ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
27 липня 2017 року № 826/8761/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, за участю третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича та просить суд визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича про нікчемність договору банківського вкладу №012-28808-190215 від 19.02.2015.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про нікчемність правочину - договору банківського вкладу від 19.02.2015 №012-28808-190215, укладеного між ОСОБА_1 і публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», є протиправним, оскільки жодних доказів на підтвердження факту надання додаткових пільг чи переваг позивачу банком відсутні.
Більш того, позивач стверджує, що чинне законодавство України не забороняє зарахування коштів на вкладний рахунок від іншої особи ніж вкладник. Крім того, ним було укладено додаткову угоду №1 до договору банківського вкладу.
Відповідач проти позову заперечував з підстав викладених в письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи.
Третя особа жодних заперечень та додаткових документів до суду не подала.
У призначені судові засідання позивач, представники сторін і третьої особи не з'явилися, належним чином повідомлені про дати, час і місце судових засідань. Натомість 10.01.2017 представник позивача подав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
З огляду на вказані обставини, та враховуючи неявку представників сторін і третьої особи у судове засідання, судом ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
19.02.2015 між публічним товариством «Дельта Банк» (банк) та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу №012-28808-190215 («Delta Premier з пролонгацією плюс») (далі - договір банківського вкладу).
Відповідно до п. 1.2. вказаного договору сума вкладу складає 10 000, 00 Євро. Також Банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок №26306113018111.
Згідно п. 1.3. договору банківського вкладу вклад залучається на строк, що обчислюється з дати його зарахування на рахунок по дату повернення вкладу. Датою повернення вкладу є 05.03.2015.
Поряд з цим, 19.02.2015 між позивачем та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (банк) укладено додаткову угоду №1 до договору банківського вкладу №012-28808-190215 («Delta Premier з пролонгацією плюс») від 19.02.2015, яким сторони домовилися викласти п. 1.8. ст. 1 договору у наступній редакції:
«Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента. Виключно для цілей цього договору сторони домовилися, що умови п. 5.11. Правил до відносин, що виникають на підставі до цього договору, не застосовуються.
Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем на рахунку ОСОБА_1 знаходилися грошові кошти в розмірі 10 000, 00 євро, які надійшли на рахунок останньої згідно відомостей наданих уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадировим В.В. від ОСОБА_4
Між тим, постановою правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 було прийнято рішення про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних на строк 180 днів та запроваджено обмеження в його діяльності. Зокрема, Банку було заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантоване сума відшкодування за вкладом фізичних осіб, крім договорів, укладених до набрання чинності цією Постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.
03.11.2014 головою Ради директорів ПАТ «Дельта Банк» прийнятий наказ за № 2650 «Щодо стабілізації діяльності Банку», згідно якого з 04.11.2014 з метою стабілізації діяльності Банку запроваджено виконання певних обмежень, зокрема: щодо недопуску проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, крім договорів, укладених до 04.11.2014, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.
Надалі, на підставі постанови правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.03.2015 прийнято рішення за № 51 про запровадження з 03.03.2015 по 02.06.2015 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В.
Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №71 від 08.04.2015 внесено зміни до рішення від 02.03.2015 №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» шляхом викладення пункту 2 цього рішення у наступній редакції:
«Тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03.03.2015 по 02.09.2015 включно».
В подальшому, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03.08.2015 строк здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» продовжено до 02.10.2015 включно.
Постановою правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк».
На виконання даної постанови Національного банку України від 02.10.2015 № 664 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 02.10.2015 № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Даним рішенням розпочато процедуру ліквідації цього Банку та призначено уповноважену особу Фонду гарантування з делегуванням їй всіх повноважень ліквідатора АТ «Дельта Банк», визначених ст.ст. 37, 38, 47-51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Кадирову В.В. на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно.
Як стверджує позивач, за наслідком отримання листа від 02.12.2015 вих. №05-3164574, їй стало відомо, що договір банківського вкладу, який був укладений нею визнано нікчемним на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
ОСОБА_1 акцентувала увагу суду, що чинним законодавством не заборонено перерахування коштів особі іншою особою. При цьому, відсутні, в даному випадку, будь - які переваги надані банком кредитору, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 року № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI).
Суд при вирішенні спору керується приписами Закону № 4452-VI у редакції, що діяла на час виникнення спір правовідносин.
Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 вказаного закону вкладник це фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката, а вклад це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти (п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI).
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
При цьому, виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений цим Законом.
Виплата відшкодування здійснюється з урахуванням сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у банку.
Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
В той же час, Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку (ч. 1 ст. 38 Закону № 4452-VI).
Згідно ч. 2 ст. 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Частиною 3 ст. 38 Закону № 4452-VI встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.
Аналіз вказаного в сукупності дає суду підстави стверджувати про наявність обов'язку у Фонду щодо здійснення перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. При цьому, підстави нікчемності правочинів є вичерпними, а порядок їх встановлення визначені нормативно-правовими актами Фонду.
Так, на виконання ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI комісією з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк» було здійснено перевірку договорів (правочинів) за вкладними операціями, на предмет виявлення договорів (правочинів), що є нікчемними з підстав встановлених законом.
За результатами перевірки виявлено ознаки нікчемності у ряді договорів банківського вкладу (депозиту), що були укладені між публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та фізичними особами - клієнтами банку після 16.01.2015.
Наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» №813 від 16.09.2015 «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями» застосовано наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у тому числі щодо договору банківського вкладу укладеного між позивачем та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк».
Пунктом 1.1. вказаного наказу визначено про обов'язок:
- забезпечення автоматизації процесу формування бухгалтерських проводок по поверненню коштів з депозитних рахунків, відкритих відповідно до договорів, або з поточних рахунків, на які відповідно до умов договорів були перераховані кошти після закінчення строку дії договорів або дострокового їх розірвання, на рахунки фізичних осіб, які здійснили перерахування коштів на вкладні рахунки, відкриті відповідно до умов договорів, перелік яких наведено в додатку №1 наказу, згідно з реєстру операцій , наведеного в додатку №2 до цього наказу;
- забезпечення автоматизації процесу сторнування процентів, нарахованих відповідно до умов Договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
В той же час, наказам уповноваженої особи від 22.09.2015 №836 «Щодо внесення змін до наказу №813 від 16.09.2015» з метою недопущення подвійних виплат вкладникам гарантованої суми відшкодування Фондом внесено зміни до наказу уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» №813 та додати до наказу п. 1.5. в наступній редакції:
«Не застосувати наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та перелік яких наведено в додатку №5 до цього наказу, кошти на які надійшли від платників сума залишку на рахунках яких станом на 03.03.2015 становила менше 200 000, 00 грн., в частині повернення коштів платникам, які перераховували кошти на вклади за такими договорами».
Пунктом 1.5.1. зазначеного наказу анульовано проводки по поверненню грошових коштів з депозитних рахунків, відкритих відповідно до договорів, або з поточних рахунків, на які відповідно до умов договорів були перераховані кошти після закінчення строку дії договорів або дострокового їх розірвання, на рахунки фізичних осіб, які здійснили перерахування коштів на вкладні рахунки, відкриті відповідно до умов договорів, перелік яких наведено в додатку №5 до цього наказу, згідно до реєстру операцій, наведеному в додатку №6 до цього наказу.
Оцінюючи доводи як позивача так і відповідача по суті спору суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Так, відповідач у свої заперечення покликається на те, що в період дії постанови Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних» певними фізичними особами вчинялися дії щодо перерахування коштів зі своїх поточних рахунків на рахунки третіх осіб (інших фізичних осіб). При цьому такі клієнти-ініціатори перерахування коштів, з огляду на наявність на власних рахунках залишків коштів у сумах, що перевищували встановлений законом розмір для відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, були кредиторами Банку за відповідними договорами банківських вкладів та/або договорів банківських рахунків. За таких умов, укладання між Банком та фізичними особами після 16.01.2015 договорів банківського вкладу, за якими здійснювалося зарахування коштів на вкладні рахунки від фізичних осіб, які є кредиторами Банку, та які не могли розраховувати на відшкодування коштів за рахунок Фонду з огляду на перевищення залишків на рахунках граничній сумі відшкодування, мало наслідком надання Банком кредиторам-фізичним особам переваги перед іншими кредиторами. Така перевага полягала у можливості отримати відшкодування саме за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб через третіх осіб.
Крім того, такий порядок поповнення депозитного рахунку позивача (а саме - шляхом перерахування коштів з поточного рахунку іншої фізичної особи) суперечить вимогам п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», затверджених рішенням Ради директорів АТ «Дельта Банк» протоколом № 14 від 20.03.2013.
Перевіряючи наявність підстав, з яких договір банківського вкладу (депозиту) позивача визнано нікчемним, у розрізі ст. 38 Закону № 4452-VI суд прийшов до наступних висновків.
Так, факт внесення грошових коштів у розмірі 10 000, 00 євро на рахунок позивача сторонами не заперечувалося. Дані кошти були зараховані шляхом здійснення банківського переказу з рахунку ОСОБА_4
Відповідно до умов п. 1.2 договору банківського вкладу з урахуванням змін внесених згідно додаткової угоди № 1 від 19.02.2015, такий порядок поповнення депозитного рахунку ОСОБА_1 відповідав змісту договору.
При цьому, суд не погоджується з доводами відповідача про те, що позивач повинен був особисто внести кошти на свій депозитний рахунок та/або в порядку, визначеному п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк», оскільки на момент внесення коштів на депозитний рахунок (19.02.2015) договір банківського вкладу (депозиту) з урахуванням внесених змін вже не містив таких застережень.
За приписами норм ст. 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
Згідно положень п. 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 №492 (що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.12.2003 за №1172/8493), кошти на вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть бути внесені вкладником готівкою, перераховані з іншого власного вкладного (депозитного) або поточного рахунку. На вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть зараховуватися кошти, які надійшли на ім'я власника рахунку від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше.
В контексті вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що на момент укладання спірного договору та поповнення депозитного рахунку на виконання умов останнього законодавець не встановлював обмежень в частині походження коштів вкладу, а саме що вкладом повинні бути кошти, внесені безпосередньо вкладником (аналогічні правові висновки наведені в постановах Вищого адміністративного суду України від 21.01.2016 №К/800/28390/15 і №К/800/33908/15).
Додатково слід звернути увагу, що в п. 2.7 розділу 2 «Загальні положення» Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» передбачено, що у разі виникнення розбіжностей між положеннями цих Правил та умовами Договору, положення цих Правил мають пріоритетну силу та застосовуються сторонами до взаємовідносин, що виникають/діють відповідно до Договору, якщо в конкретному Договорі за продуктом Банку сторони прямо не передбачили інше.
За таких обставин, суд вважає, що висновки уповноваженої особи Фонду стосовно порушення позивачем умов договору і правил при зарахуванні коштів на депозитний рахунок спростовуються нормами чинного законодавства та змістом самого договору банківського вкладу.
При цьому, суд враховую те, що в силу приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Тобто, для застосування санкцій, передбачених ст. 228 ЦК України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (про що також зазначав Вищий адміністративний суд України в своїй постанові від 09.02.2016 №К/800/36215/15).
Будь-яких доказів на підтвердження факту надання банком за результатами укладення договору банківського вкладу з позивачем переваг третім особам перед іншими кредиторами банку в отриманні відшкодування з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб понад законодавчо гарантовану суму коштів відповідач всупереч вимог ч. 1 ст. 70, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України суду не подав та про причини відсутності таких не повідомив.
Водночас, уповноваженою особою не надано доказів, які б свідчили, що договір банківського вкладу порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави та/або про визнання в судовому порядку недійсним останнього, а судом зазначених обставин не встановлено.
В той же час, суд звертає увагу, позивач не знав та не міг знати про дію постанови Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних, оскільки остання є банківською таємницею.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами підстави для визнання нікчемним договору банківського вкладу №012-28808-190215 («Delta Premier з пролонгацією плюс») (далі - договір банківського вкладу) від 19.02.2015.
Крім того, суд звертає увагу, що повідомлення про нікчемність правочину (лист від 02.12.2015 вих. №05-3164574) не містить в собі інформації про те, що додаткова угода №1 до договору банківського вкладу №012-28808-190215 («Delta Premier з пролонгацією плюс») від 19.02.2015 визнано відповідачем нікчемною.
За таких обставин, суд дійшов до висновку про протиправність рішення уповноваженої особи, яке оформлене наказом №813 від 16.09.2015, а тому останній підлягає скасуванню в частині, що стосується ОСОБА_1.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги, у той час коли, відповідачем на підставі ч. 2 ст. 71 КАС України доводи позивача не спростовано.
З урахуванням вищевикладеного, адміністративний позов підлягає до задоволення.
Інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановленого вище судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що адміністративний позов підлягає до задоволення, судові витрати слід присудити на користь позивача.
Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Судом враховано, що згідно позиції Верховного суду України, викладеної в постановах від 16.02.2016 року у справі № 21-484а15, від 15.06.2016 року у справі №826/20410/14 на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. До вказаних висновків Верховний суд України прийшов за наслідками розгляду справи за позовом управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Дніпропетровської області до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ліквідації публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» Куреного Олександра Вікторовича про визнання протиправними дії та зобов'язання уповноважену особу Фонду визнати та включити до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги управління ПФУ.
Згідно статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Проте, суд вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16.02.2016 року у справі № 21-484а15, від 15.06.2016 року у справі №826/20410/14 з огляду на наступне.
Висновок Верховного Суду України у зазначеній Постанові зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку ГПК України.
Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.
З наведеного слідує, що Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України.
Разом з цим, частиною 3 статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дійсно встановлено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
Однак суд звертає увагу, що в даній адміністративній справі вирішуються спірні відносини в рамках Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Вказаний закон є спеціальним, яким в свою чергу врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України (ст. Закону № 4452-VI).
Водночас ст. 52 Закону № 4452-VI передбачено порядок та черговість задоволення кредиторських вимог, а саме: кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості:
1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян;
2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов'язаних із консолідованим продажем активів Фондом;
4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом;
5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування;
6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано;
7) вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними особами банку;
8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом;
9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов'язаними особами банку;
10) вимоги за субординованим боргом.
Системний аналіз вищевказаних положень, дає підстави суду дійти до висновку, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Зокрема, в силу положень статті 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.
Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в Господарському суді.
Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, що не заперечувалось відповідачем, здійснюється на підставі Постанови Правління Національного банку України в рамках Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в Господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до спірних правовідносин не підлягає і як наслідок, відсутні підстави для закриття провадження у справі.
Водночас, суд звертає увагу на пункт 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» відповідно до якого адміністративним судам роз'яснено, що спори, які виникають за участю Фонду у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Вказані висновки кореспондуються з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в листі від 25.07.2014 № 992/11/14-14.
Враховуючи наведене в сукупності, а також з метою дотримання положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції, викладеної у Постановах Верховного Суду України від 16.02.2016 року у справі № 21-484а15, від 15.06.2016 року у справі №826/20410/14 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст. 9, 71, 94, 158-163 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова Владислава Володимировича, що оформлене наказом від 16.09.2015 № 813, щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу №012-28808-190215 («Delta Premier з пролонгацією плюс») від 19.02.2015 укладеного між публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1).
Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) понесені нею судові витрати в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя Є.В. Аблов