№22-ц/796/8519/2017 Головуючий у1-й інстанції - Батрин О.В.
Унікальний №757/10682/17-ц Доповідач - Панченко М.М.
26 липня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розглядуцивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого - Панченка М.М.
суддів - Волошиної В.М., Слюсар Т.А.
при секретарі - Крічфалуши С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства «Науково-виробниче підприємство «Укрприборсервіс», третя особа - генеральний директор Дочірнього підприємства «Науково-виробниче підприємство «Укрприборсервіс» ОСОБА_3, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
У лютому 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства «Науково-виробниче підприємство «Укрприборсервіс», в якому, з урахуванням уточнень, просив:
- визнати звільнення з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України незаконним та поновити позивача на роботі у ДП «НВП «Укрприборсервіс»;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з січня 2016 року по березень 2017 року у розмірі 24 000 грн.;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з квітня 2017 року по дату ухвалення судового рішення у даній справі;
- відшкодувати заподіяну позивачеві моральну шкоду у розмірі 48 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначав, що в лютому 2017 року йому стало відомо про те, що наказом генерального директора ДП «НВП «Укрприборсервіс» ОСОБА_3 від 14 січня 2016 року позивача звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Позивач вважає таке звільнення незаконним, оскільки його не ознайомлено зі змістом вказаного наказу, а відповідачем не дотримано порядок звільнення позивача, зокрема, не відібрано пояснень у останнього. Крім того, зазначав, що факт прогулу не підтверджується належними та допустимими доказами, а копії актів про відсутність позивача на робочому місці не відповідають дійсності.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
В поданій апеляційній скарзі позивач, посилаючись на доводи позовної заяви, просить судове рішення скасувати, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. При цьому, скаржник зазначає, що наказ №4 від 21.01.2016 року, яким було скасовано наказ від 14.01.2016 року про звільнення ОСОБА_2 з роботи, не має правових наслідків, а позивач так і не був поновлений на роботі.
Заслухавши доповідь судді Панченка М.М., з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 працював на посаді інженера за сумісництвом у ДП «НВП «Укрприборсервіс», починаючи з 1 квітня 2013 року /а.с. 20/.
Згідно до наказу від 14.01.2016 року позивача звільнено з займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, тобто за прогул без поважних причин /а.с. 4/.
Підставою для звільнення позивача був табель обліку робочого часу, доповідна записка від директора з виробництва ОСОБА_4 від 14 січня 2016 року та акт про відмову позивача від надання пояснень щодо відсутності його на роботі з 5 січня 2016 року по 14 січня 2016 року /а.с. 5-8/.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, виходив з того, що правові підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Так, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику застосування судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
За змістом ст.147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику застосування судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Разом з тим, в ході розгляду справи судом об'єктивно встановлено, що наказом генерального директора ДП «НВП «Укрприборсервіс» ОСОБА_3 №4 від 21 січня 2016 року /а.с. 21/ скасовано наказ №3-к від 14.01.2016 року про звільнення ОСОБА_2.
Таким чином, позивач вважається поновленим на займаній ним раніше посаді, починаючи з 21.01.2016 року.
Крім того, судом встановлено, що позивача звільнено з роботи за власним бажанням 01 червня 2016 року на підставі заяви останнього від 17 травня 2016 року.
Між тим, враховуючи, що позивач в межах даного провадження оспорює власне звільнення згідно до наказу №3-к від 14.01.2016 року, який було скасовано 21.01.2016 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, зокрема унаслідок відсутності предмета спору.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову в частині поновлення працівника на роботі, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню, як такі, що є похідними від позовної вимоги про поновлення на роботі.
Доводи скаржника про відсутність належних доказів поновлення позивача на роботі, а також про фальшивість доказу - наказу щодо скасування наказу про звільнення ОСОБА_2 з роботи є припущеннями, не підтверджені документально та не спростовують висновків суду.
При цьому, за змістом ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене на повно з'ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: