ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
27 липня 2017 року № 826/8437/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка Віктора Станіславовича за участю третьої особи - публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання протиправним та скасування рішення,-
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка Віктора Станіславовича за участю третьої особи - публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка Віктора Станіславовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.12.2012 року 20:12:41 індексний номер 7054061 щодо зміни умов обтяження нерухомого майна ОСОБА_1: житлового будинку з господарськими будівлями, адреса: АДРЕСА_1, номер РПВН: 20457402; земельної ділянки, адреса: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем в порушення положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та відповідного Порядку, оскільки реєстрація прав на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року здійснено іншим приватним нотаріусом - відповідачем та за спливом більш ніж півроку після посвідчення відповідного договору, на підставі якого такі права виникли. На думку позивача, документом, що підтверджує перехід речового права на нерухоме майно в спірній ситуації має бути додатковий договір або додаткова угода про внесення змін до договору іпотеки.
В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Відповідач до суду не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
В наданих суду письмових запереченнях представник третьої особи зазначив, що на момент укладення договору купівлі-продажу, діюче законодавство України не передбачало обов'язку нотаріуса (реєстратора) щодо внесення інформації про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою або відступлення прав за іпотечним договором до Державного реєстру іпотек в день укладення договору та тим самим нотаріусом, який засвідчував цей договір. Крім того, представник третьої особи зазначив, що норми законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, станом на момент укладення договору купівлі-продажу від 25.05.2012 року, були відсутні.
Додатково представник публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо порушення його прав та законних інтересів.
В судовому засіданні, з огляду на неявку відповідача, судом ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
18.04.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1601/0408/88-055, згідно умов якого банк зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 25000,00 доларів США, на строк з 18.04.2008 року по 18.04.2018 року та на умовах, передбачених у цьому Договорі, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.
Відповідно до п. 2.1 забезпеченням виконання зобов'язання по погашенню заборгованості за кредитом, сплаті процентів за користування кредитом, пені за несвоєчасну сплату процентів і несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, відшкодування збитків у зв'язку з порушенням умов даного договору та інших витрат банку, пов'язаних з одержанням виконання, виступає іпотека: житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
Умови передачі майна в іпотеку, звернення стягнення на предмет іпотеки, регулюються чинним законодавством України і іпотечним договором, що укладається між Банком і позичальником (п. 2.2 договору).
При непогашенні заборгованості перед Банком у строки, передбачені даним договором, Банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки, та/або звернутися в суд. У випадку звернення стягнення на предмет іпотеки і при недостатності суми, що виручена від реалізації предмета іпотеки, для повного задоволення своїх вимог, банк має право одержати суму, якої бракує для повного задоволення своїх вимог, за рахунок іншого майна позичальника відповідно до чинного законодавства України (п.2.3 договору).
18.04.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, яким забезпечується належне виконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з кредитного договору №1601/0408/88-055 від 18.04.2008 року, укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а також всіх додаткових угод, які будуть укладені до нього, в тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, у тому числі щодо повернення Іпотекодавцем Іпотекодержателю кредиту в сумі 25000,00 грн в строк до 18.04.2018 року.
На забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно, житловий будинок АДРЕСА_1, та належні до нього відповідні будівлі та споруди: літня кухня «Б», гараж, оглядова яма «Б1», погріб «б», вбиральня «В», вхідний погріб «Г», сарай літера Д, №1 колодязь, №2 ворота з хвірткою, №3, №4 огорожа. Житловий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,25 га, переданій для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
02.02.2009 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №1601/0408/88-055 від 18.04.2008 року, якою внесено зміни до п.3.3 даного договору та додатку №1.
Додатковою угодою №2 до кредитного договору №1601/0408/88-055 від 18.04.2008 року, укладеною 26.02.2009 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1, внесено зміни до додатку №1.
Крім того, 10.02.2010 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №3 до вказаного вище кредитного договору, якою внесено зміни до графіку погашення кредиту.
28.10.2010 року між зазначеними вище сторонами укладено договори про внесення змін та доповнень №4 та №5 до кредитного договору.
В подальшому, 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» (продавець) та ПАТ «Дельта Банк» (покупець) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г., що зареєстрований в реєстрі №№1306, 1307.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратюком В.С. зареєстровано 27.12.2012 року відомості про обтяження - іпотеку на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 25.05.2012 року.
Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що прийнято всупереч чинному законодавству, що регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Вирішуючи спір по суті, суд керується положеннями чинного законодавства станом на час прийняття оскаржуваного рішення та звертає увагу на наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначено Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952-IV).
Частиною 1 ст. 2 Закону №1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження. (п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 1952-IV).
Орган державної реєстрації прав, в силу приписів ст. 8 Закону № 1952-IV:
1) проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації;
2) забезпечує ведення Державного реєстру прав;
3) надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом;
4) забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна;
5) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №1952-IV державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
При цьому, ч. 2 ст. 9 Закону №1952-IV встановлено, що державний реєстратор, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна; присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.
Нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону №1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:
1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;
2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;
3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;
4) внесення записів до Державного реєстру прав;
5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Згідно п. 11 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання Іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково, у т.ч. якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням та цим договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов'язання (як основного боргу, так і процентів за ним).
При настанні зазначених у першому абзаці цього пункту Договору випадків Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання та зобов'язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі виконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього Договору.
За вибором Іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя:
- за рішенням суду;
- у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;
- згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в пп. 12.3.1 та 12.3.2 цього пункту договору.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003 №898-IV (далі - Закон №898-IV) іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 3 Закону №898-IV).
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону №898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
При цьому, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 3 ст. 33 Закону №898-IV).
Так, згідно ч. 1 ст. 36 Закону №898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 2 ст. 36 Закону №898-IV).
Між тим, в контексті ч. 3 ст. 36 Закону №898-IV договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що Законом №898-IV передбачене позасудове врегулювання, яке має відображатися в іпотечному договорі, як застереження про задоволення вимог іпотекодержателя або здійснюватися згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню.
Дійсно, судом встановлено, що договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (розділ 5 договору іпотеки).
Проте, слід звернути увагу на обставини наявності чи відсутності повноважень для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
Так, згідно п. 5 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек №410, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 №410 (у редакції чинній на момент реєстрації договору іпотеки) встановлено, що державна реєстрація обтяження нерухомого майна іпотекою може здійснюватися будь-яким реєстратором. Водночас, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення та спрощення процедури державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на нерухоме майно" від 04.07.2012 №5037-VI статтю 15 Закону №1952-IV доповнено новою частиною дев'ятою наступного змісту:
"Державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії".
Згідно п. 1 розділу II Закону N 5037-VI останній набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1 і 3 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2013 року, та абзаців четвертого - шостого підпункту 12 пункту 4 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2014 року.
Судом встановлено, що вказаний закон набрав чинності 08.08.2012 в частині доповнення частиною дев'ятою Закону N 1952-IV.
При цьому, відповідно ч. 5 ст. 3 Закону N 1952-IV заява про державну реєстрацію прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, який вчиняє таку дію. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.
Ідентична за змістом правова норма закріплена в ч. 1 ст. 16 Закону N 1952-IV.
Тобто, повноваження нотаріусів на виконання реєстраційних дій у Державному реєстрі прав пов'язуються законодавцем із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном.
Аналогічний висновок міститься в листі Міністерства юстиції України від 31.12.2015 №5462/К-25196/13 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.04.2016 №К/800/10620/16.
В контексті вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що нотаріальна дія щодо реєстрації права власності на підставі договору іпотеки за третьою особою мала вчинятися тим нотаріусом, яким посвідчено договір іпотеки.
При цьому, згідно відомостей Єдиного реєстру нотаріусів, приватний нотаріус Київського нотаріального округу Москівець В.А., яким було посвідчено договір іпотеки, на даний час здійснює свою діяльність.
За таких обставин, суд вважає за необхідне відмітити, що у відповідача станом на час прийняття оскаржуваного рішення були відсутні повноваження для прийняття останнього, оскільки ним не вчинялися нотаріальні дії з нерухомим майном (квартирою), яке є предметом іпотеки.
Поряд з цим, відповідно до п.5 5 ч. 1 ст. 24 Закону N 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо, зокрема, заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію.
Суд погоджується з доводами представника третьої особи, що станом на момент укладення договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року була відсутня норма ч. 9 ст. 15 Закону N 1952-IV стосовно того, що «державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії».
При цьому, суд звертає увагу, що предметом судового розгляду в межах даної справи є саме рішення про державну реєстрацію в Державному реєстрі іпотек обтяження за реєстраційним №7054061 від 27.12.2012 року, станом на момент вчинення якої норма ч. 9 ст. 15 Закону N 1952-IV була чинною та підлягала обов'язковому застосуванню.
Водночас, суду не доведено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу під час державної реєстрації обтяження - іпотеки на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 25.05.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г., вчинено інші нотаріальні дії, зокрема, щодо нотаріального посвідчення права, яке ним зареєстровано.
При цьому, доводи представника третьої особи стосовно відсутності порушеного права позивача спростовуються наявними матеріалами справи, оскільки позивач є власником заставленого майна, а відтак державна реєстрації обтяження майна - житлового будинку з господарськими будівлями, адреса: АДРЕСА_1, номер РПВН: 20457402; земельної ділянки, адреса: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2 безпосередньо зачіпає права та законні інтереси ОСОБА_1 як іпотекодавця.
В той же час, згідно ч. 2 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, в ході розгляду адміністративної справи судом встановлено, що спірне рішення прийнято відповідачем за відсутності на те повноважень та без дотримання вимог п. 9 ст. 15 Закону N 1952-IV (яка була чинною та підлягала обов'язковому застосуванню станом на момент державної реєстрації іпотеки, 27.12.2012 року).
За таких обставин, оскаржуване рішення не відповідає критеріям, встановленим ч. 3 ст. 2 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2016 року (справа №826/22237/15), постановах Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.01.2016 року (справа №826/12405/15), від 07.06.2016 року (справа №826/25450/15).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги, у той час коли, відповідачем на підставі ч. 2 ст. 71 КАС України доводи позивача не спростовано.
З урахуванням вищевказаного, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановленого вище судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що адміністративний позов підлягає до задоволення судові витрати слід присудити на користь позивача за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст. 9, 71, 94, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка Віктора Станіславовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.12.2012 року 20:12:41 індексний номер 7054061 щодо зміни умов обтяження нерухомого майна ОСОБА_1: житлового будинку з господарськими будівлями, адреса: АДРЕСА_1, номер РПВН: 20457402; земельної ділянки, адреса: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2.
3. Стягнути з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка Віктора Станіславовича на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) грн. 20 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя Є.В. Аблов