26 липня 2017 року м.Чернігів Справа № 825/1080/17
Чернігівський окружний адміністративний суд
під головуванням судді Соломко І.І.,
за участю секретаря Пархомчука Д.А.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного сільськогосподарського підприємства «Степанич» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
10.07.2017 Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Степанич» (далі - ПСП «Степанич») про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, на загальну суму 27026,07 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що у ПСП «Степанич» середньооблікова кількість штатних працівників у 2016 році складала 38 осіб, а тому, відповідно до Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році становив 2 робоче місце. Разом з тим, згідно додатку 4 до Звіту про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб підприємства встановлено, що середньооблікова кількість інвалідів у 2016 році на підприємстві фактично становила 1 особа. Таким чином, на думку позивача, ПСП «Степанич» порушено вимоги Закону №875-ХІ.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, оскільки ПСП «Степанич» протягом 2016 року систематично звітувало до Семенівського районного центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, інформувало населення Семенівського району про наявність вакантної посади, прийняло на роботу інваліда, що, у свою чергу, свідчить про вжиття відповідачем усіх, передбачених чинним законодавством України, заходів щодо створення робочого місця для працевлаштування інваліда. Крім того, представник відповідача зазначив, що положеннями Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено виключно обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок щодо працевлаштування інвалідів на створені робочі місяця.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що 22.02.2017 ПСП «Степанич» подано до Чернігівського обласного відділення Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік, в якому зазначено, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у відповідача складала у 2016 році - 38 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2 особи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 2 особи (а.с.7).
Спірні правовідносини регулюються положеннями Закону України 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон №875- ХІ).
Так, у відповідності до частини 1 статті 17 Закону №875-ХІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частини 2-3 статті 18-1 Закону №875-ХІ).
У свою чергу, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 18 Закону №875-ХІ).
Статтею 19 Закону №875-ХІ передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку (частина 10 статті 19 Закону №875-ХІ).
Також, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом (частина 1 статті 20 Закону №875-ХІ).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (частина 4 статті20 Закону №875-ХІ).
У свою чергу, при визначення предмета доказування у справі про стягнення адміністративно-господарської санкції, за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів, необхідно виходити з того, що адміністративно-господарську відповідальність, передбачену статтею 20 Закону №875-ХІ, за своєю правовою природою слід визнати господарсько-правовою відповідальністю.
Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання (частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Із цією нормою кореспондує стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), якою на сторони покладено обов'язок доводити ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення.
При цьому обставинами, які підлягають доказуванню у справах зазначеної категорії є: 1) створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; 2) інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць.
Водночас Верховний Суд України у постановах від 28.05.2013, від 09.07.2013, 19.11.2013, від 11.02.2014 та від 21.04.2015 зазначив, що висновок про належне виконання підприємством свого обов'язку по вжиттю усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, може бути визнаний таким, що ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права тільки у випадку встановлення судом здійснення підприємством передбачених чинним законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходів щодо інформування уповноважених органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів для забезпечення можливості виконання органами, зазначеними в статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.
В контексті наведеного суд також наголошує, що однією з вимог верховенства права, виведених Європейським судом з прав людини, є вимога про якість закону.
Так, вирішуючи справу «Круслен проти Франції» Європейський суд зазначив, що словосполучення «згідно із законом» передбачає певну якість такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для особи, яка б могла передбачити наслідки застосування цього закону до себе. Одним із напрямків удосконалення законодавства про соціальну захищеність інвалідів в Україні має бути чітке визначення в Законі не лише розміру штрафних санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць, а й підстав для звільнення від такої відповідальності, наприклад, відсутність інвалідів в регіоні, в якому розташовано підприємство, не направлення інвалідів на підприємство для працевлаштування; вжиття роботодавцем всіх заходів по виконанню вимог законодавства щодо створення робочих місць для інвалідів тощо.
У свою чергу, представником відповідача, на підтвердження вжиття ПСП «Степанич» протягом 2016 року заходів щодо створення робочих місць, відповідно до встановленого нормативу, та інформування Семенівського районного центру зайнятості про наявність вакантних місць для інвалідів подано до суду копії звітності «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» форми № 3-ПН за вакансією «обліковець молока», які містяться в матеріалах справи.
Отже, відповідачем доведено, належними та допустимими засобами доказування, факт вжиття ним, передбачених чинним законодавством України, заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування центру зайнятості про наявність вакантних місць для інвалідів.
За таких обставин та з урахуванням пояснень представників сторін та досліджених у справі доказах, суд дійшов висновку про виконання відповідачем вимог Закону №875-XII та вжиття усіх залежних від підприємства заходів щодо працевлаштування інвалідів у 2016 році і наявності підстав для відмови Чернігівському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись статтями 122, 158 - 163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя І.І. Соломко