Єдиний унікальний номер 225/6790/15-ц Номер провадження 22-ц/775/1013/2017
Головуючий у 1-ій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Азевич В.Б.
Категорія 27
26 липня 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Азевича В.Б.,
суддів: Агєєва О.В., Тимченко О.О.,
за участю секретаря Ротар Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якого на підставі договору про надання правової допомоги діє ОСОБА_3, на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 27 грудня 2016 року, -
В липні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору № KTH0AD40304080 від 18.09.2009 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 105 544,94 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом, строком до 17.09.2014 року. Відповідно до умов договору, щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом.
У порушення умов договору відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого прострочена заборгованість відповідача перед позивачем станом на 11.07.2016 року становила 546 656, 63 грн., з яких заборгованість за кредитом - 88 737,12 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 60 295,15 грн.; заборгованість по комісії - 17 156,69 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 380 467,67 грн.
Оскільки кредитодавець на свій розсуд може вимагати повернення будь якої частини заборгованості за кредитом, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість 466 137, 69 грн., з яких заборгованість за кредитом - 88 737,12 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 60 295,15 грн.; заборгованість по комісії - 17 156,69 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 277 513, 60 грн.
Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 27 грудня 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № КТН0АD40304080 від 18.09.2009 року в розмірі 200 091 грн. 51 коп., з яких заборгованість за кредитом - 88 737,12 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 60 295,15 грн., заборгованість по комісії - 17 156,69 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 33 902,55 грн., а також понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 1 568 грн. 50 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, в інтересах якого на підставі договору про надання правової допомоги діє ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Зазначає, що зміст п. 17.1.3 кредитного договору передбачає, що кошти у розмірі 95 300 грн. можуть бути використані лише в якості розрахунку відповідача за придбаний транспортний засіб. Проте, біржовий договір (угода) купівлі-продажу транспортного засобу від 18.09.2009 року, реєстраційний номер 026635, на підставі якого відповідач придбав, зареєстрував у підрозділі МРЕВ ДАІ та передав у заставу позивачу транспортний засіб (Opel Vectra, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1) на момент підписання кредитного договору був повністю виконаний сторонами, в тому числі й щодо розрахунку за придбаний відповідачем автомобіль, про що, зокрема, свідчить п. 17.9 кредитного договору, п.п. 2, 3 біржового договору.
Вважає, що задеклароване кредитним договором перерахування кредитних коштів позивачем, на рахунок автосалону, з яким відповідач не мав правовідносин, не відповідає умовам про цільове використання кредиту, меті кредитування відповідача і тому таке перерахування (якщо воно відбулось) не може вважатись здійсненим на підставі та в межах кредитного договору й таким, що відповідає волі та інтересам відповідача з отримання цього кредиту.
Зазначає, що й той час, як внаслідок здійснення позивачем платежу в порядку п. 17.4. кредитного договору, відповідач, в обмін на виникнення у нього обов'язку з повернення 95 300 грн. та нарахованих на них відсотків, не отримав ніякої компенсації чи вартісного еквіваленту буцімто сплачених позивачем коштів, переказ яких позивач необґрунтовано вважає наданням відповідачу кредиту, адже як зазначалось раніше, виникнення права власності на автомобіль у відповідача ніяким чином не залежить від здійснення/нездійснення позивачем платежу в порядку п. 17.4 кредитного договору.
Крім того, враховуючи, що за відсутності кредитного рахунку в кредитному договорі та ордері-розпорядженні від 18.09.2009 року на підставі якого позивач проводив так звану видачу кредиту, не могло бути й списання з цього неіснуючого рахунку, відповідно у позивача не може бути будь-яких грошових прав вимоги до відповідача, а у відповідача обов'язку щодо задоволення таких вимог.
Також вважає, що навіть коли суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про отримання відповідачем кредиту, при ухваленні спірного рішення, суд першої інстанції, на думку відповідача, повинен був виходити з того, що автомобіль відповідача продано за заставною вартістю, тобто за 121 000 грн., бо доказів на підтвердження іншої ціни продажу позивачем не надано, та зменшити розмір задоволених вимог позивача на цю суму.
Також поза увагою суду першої інстанції залишились доводи відповідача про безпідставне нарахування винагороди та вказує, що, оскільки дата підписання та отримання кредиту співпадали б, а відтак кредитні кошти відповідача не зберігались в резерві позивача жодного дня, а отже не існує бази для нарахування винагороди.
Окрім того, судом першої інстанції, на думку відповідача, неправильно застосовано норми матеріального права та зроблено висновки, що не відповідають обставинам справи при розгляді заяви відповідача про застосування позовної давності. Відповідно до графіку погашення кредиту, що є додатком № 1 до кредитного договору, погашення заборгованості відповідача передбачалось частинами, 21 числа кожного місяця, починаючи з 21.10.2009 року. Датою отримання судом позовної заяви є 21.07.2015 року, про що свідчить вхідний штамп на першому аркуші позову. Тобто, стосовно вимог, які підлягали виконанню до 21.07.2010 року сплинув строк позовної давності, а відтак вимоги про стягнення з відповідача заборгованості, погашення якої передбачалось у період з 21.10.2009 року по 21.06.2010 року включно, в будь-якому випадку не підлягають задоволенню через пропуск позовної давності. Отже, суд першої інстанції не мав законних підстав для відхилення вимог відповідача про застосування позовної давності та задоволення вимог позивача на загальну суму 28 529,72 грн. через пропуск строку позовної давності.
Представник відповідача ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги.
Від представника банку надійшла заява розглянути справу за його відсутності.
Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши доповідь судді, представника відповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено такі фактичні обставини.
Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини на підставі договору кредитування, які регулюються ЦК України.
Відповідно до укладеного договору № KTH0AD40304080 від 18.09.2009 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 105 544,94 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом, строком до 17.09.2014 року. Відповідно до умов договору, щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом.
У порушення умов договору відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого прострочена заборгованість відповідача перед позивачем станом на 11.07.2016 року становить 546 656, 63 грн., з яких заборгованість за кредитом - 88 737,12 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 60 295,15 грн.; заборгованість по комісії - 17 156,69 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 380 467,67 грн.
Позивач на свій розсуд вимагає повернення будь якої частини заборгованості за кредитом, просить стягнути з відповідача заборгованість 466 137, 69 грн., з яких заборгованість за кредитом - 88 737,12 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 60 295,15 грн.; заборгованість по комісії - 17 156,69 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 277 513, 60 грн.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути вказані суми кредитної заборгованості за виключенням суми пеня, яку з посиланням на ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669 нарахував за період до квітня 2014 року у сумі 33 902,55 грн.
З вказаними висновками суду першої не можна погодитися з огляду на таке.
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що 18.09.2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем було укладено кредитно-заставний договір № KTH0AD40304080, за умовами якого відповідач отримав кредит на придбання автомобіля у розмірі 105 544,94 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом, строком до 17.09.2014 року, який було використано за призначенням: придбано автомобіль марки OPEL, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, та передано його в заставу банкові.
Пунктом 13.2 цього договору передбачено, що банк, не застосовуючи судових процедур, має право на власний розсуд обрати процедуру позасудового звернення стягнення на предмет застави для задоволення забезпечених вимог з-поміж таких: а) передача предмета застави у власність банку для задоволення і погашення забезпечених вимог; б) продаж предмета застави банком третій особі відповідно до вимог законодавства України; в) звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса (у випадку нотаріального посвідчення договору); г) будь-яка інша процедура, дозволена законодавством України. Про обрану процедуру звернення стягнення на предмет застави банк письмово повідомляє позичальника.
З метою врегулювання питання щодо погашення наявної заборгованості на вимогу банку відповідач 08 листопада 2012 року за актом приймання-передачі, добровільно передала банку придбаний за кредитні кошти автомобіль для його реалізації за ринковою ціною та направлення виручених коштів на погашення заборгованості. Згідно із цим актом автомобіль перебуває у технічно справному стані, його передано представникам банку з оригіналом технічного паспорту та комплектом ключів (а. с. 54).
Для здійснення цього права 12.12.2012 року ОСОБА_2 видав банку нотаріально посвідчену довіреність, якою надав всі повноваження ПриватБанку щодо розпорядження цим автомобілем (а. с. 59).
До теперішнього часу банк не реалізував переданий позивачем автомобіль.
Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Разом з тим за змістом частини четвертої статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають iз суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку ( частина перша цієї статті).
Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов'язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 цього Кодексу ).
Таким чином, ураховуючи суть взаємопов'язаних кредитних і заставних зобов'язань, факт прийняття кредитором від боржника предмета застави для його подальшої реалізації, що передбачено умовами пункту 13.2 укладеного між сторонами кредитно-заставного договору, породжує для кредитора обов'язок вчинити необхідні для цього дії протягом розумного строку (якщо відповідний строк не визначено законом або договором). Ухилення від учинення таких дій зумовлює виникнення прострочення з боку кредитора.
Суд першої інстанції не врахував зазначених положень закону та дійшов помилкового висновку про нарахування процентів за кредитно-заставним договором від 18.09.2009 року № KTH0AD40304080, оскільки ухилення кредитора від реалізації предмета застави і неможливість вчинити боржникові аналогічної дії, спрямовані на задоволення вимог заставодержателя, має кваліфікуватися як невжиття заходів щодо зменшення збитків, завданих порушенням зобов'язання, та призводить до прострочення кредитора.
Отже, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів слід відмовити.
Проте, зобов'язання з погашення тіла кредиту в такому разі не припиняються, тобто факт передачі позивачем автомобіля для реалізації банку не припиняє існування між ними договірних зобов'язань і не звільняє боржника від обов'язку погашати тіло кредиту та в разі прострочення - сплачувати штрафні санкції.
Заборгованість за тілом кредиту складає 88 737,12 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.
Стосовно стягнення заборгованості по комісії та пені суд не врахував положень закону та договору щодо строків позовної давності.
Відповідач подав заяву про застосування строків, яку суд не прийняв до уваги (а. с. 95).
Згідно з п. 14.11 кредитно-заставного договору сторони встановлюють строки позовної давності до вимог про стягнення кредиту, винагороди за користування кредитом, неустойки тривалістю у п'ять років, що відповідає вимогам ст. 259 ЦК України, згідно з якою позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Тому розрахунок розміру пені та комісії слід провести за кожною вимогою в межах збільшеної позовної давності, установленої сторонами в договорі, ураховуючи періодичність платежів, визначених договором.
Банк звернувся до суду з позовом 21.07.2015 року, тому суд розраховує суму комісії починаючи з липня 2010 року, яка складе 13 264,19 грн.
Проте суд вважає за необхідне відмовити у стягненні пені, оскільки відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669 на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнано такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р та розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079-р.
Згідно із пп. 1 пункту 1 додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року до таких населених пунктів належить м. Донецьк.
Задовольняючи позов частково, суд вважає за необхідно стягнути з відповідача витрати банку по сплаті судового збору згідно з ч. 1 ст. 88 ЦПК України - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Сума судового збору складе 803,88 грн.
Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. 4, 314 ч. 2, 316, 317 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого на підставі договору про надання правової допомоги діє ОСОБА_3, задовольнити частково.
Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 27 грудня 2016 року скасувати.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитно-заставним договором № КТН0АD40304080 від 18.09.2009 року в розмірі 102 001 (сто дві тисячі одну гривну) грн. 31 коп., що складається з заборгованості за кредитом - 88 737,12 грн., заборгованості по комісії - 13 264,19 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 803 (вісімсот три) грн. 88 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: В.Б. Азевич
Судді: О.В. Агєєв
ОСОБА_5