 03 грудня 2013 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4. З 03 квітня 2015 року по 22 квітня 2017 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5.
За таких обставин, оскільки матеріали справи містять відомості про отримання відповідачем громадянства іншої держави, реєстрацію відповідача за іншим місцем проживання, ніж місце проживання померлого, не містять доказів звернення відповідача до нотаріуса, консульських установ держави Україна, нотаріуса або компетентного органу іншої держави протягом встановленого строку із заявою про прийняття спадщини суд приходить до висновку про неприйняття спадщини відповідачем після ОСОБА_4, відтак, позивач, у встановлений законодавством час подавши заяву про прийняття спадщини за законом є такою, що набула право на отримання спадщини за законом внаслідок неприйняття спадщини спадкоємцем за заповітом.
Так, ч.1 ст.1258 ЦК України вказує, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ч.1 ст.1261 ЦК України).
Оскільки позивач є донькою померлого, у встановлений строк прийняла спадщину шляхом звернення із відповідною заявою, за позивачем належить визнати право власності на спадкове майно.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 213-215, 224-226, 256, 258 ЦПК України, суд -
вирішив:
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бака Оксана Василівна про усунення від права на спадкування та визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_8, РНОКПП НОМЕР_1) право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_9.
В решті позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Суддя Д.О. Парфьонов