про повернення позовної заяви
27.07.2017 Справа № 904/7570/17
Суддя Фещенко Ю.В. , розглянувши матеріали
за позовом Публічного акціонерного товариства "Актабанк" (м. Дніпро)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нортек Україна" (м. Дніпро)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (м. Київ)
про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності
Публічного акціонерного товариства "Актабанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Актабанк" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нортек Україна" (далі - відповідач), в якій просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.
Стаття 63 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує суддю, який вирішує питання про прийняття позовної заяви, повернути позовну заяву з підстав неправильного оформлення позовної заяви та доданих до неї документів.
Суд досліджує позовну заяву за формальними ознаками, не вивчаючи питання по суті позовних вимог.
Позовна заява підлягає поверненню, якщо вона за формою та змістом не відповідає вимогам статей 54 - 58 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач до позовної заяви додає клопотання про звільнення від сплати судового збору, у якому він просить суд звільнити від сплати судового збору, яке мотивовано тим, що ПАТ "Актабанк" перебуває у процедурі ліквідації, у зв'язку з чим у підприємства позивача відсутні грошові кошти для сплати судового збору. Також, позивач зазначає, що дії уповноваженої особи фонду на ліквідацію банку направлені на повернення активів банку та залучення реальних грошових коштів для погашення вимог фізичних осіб вкладників банку, вимоги яких має задовольнити фонд за рахунок дій, спрямованих на формування ліквідаційної маси.
Згідно з пунктом 3 частиною 1 статті 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", з 01.01.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1 600 грн. 00 коп.
Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (240 000 грн. 00 коп.); за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600 грн. 00 коп.).
За приписами підпункту 2.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" господарським судам слід враховувати, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом пункту 3 частини другої статті 54 і статті 55 ГПК такий обов'язок покладається на позивача (в тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у вигляді повернення майна застосовуються з ініціативи господарського суду, наприклад, при визнанні договору недійсним - пункт 1 статті 83 ГПК). На виняток з цього правила лише у випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею (частина третя статті 55 ГПК); з цією метою суд вправі витребувати додаткові документи і матеріали як в учасників даного судового процесу, так і в інших підприємств та організацій (стаття 38, пункт 4 статті 65 ГПК), а в разі необхідності призначити відповідну судову експертизу (проведення експертної оцінки майна), у випадку ж відмови позивача від здійснення оплати такої експертизи - залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.
При зверненні до господарського суду із позовом, позивачем заявлено позовну вимогу майнового характеру - звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 01-1167/Т від 20.12.2012 в сумі 450 000,00 доларів США.
При цьому, позивачем не надано доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Заявлене клопотання про звільнення від сплати судового збору задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або відстрочити його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
При цьому, слід враховувати приписи пункту 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" за змістом якого єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін.
Особа, яка заявляє клопотання про відстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Відповідно до норм статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Частиною 1 статті 34 цього Кодексу встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Отже, вирішення судом питання про звільнення від сплати судового збору можливе за наявності належних та допустимих доказів з боку позивача на підтвердження його неналежного фінансового становища, що перешкоджає сплаті ним судового збору у встановленому порядку і розмірі.
На підтвердження неналежного фінансового становища позивачем не надано ні банківських виписок щодо стану його рахунку з відомостями про залишок коштів, ні інших доказів.
Більше того, позивач не розкрив у повному обсязі своїх можливостей чи об'єктивних перешкод стосовно сплати судового збору, який за своєю величиною у грошовому еквіваленті не є надмірним.
Отже, наведене обґрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору не є переконливим, оскільки позивач не виявив достатньої сумлінності, яка вимагається за законом і очікується судом від позивача у господарському судочинстві.
За статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відтак безпідставне надання переваг одній із сторін у судовому процесі є недопустимим.
За таких обставин повернення позову для надання позивачеві можливості усунути допущені порушення не є порушенням його права на доступ до правосуддя, оскільки тимчасове обмеження відповідає чинному законодавству і не позбавляє права позивача на судовий захист.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", - право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.
Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної у постанові від 04.12.2012 у справі № 5/5005/7237/2012, оцінка судом виконання позивачем вимог процесуального законодавства, які він зобов'язаний вчиняти до подання позову, не може здійснюватися після порушення провадження у справі.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" Суд зазначив, що "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю правовою природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.
Положення пункту 1 статті 6 про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Відповідно суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.
Також, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Cтаттею 56 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення.
Відповідно до статті 57 Господарського процесуального кодексу України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.
За змістом пунктів 59, 61 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і поставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий, видається відправникові.
Відправник складає опис вкладення поштового відправлення у двох примірниках із зазначенням у ньому найменування одержувача та його адреси, поіменного переліку предметів, загальної вартості вкладення і підписує його.
Під час приймання поштових відправлень працівник поштового зв'язку:
- обов'язково перевіряє правильність написання адреси одержувача і відправника на поштовому відправленні;
- звіряє вкладення з описом, підписує опис та робить на ньому відбиток календарного штемпеля.
Один примірник опису працівник вкладає в поштове відправлення, другий повертає відправникові, запаковує, зважує, визначає вартість, проставляє на повідомленні про вручення необхідні реквізити та видає відправникові квитанцію.
Отже, з урахуванням вимог статті 56 Господарського процесуального кодексу України, належним доказом відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів, є примірник опису вкладень, із підписом працівника поштового зв'язку, що перевірив відповідність вкладення опису, та відбитком календарного штемпеля поштового повідомлення.
За змістом зазначеного пункту правил, для здіснення перевірки працівниками поштового відділення відповідності вкладення опису, останній має містити поіменний перелік предметів.
До позовної заяви № 1101 від 25.05.2017 додані поштові описи вкладення від 25.07.2017, в якому в графі "найменування предметів" вказано: "Позовна заява з додатками № 1101 від 25.07.2017". Суд не приймає в якості доказу відправлення на адресу відповідача та третьої особи позовної заяви з додатками зазначені поштові описи, оскільки з їх змісту неможливо встановити перелік документів, який був направлений на адресу відповідача та третьої особи і перевірений працівником поштового відділення під час прийняття.
Таким чином, позивачем не подано належних доказів надсилання відповідачу та третій особі копії позовної заяви та доданих до неї документів.
Суд зазначає, що національним законодавством України (стаття 56 Господарського процесуального кодексу України) передбачено забезпечення права відповідача на інформацію про подану позовну заяву та ознайомлення з її змістом і доданими документами, а також передбачено механізм реалізації такого права - шляхом встановлення обов'язку позивача надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів до порушення провадження у справі.
Таким чином, право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції, включає в себе обов'язок позивача належним чином інформувати відповідача про подання позову до суду шляхом направлення на його адресу копії позовної заяви з додатками. При чому, таке інформування повинно бути здійснене позивачем до порушення судом провадження по справі. Отже, порушення провадження у справі до виконання позивачем вказаного обов'язку, не буде відповідати статті 6 Конвенції.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивачем у позовній заяві не зазначено повного та правильного найменування третьої особи.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб).
Позивач у позовній заяві № 1101 від 25.07.2017 зазначив найменування третьої особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за №10028577073 станом на 27.07.2017 повне найменування юридичної особи - Державна організація "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб".
При чому, відповідно до законодавчої техніки, використаної при конструюванні статті 63 Господарського процесуального кодексу України, повернення позовної заяви без розгляду у вказаному випадку є не правом, а обов'язком суду.
Отже, суд позбавлений права прийняти позовну заяву до розгляду, а потім зобов'язувати позивача усувати вказані недоліки.
Враховуючи вищевикладене, позовна заява та додані до неї документи підлягають поверненню без розгляду.
Керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 54, 56, 57, пунктом 4, 6 частини 1 статті 63, статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Повернути позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Актабанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нортек Україна", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності і додані до неї документи без розгляду.
Роз'яснити позивачу, що згідно з частиною 3 статтею 63 Господарського процесуального кодексу України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущених порушень.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Додаток:
- позовна заява № 1101 від 25.07.2017 з доданими документами на 71 аркуші;
- поштовий опис вкладення;
- поштовий конверт.
Суддя ОСОБА_1