Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710
Харків
20 липня 2017 р. № 820/1608/17
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Тітова О.М. суддів - Панченко О.В., Старосєльцевої О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань до Державної міграційної служби України третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення,-
Позивач, ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив з урахуванням уточнених позовних вимог скасувати п. 16 (п. п. 16.1.-16.3.) наказу Державної міграційної служби України № 290 від 10.11.2016 р. про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо гр. СРВ ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань, ІНФОРМАЦІЯ_1
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона прибула до України у 1993 році відповідно до Угоди, укладеної між Урядом ГУМВ Соціалістичної республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 р. Згодом позивач залишився на постійне проживання в Україні. В перше 13.08.2004 р. ГІРФО ГУМВС України в Київській області та 14.07.2008 р. УГІРФО ГУМВС України в Харківській області позивача було документовано посвідками на постійне проживання в Україні. В квітні 2017 року позивач звернулася до ГУ ДМС України в Харківській області з заявою про обмін посвідки у зв'язку з досягненням нею 45-річного віку, на яку отримала оформлену листом відповідь, де було зазначено, що згідно наказу ДМС України №209 посвідку скасовано. Позивач вважає згаданий наказ незаконним і необґрунтованим, прийнятим без належних на то підстав, і тому просить скасувати цей наказ в частині, що стосується позивача.
Позивач у судове засідання не прибула, про дату, час і місце судового засідання повідомлена судом належним чином, надіслала на адресу суду клопотання, в якому просила розглядати справу без її участі та вказала, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.
Відповідач, Державна міграційна служба України, та третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області проти позову заперечували. У письмових запереченнях зазначили, що спірний наказ було прийнято за наслідками перевірки проведення законності надання дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянки СРВ ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань. За наслідками перевірки встановлено порушення вимог пункту 2.9 розділу II Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 року № 681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.08.2013 року за № 1335/23867 (зі змінами) наказом Голови ДМС. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови Державної міграційної служби визнаються недійсними та підлягають вилученню. Таким чином, спірний наказ повністю відповідає вимогам чинного законодавства України та прийнятий у межах наданих повноважень. Справу просили розглянути в порядку письмового провадження.
Оскільки визначене ч.1 ст.2 КАС України завдання адміністративного судочинства залишається незмінним при розгляді будь-якої адміністративної справи і дотримання вказаного завдання є обов'язковим в силу приписів ч.2 ст.19 Конституції України, то з огляду на приписи ст.41, ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України, а також подане позивачем клопотання про розгляд справи за його відсутності, суд, зібравши докази, що в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, дійшов висновку, що справа має бути розглянута та вирішена на підставі наявних в ній доказів в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що позивач, громадянка ОСОБА_3 Республіки В'єтнам ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань, у 1993 році прибула до України відповідно до Угоди, укладеної між Урядом ОСОБА_3 Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 р. Згодом позивачка залишилася на постійне проживання в Україні.
13.08.2004 року ГІРФО ГУ МВС в Київській області, а надалі та 14.07.2008 року УГІРФО ГУМВСУ в Харківській області позивача було документовано безстроковою посвідкою на постійне проживання в Україні серії ХР№18428.
Згідно п.16 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251 (далі - Порядок), для обміну посвідки на постійне проживання в разі досягнення іноземцем та особою без громадянства 25- і 45-річного віку подаються документи, зазначені у підпунктах 1-4 і 6 пункту 15 цього Порядку.
Пунктом 15 цього ж Порядку передбачено, що для обміну посвідки подаються: 1) заява, зразок якої встановлюється МВС; 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія; 3) посвідка, що підлягає обміну; 4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 5) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України); 6) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері).
Так, згідно вимог п.2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 № 681 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 серпня 2013 р. за № 1335/23867, за результатами розгляду заяви протягом семи днів з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки.
Матеріалами справи підтверджено, що 01.04.2017 року позивач звернувся з заявою щодо обміну посвідки на постійне місце проживання до ГУ ДМС України в Харківській області, у відповідь на яку отримав лист, де їй повідомлялося, що наказом ДМС України №290 скасовано посвідку на постійне проживання в Україні громадянки СРВ ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань, ІНФОРМАЦІЯ_1
Отже, наказом ДМС України №290 від 20.11.2016 року зокрема п.16 на підставі висновку УДМС у Київській області від 19.10.2016 року стосовно ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань, скасовано повністю рішення відділу ГІРФО ГУМСВ України в Київській області від 13.08.2004 р. та УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 14.07.2008 р. про документування посвідками на постійне проживання в Україні громадянки СРВ ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на підставі цих рішень посвідки на постійне проживання серії КВ № 8788/50760 від 13.08. 2004 р. та серії ХР № 18428 від 14.07.2008 р. визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню. Начальнику ГУДМС у Харківській області ОСОБА_4 за місцем проживання іноземця забезпечено вилучення вказаних у підпункті 16.2 пункту 16 цього наказу посвідок на постійне проживання, а також здійснити заходи, передбачені законодавством України про правовий статус іноземців та осіб без громадінства.
Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що перевіркою проведеною Головним управлінням ДМС України в Харківській області було встановлено, що рішення про надання посвідки на постійне проживання в Україні було прийнято з порушенням вимог абз.4 п.4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону України "Про імміграцію", а саме порушення позивачем терміну звернення з заявою про надання посвідки на постійне проживання.
Перевіряючи відповідність спірного рішення суб'єкта владних повноважень вимогам ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
Як підтверджено матеріалами справи, видача посвідки на постійне проживання позивача здійснювалась відповідно до абз.3 п.4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_3 Республікою В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані ГУ ДМС України в Київській області та зазначені у висновку. Під час видачі посвідки на постійне проживання ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області керувався зазначеними положеннями Закону України "Про імміграцію", будь-яких заперечень не висловлював, таким чином визнав позивачку такою, що має дозвіл на імміграцію.
Як зазначалося раніше, 13.08.2004 р. ГІРФО ГУ МВС в Київській області оформило і видало гр. ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань посвідку на постійне проживання .
14.07.2008 р. на підставі вище зазначеної довідки від 13.08.2004 року гр. СРВ ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань видано нову посвідку на постійне проживання серії ХР № 18428 термін дії "безстроково".
На думку відповідача, на момент звернення (13.08.2004 року) положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до абз. 4 розділу 5 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки позивачка звернулась після передбаченого законом шестимісячного терміну. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію", посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.
Згідно п.18 Порядку, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".
Так, згідно п.4 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.
Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач отримала посвідку на постійне проживання в межах законодавства.
Суд зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1993 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07 червня 2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.
При наданні вперше 13.08.2004 р. позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалося положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цією ж нормою Закону ГУ ДМС України в Харківській області обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку про перевірку матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, на підставі якого ДМС України Наказом №290 від 20.11.2016 року скасовано як рішення ВГІРФО ГУ МВС в Київській області від 13.08.2004 року та УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 14.07.2008 р. про документування посвідками на постійне проживання в Україні громадянки СРВ ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань ІНФОРМАЦІЯ_1
Згідно положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
При цьому відповідачем не враховано, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинне законодавство не було передбачено. Крім того, Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абз.3 п.4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію".
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.
Водночас у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Таким чином, державні органи, в тому числі і Державна міграційна служба України та Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області, є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.
Таким чином, враховуючи відсутність законних підстав для скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні, висновок УДМС України в Київській області від 10.03.2016 року України в Київській області суперечить дійсним обставинам справи, відтак, прийнятий на його підставі спірний Наказ Державної міграційної служби України № 93 від 17.05.2016 року в частині пункту 9 з підпунктами 9.1, 9.2, 9.3, що стосуються Нгуєн ОСОБА_2 ОСОБА_2 Хієн є таким, що підлягає скасуванню.
Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи, що відповідачем не було надано жодних доказів, які спростовують вимоги адміністративного позову, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Розподіл судових витрат здійснюється, з урахуванням ст. 94 КАС України.
Адміністративний позов ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань до Державної міграційної служби України третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення - задовольнити.
Скасувати п. 16 (п. п. 16.1.-16.3.) наказу Державної міграційної служби України № 290 від 10.11.2016 р. про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо гр. СРВ ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, ЄДРПОУ 37508470) на користь громадянина ОСОБА_3 Республіки В'єтнам ОСОБА_1 ОСОБА_2 Ань(61105, АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2) судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп. (шістсот сорок гривень 00коп. ).
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий суддя Тітов О.М.
Судді Панченко О.В.
ОСОБА_5В