05 липня 2017 року Справа № 923/1145/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіСибіги О.М.,
суддівКорсака В.А., Швеця В.О.
розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія", м. Херсон
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.03.2017 року
у справі господарського суду міста Києва
за позовомПублічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія", м. Херсон
до1. Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області, смт. Білозерка, Херсонська обл.; 2. Херсонської обласної державної адміністрації, м. Херсон
провизнання додаткової угоди укладеною
за участю представників
позивача: Сапіга Д.П.,
відповідача-1: не з'явився,
відповідача-2: не з'явився
Публічне акціонерне товариство "Таврійська будівельна компанія" (далі за текстом - ПАТ "Таврійська будівельна компанія") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області (далі за текстом - Білозерська РДА Херсонської області), Херсонської обласної державної адміністрації (далі за текстом - Херсонської ОДА) про визнання Договору оренди землі, укладеного 11.09.2006 року між Білозерською РДА Херсонської області та ПАТ "Таврійська будівельна компанія", зареєстрованого за № 040671400009 в книзі 4АА002016, на оренду земельної ділянки загальною площею 5, 22 га, у тому числі під розробку кар'єру 5, 22 га (пасовища - 4, 84 га, кар'єр - 0, 38 га), що знаходиться на території Токарівської сільської ради, поновленим, а Додаткову угоду до цього Договору укладеною на той самий строк, до 11.09.2016 року, і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, із здійсненням заміни сторони у Договорі: орендодавця - Білозерської РДА Херсонської області на Херсонську ОДА.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.01.2017 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з судовими актами господарських судів попередніх інстанцій, ПАТ "Таврійська будівельна компанія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2017 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Херсонською ОДА до Вищого господарського суду України подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач-2 проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.
В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2017 року - скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідачів згідно з приписами ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти господарських судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду з огляду на наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.09.2006 року Білозерською РДА (орендодавець) та закритим акціонерним товариством "Таврійська будівельна компанія" (назву якого змінено на ПАТ "Таврійська будівельна компанія") (орендар) згідно розпоряджень Голови Білозерської РДА Херсонської області № 537 від 01.06.2006 року та № 859 від 31.08.2006 року укладено Договір оренди землі, який зареєстровано у Білозерському реєстраційному окрузі Херсонської регіональної філії Центру ДЗК за № 040671400009 в книзі 4АА002016 (далі за текстом - Договір), за умовами якого (з урахуванням Додаткової угоди від 28.09.2007 року) орендарю передано в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 5, 22 га під розробку кар'єру (пасовища - 4, 84 га, кар'єр - 0, 38 га), яка знаходиться на території Токарівської сільської ради.
Згідно з п. 8 Договору його укладено на 10 років. Після закінчення строку дії Договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому випадку орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Тобто, строк дії Договору спливає 11.09.2016 року.
Відповідно до листа Білозерської РДА Херсонської області № 01-16/1201 від 08.12.2015 року повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, наданими під обслуговування цілісного майнового комплексу та під розміщення кар'єру віднесено до відання обласної державної адміністрації.
Зважаючи на викладене, позивач звернувся до Херсонської ОДА з листом-повідомленням № 240/03-2 від 16.06.2016 року з проханням поновити Договір оренди строком на 5 років.
Однак, зазначений лист залишено відповідачем-2 без реагування, підписаний примірник Додаткової угоди позивачу не повернуто, рішення про відмову в поновленні дії Договору оренди на новий строк не прийнято.
09.09.2016 року позивачем направлено листи № 351-01/07 та № 351-02/07 відповідачу-1 та відповідачу-2 відповідно разом з підписаною з його сторони Додатковою угодою про поновлення строку дії Договору на той же строк (10 років) у трьох примірниках. Проте, відповідачами Додаткову угоду підписано не було, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що на момент укладення Договору оренди землі від 11.09.2006 року на підставі п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції Закону України від 20.12.2005 року № 3235-IV) розпорядником земельної ділянки був відповідач-1.
В червні 2016 року, на час повідомлення орендодавця про намір орендаря продовжити дію Договору оренди, розпорядником спірної земельної ділянки стала Херсонська ОДА, яка відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 770 Цивільного кодексу України п. 3 Перехідних положень Земельного кодексу України внаслідок перерозподілу повноважень в галузі земельних відносин між відповідачем-1 та відповідачем-2 стала правонаступником у земельних зобов'язаннях між даними суб'єктами, а тому у відповідь на лист позивача з пропозицією продовжити строк дії Договору відповідачем-2 листом № 4051/0-16/39-313 від 08.09.2016 року запропоновано внести зміни до Договору оренди, а саме, встановити розмір орендної плати - 12 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, для чого запропоновано забезпечити проведення грошової оцінки орендованих земельних ділянок та надати оновлену технічну документацію про нормативну грошову оцінку зазначених земельних ділянок.
Враховуючи те, що позивач та відповідач-2 будь-яких подальших дій щодо узгодження розміру орендної плати, яка є істотною умовою Договору та може бути змінена за згодою сторін під час укладення Додаткової угоди, не вчиняли, господарські суди дійшли висновків, що сторонами не досягнуто згоди щодо такої умови Договору як орендна плата, у зв'язку з чим переважне право позивача як орендаря припинилось на підставі ч. 4 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", а, отже, правові підстави для поновлення Договору оренди землі на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, - відсутні.
Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, вважає, що такі висновки господарських судів попередніх інстанцій є передчасними та зроблені без належного з'ясування всіх обставин у справі з огляду на наступне.
В силу приписів ч. ч. 1 - 5 Закону України "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.
До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Водночас, в ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачена інша підстава поновлення договору оренди, а саме: у тому разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Таким чином, ст. 33 Закону України "Про оренду землі", у тому числі її частина 1 регламентує переважне орендаря перед іншими особами на укладення договору оренди землі, а частина 6 - підстави поновлення договору оренди у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року у справі № 3-312гс16.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарськими судами попередніх інстанцій не з'ясовано обставин щодо дотримання орендодавцем строків розгляду листа-повідомлення орендаря та наявності заперечень чи погоджень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі.
В той же час, предметом спору є визнання Договору оренди землі від 11.09.2006 року поновленим, а Додаткову угоду до цього Договору - укладеною на той самий строк, до 11.09.2016 року, однак, судами не наданої належної правової оцінки предмету позову з урахуванням усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись нормами права, які підлягають застосуванню.
До того ж, судам при розгляді даної справи необхідно з'ясувати до чиєї компетенції (районна державна адміністрація чи обласна державна адміністрація) відноситься надання в оренду землі під кар'єр станом на час закінчення строку Договору оренди землі.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що судам під час розгляду даної справи слід залучити до участі у справі відповідне управління Держгеокадастру, як орган, який здійснює ведення, функціонування та адміністрування Державного земельного кадастру, тобто володіє інформацією про всі земельні ділянки, їх формування, цільове призначення, вид використання та зареєстровані на них права, оскільки його участь буде сприяти правильному вирішенню спору.
Однак, зазначені обставини не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.
Неповне дослідження фактичних обставин справи та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.
Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відтак, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки доказів та фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій.
Згідно з ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
За таких обставин, касаційна скарга ПАТ "Таврійська будівельна компанія" підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2017 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2017 року - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2017 року у справі № 923/1145/16 - скасувати.
3. Справу № 923/1145/16 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддяО.М. Сибіга
СуддіВ.А. Корсак
В.О. Швець