Справа № 307/1501/17
Провадження № 2/307/1021/17
27 липня 2017 року Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого
судді Гримут В.І.
при секретарі Плиска Ю.С.
з участю: представника позивачки ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
адвоката ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей,
Сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 23.01.2006 р. Мають двоє синів - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, які постійно поживають з позивачкою та перебувають на її повному утриманні та вихованні. Спору про їх місце проживання немає. Позивачка звернулася в суд із позовом про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 та стягнення з нього аліментів мотивуючи тим, що в них різні характери та погляди на життя, тому між ними постійно виникали конфлікти та суперечки. Більше року разом не проживають. Між ними немає ніякої домовленості щодо сплати аліментів на утримання дітей, тому вона звернулася до суду. Відповідач виїжджає на сезонні роботи та не має на утриманні інших осіб. Просить стягнути з нього аліменти у твердій грошовій сумі по 2000 гривень щомісяця на кожну дитину.
Відповідач у судовому засіданні позов визнав частково. Пояснив, що на розірвання шлюбу згідний, так як позивачка уже півроку проживає у фактичному шлюбі з його братом. Згідний сплачувати аліменти у розмірі дві тисячі гривень у місяць на обох дітей.
Розглянувши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних міркувань.
Згідно статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 та ст. 25 цього ж Кодексу шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі, жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Із статті 56 СК України убачається, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
З даної норми слідує, що кожен із подружжя має право на припинення шлюбних відносин і таке право не залежить від бажань іншого з подружжя.
За правилами ч. 3 статті 105 СК шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу згідно якої позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Статтею 111 СК України передбачено, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
У пункті 10 постанови Пленум Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" № 11 від 21.12.2007 року роз'яснено, що передбачене ч. 1 ст. 111 СК вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення (ч. 5 ст. 191 ЦПК). Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей. При визначенні строку на примирення суд заслуховує думку сторін та враховує конкретні обставини справи.
Статтею 112 сімейного кодексу передбачено, що під час розгляду справи про розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
В судовому засіданні встановлено, що сторони втратили почуття поваги, довіри та любові один до одного. Про це свідчить та обставина, що вони більше року разом не проживають, а позивачка уже півроку проживає у фактичному шлюбі із братом відповідача.
Наведене дозволяє суду зробити висновок про те, що між сторонами існують стійкі неприязні відносини, які виключають можливість їхнього примирення, а цей шлюб існує лише формально і подальше його збереження суперечить інтересам сторін.
Підстав для надання сторонам строку для примирення суд не знайшов.
Крім того, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 є батьком неповнолітніх ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2, які перебувають на утриманні позивачки.
Це стверджено свідоцтвами про народження дітей та довідкою Глибокопотіцької сільської ради.
Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20.11.1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. № 789-XІІ) дитина, з огляду на її фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до так і після народження.
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повнолітнього віку.
Статтею 184 СК України передбачено, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" звернуто увагу суддів на те, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно. У разі виїзду одного з батьків на постійне проживання в державу, з якою Україна не має договору про правову допомогу, аліменти стягуються відповідно до вимог частин 5 - 7 ст. 181 СК. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи. Порядок стягнення аліментів визначено у Законі "Про виконавче провадження", а також у статтях 194 - 197, 274 СК.
Зважаючи на вказані вимоги закону аліменти на утримання дитини присуджуються у частці від заробітку (доходу) її матері, батька або в твердій грошовій сумі визначальним при визначенні способу стягнення аліментів є те чи платник аліментів має постійний, стабільний заробіток (дохід) чи навпаки такий його дохід є нерегулярним, мінливим, частина такого виплачується в натурі, тощо.
Як вбачається із матеріалів справи та сторонами не оспорюється, що відповідач на час розгляду справи офіційно не працює та постійного (сталого) доходу не має.
При визначенні розміру аліментів суд враховує майновий стан позивачки, яка сама виховує двох неповнолітніх дітей, ніде не працює, відсутність у відповідача інших аліментних зобов'язань та відсутність істотних причин, які б перешкоджали йому працювати та заробляти кошти.
Тому суд вважає, що відповідач, як молодий, працездатний чоловік, який має можливість працювати за кордоном, у змозі заробити суму, яка дасть йому можливість сплачувати на утримання своїх малолітніх синів 2400 гривень у місяць.
Доказів того, що відповідач має можливість сплачувати по 2000 грв. на кожну дитину позивачка суду не надала.
У відповідності ст. 88 ЦПК України судові витрати слід покласти на відповідача.
За таких обставин, керуючись ст.ст. 209, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 21, 24, 25, 56, 105, 110-112, 180, 184 СК України, ч. 1 ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства", Конвенцією ООН про права дітей від 20.11.1989 року суд,
Позов задовольнити частково. Шлюб зареєстрований 23 січня 2006 року у с. Глибокий Потік за актовим записом № 9 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - розірвати.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_4, на користь ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_4, аліменти на утримання синів ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі дві тисячі шістсот гривень щомісячно починаючи з 14.06.2017 року і до їх повноліття.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 шістсот сорок гривень судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_2 до спеціального фонду Державного бюджету України шістсот сорок гривень судових витрат.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Головуючий: Гримут В.І.