Апеляційний суд Житомирської області
Справа №279/4883/16-ц Головуючий у 1-й інст. Волкова Н. Я.
Категорія 27 Доповідач Павицька Т. М.
25 липня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І.,
секретаря Ковальської Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 травня 2017 року,
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Зазначав, що 05.02.2016 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики у формі розписки, у відповідності до якого він передав відповідачці грошову позику в розмірі 72 537 грн. зі строком повернення до 20.02.2016 року. Станом на 25.10.2016 року сума позики не повернута, у зв'язку з чим просив стягнути з відповідачки на його користь 74 682 грн. 90 коп., з яких: 72 537 грн. основного боргу, 1 478 грн. 56 коп. 3% річних, 667 грн. 34 коп. інфляційних нарахувань.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 72 537 грн. боргу за договором позики, 667 грн. 34 коп. збитків від інфляції, 1 478 грн. 56 коп. процентів та 746 грн. 04 коп. судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неповне дослідження судом першої інстанції всіх обставин справи та те, що розписка була написана під примусом, гроші їй не надавались, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 545 ЦК України встановила, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Виходячи з положень статей 6, 626-631, 526 ЦК України, укладений договір є обов'язковим для належного виконання сторонами, відповідно до його умов, вимог Цивільного Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що 05.02.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений у простій письмовій формі договір позики, за умовами якого остання зобов'язалась повернути позикодавцю грошові кошти в сумі 72 537 грн. до 20.02.2016 року.
На підтвердження умов договору позики та факту отримання грошових коштів ОСОБА_2 власноруч написала розписку, оригінал якої долучено до матеріалів справи в суді апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Будь-яких доказів на спростування факту написання розписки ОСОБА_2 не надала, а отже наданий оригінал розписки є належним та допустимим доказом укладання договору позики між сторонами.
Крім того, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції відповідачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вказані в розписці грошові кошти вона не отримувала від позивача. Спірний договір позики відповідачкою не оспорюваний відповідно до вимог ч.1 ст.1051 ЦК України.
Станом на дату розгляду справи боргова розписка перебуває у кредитора, що за правилом ст.545 ЦК України, також свідчить про невиконання позичальником зобов'язання.
Відповідно до ч.1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк (ст. 610 ЦК України).
За правилом ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з розписки від 05.02.2016 року, на ній відсутні будь-які помітки щодо повернення ОСОБА_2 отриманих грошових коштів.
З досліджених судом доказів вбачається, що ОСОБА_2 прострочила виконання своїх зобов'язань перед позивачем, в строк до 22.02. 2016 року грошові кошти за договором позики в розмірі 72 537 грн. не повернула, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Враховуючи суму боргу, яка становить 72 537 грн., період прострочення згідно поданого позивачем розрахунку, зазначена позивачем сума трьох відсотків річних у розмірі 1 478 грн. 56 коп. та інфляційні втрати в сумі 667 грн. 34 коп. є такими, що розраховані правильно, та підлягають стягненню у вказаному розмірі.
За таких обставин, коли оригінал боргової розписки знаходився у позивача та наданий суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки надані позивачем докази є належними та допустимими, підтверджують факт укладення між сторонами 05.02.2016 року договору позики на загальну суму 72 537 грн. та те, що відповідач не виконала свій обов'язок щодо повернення коштів.
Враховуючи, що зобов'язання за вищевказаним договором відповідачем у визначений строк не виконано, кошти за розпискою не повернуто, суд першої інстанції правильно задовольнив позов, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.
Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 травня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді