Апеляційний суд Житомирської області
Справа №279/2206/14-ц Головуючий у 1-й інст. Коренюк В. П.
Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.
19 липня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Коломієць О.С., Гансецької І.А.,
з участю секретаря судового засідання Добровольської Т.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним
та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 жовтня 2015 року,
У квітні 2014 року ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах недієздатного брата ОСОБА_2, інваліда 1-ої групи дитинства, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 (а.с.3 т.1). Ураховуючи заяву про уточнення позовних вимог, просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_6, посвідчений 23 лютого 2007 року приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу ОСОБА_7, яким спадкодавець заповідала все своє майно, що буде їй належати на день смерті, ОСОБА_3 (а.с.70 т.1). Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 07 листопада 2013 року померла її мати - ОСОБА_6. Після смерті останньої відкрилася спадщина на 5/8 частин житлового будинку, присадибної земельної ділянки, грошового вкладу та права на земельну частку (пай). Бажаючи прийняти спадщину, вона звернулася до нотаріуса з відповідною заявою та дізналася, що брат ОСОБА_6 теж подав заяву про прийняття спадщини, але за заповітом. Вважає, що на час посвідчення заповіту мати була майже незрячою та через тяжкий психічний недуг не усвідомлювала значення своїх дій, а брат ОСОБА_3 використав цю ситуацію на свою користь.
У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, яку на підставі ч.5 ст.1224 ЦК України просив усунути від права на спадкування після смерті матері - ОСОБА_6 (а.с.33 т.1). Свої вимоги обґрунтовував тим, що відносини між матір'ю та донькою ОСОБА_1 погіршилися та матір стала проживати разом із ним. Спілкування між ними припинилося. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 січня 2011 року матір було визнано недієздатною, а його призначено опікуном. Він зі своєю дружиною та дітьми здійснювали постійний догляд за хворою матір'ю. Проте відповідач, знаючи про безпорадний стан хворої матері, не надавала ніякої допомоги.
Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 лютого 2017 року до участі в справі в якості співвідповідачів залучено іншого брата та сестру: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а.с. 93 т. 1).
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 жовтня 2015 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_6 фактично задоволено, оскільки усунуто ОСОБА_1 від права на спадкування за законом на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_6
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким її позов задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову - відмовити. Зазначає, що суд не сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин у справі. Зокрема, не роз'яснив право на заявлення клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи та не попередив про наслідки невчинення відповідної процесуальної дії.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не надано переконливих доказів того, що під час укладення заповіту ОСОБА_6 була психічно хворою чи внаслідок хронічного стійкого психічного розладу остання не здатна була усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а задовольняючи зустрічний позов - із того, що ОСОБА_1 мала можливість надавати матері допомогу, але ухилялася від таких дій, хоча остання через безпорадний стан потребувала допомоги дочки.
Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що ОСОБА_6 померла 07 листопада 2013 року (а.с.187 т.1). Внаслідок смерті особи відкривається спадщина.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємців) (ч.1 ст.1216 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 25 травня 2006 року, зокрема, визнано за ОСОБА_6 право власності на спадкове майно після смерті 10 грудня 2002 року ОСОБА_8, а саме: на 5/8 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в с. Поліське Коростенського району Житомирської області; на 5/8 частин приватизованої земельної ділянки, за тією ж адресою; на 5/8 частин грошового вкладу з відповідними відсотками, нарахуваннями та компенсаціями, що знаходяться у відділенні ощадного банку №281 в м. Коростені на рахунку №93415; на 5/8 частин права на земельну частку (пай) у землі, що перебуває у колективній власності КСП «Прогрес» с. Поліське Коростенського району в розмірі 4,49 умовних кадастрових гектарів, без визначення меж цієї частки в натурі, вартістю 3 972 грн. (а.с.6 т.1).
Право власності спадкодавця на 5/8 частин вищевказаного житлового будинку на підставі рішення суду зареєстровано 22 жовтня 2008 року КП «Коростенське міжміське БТІ Житомирської обласної ради» (а.с.216 зворот т.1).
Після смерті матері (ОСОБА_6М.) до нотаріальних органів із заявами про прийняття спадщини звернулися її діти: 20 листопада 2013 року - донька ОСОБА_1 у своїх інтересах та, як опікун згідно з рішенням Коростенського міськрайонного суду від 09 липня 2007 року над недієздатним братом (сином спадкодавця), інвалідом 1-ої групи дитинства, в інтересах ОСОБА_2 (а.с.186 т.1); 27 листопада 2013 року та 10 січня 2014 року - донька ОСОБА_4 (а.с.197 зворот, 211 т.1); 24 грудня 2013 року - син ОСОБА_5 (а.с.206 т.1) та 24 березня 2014 року - син ОСОБА_3 (а.с.214 т.1). Всі належать до першої черги спадкоємців за законом відповідно до ч.1 ст.1261 ЦК України.
Однак, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт здійснюється особисто. Заповідач може призначити своїми спадкодавцями одну особу. Повнолітня непрацездатна дитина спадкодавця спадкує, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б їй у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Звертаючись із заявою до Коростенської районної державної нотаріальної контори про прийняття спадщини ОСОБА_3 вказав на наявність заповіту та зазначив, що бажає ним скористатися.
Відповідно до змісту заповіту від 22 лютого 2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу ОСОБА_7 в присутності свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, ОСОБА_11, попередньо ознайомлена з вимогами цивільного законодавства, перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам'яті та діючи добровільно, без будь-якого насильства, примусу, як фізичного так і морального, о 10 годині 45 хв. вищевказаної дати за адресою нотаріального офісу, на випадок своєї смерті зробила наступне заповідальне розпорядження: все її майно, яке буде їй належати на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого не складалося, включаючи грошові кошти в банківських установах, а також все те, на що вона за законом матиме право, заповідала ОСОБА_3 (а.с.224 т.1). Заповіт зареєстровано у реєстрі за №1450 та зазначено, що він уголос прочитаний нотаріусом до його підписання у присутності запрошених заповідачем свідків.
Відповідно до ч.2 ст.1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Разом із тим є окремі випадки, коли призначення експертизи є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи (ч.1 ст.145 ЦПК України).
У порушення вимог ч.4 ст.10 ЦПК України суд першої інстанції не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: не роз'яснив ОСОБА_1 право заявити клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, оскільки для розгляду первісного позову має значення з'ясування психічного стану спадкодавця на день посвідчення заповіту, бо від цього залежить чи було волевиявлення останньої вільним та чи відповідало воно її волі. Окрім цього, суд першої інстанції не роз'яснив ОСОБА_1 наслідки незаявлення вищевказаного клопотання, що справа буде розглянута на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи.
Суд апеляційної інстанції усунув порушення норм процесуального права та за клопотанням сторін призначив посмертну судову-психіатричну експертизу та повторну посмертну комісійну судово-психіатричну експертизу, що сприяло всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
Так, за висновком посмертної судово-психіатричної експертизи від 15 березня 2016 року №102-2016, проведеної спеціалістами Житомирського обласної психіатричної лікарні №1, ОСОБА_11 виявляла клінічні ознаки судинної деменції (слабоумства), ступінь якої з січня 2005 року був настільки вираженим, що вона на день складання заповіту, тобто на 23 лютого 2007 року, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с.47-49 т.2).
Відповідно до висновку повторної посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи від 17 листопада 2016 року №34, проведеної комісією експертів Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології, ОСОБА_6 на момент складання заповіту 23 лютого 2007 року виявляла тяжкий психічний розлад у формі мультиінфарктної деменції та за своїм психічним станом була нездатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с.197-210 т.2).
Показання свідків не спростовують висновків двох експертних установ. Висновки виконані спеціалістами, які мають спеціальні знання у галузі психіатрії та які попереджені про кримінальну відповідальність за ст.ст.384,385 КК України. Хоча висновки надані різними експертними установами, які працювали незалежно, але їх висновки збігаються, не є суперечливими та при цьому є категоричними, а тому сумніву не викликають. Натомість, хоча свідки й попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показання, але вони не мають спеціальних знань у галузі психіатрії, а приватний нотаріус є зацікавленою особою.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що на момент нотаріального посвідчення заповіту ОСОБА_6 через тяжку психічну хворобу перебувала у такому стані, коли не усвідомлювала значення своїх дій, а тому її волевиявлення щодо заповідання усього свого майна лише одному сину, тобто ОСОБА_3, не можна вважати вільним та таким, що відповідало її волі, а тому апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції в частині первісного позову та ухвалює у цій частині нове рішення, яким задовольняє первісний позов та визнає заповіт ОСОБА_6 від 23 лютого 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу, недійсним.
Визнання заповіту недійсним не позбавляє ОСОБА_6 права одержати спадщину за законом на загальних підставах, але при цьому частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, звісно, якщо не буде іншої угоди між ними.
Що ж стосується зустрічного позову, то відповідно до п.5 ст.1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухиляється від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечувати умов свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 січня 2011 року ОСОБА_6 визнана недієздатною і над нею була встановлена опіка, а опікуном призначено ОСОБА_3 (а.с.42).
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцеві, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. За таких обставин ухилення характеризується умисною формою вини.
Із матеріалів справи вбачається, що спадкодавець, хоча перебувала через тяжку хворобу в безпорадному стані, але вона отримувала допомогу від опікуна, тобто ОСОБА_3 та членів його сім'ї. Окрім того, ОСОБА_1 сама є опікуном над братом ОСОБА_2, який потребує сторонньої допомоги, тобто її допомоги. Коли спадкодавець проживала із ОСОБА_1 з червня 2002 року донька за нею доглядала, а з 2005 року матір забрав проживати до себе син ОСОБА_12.
Суд першої інстанції не звернув уваги на вищевказані обставини, а тому висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 мала можливість надавати матері допомогу, але ухилялася від такої є помилковими та не підтверджуються матеріалами справи, а отже не доведені ОСОБА_6 належними та допустимими доказами, а за змістом ч.5 ст.1224 ЦК України лише при одночасному настанні безпорадності спадкодавця та ухилення спадкоємця від надання йому допомоги і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від права на спадщину.
За змістом ст.ст.10,11,60,212 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.309 ЦПК України апеляційний суду скасовує рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову та ухвалює в цій частині нове рішення, яким відмовляє ОСОБА_6 у задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_1 про усунення останньої від права на спадкування після смерті матері.
Керуючись ст.ст.209,303,304,307,309,313-314,316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1, заявлений у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2, задовольнити.
Визнати заповіт ОСОБА_6 від 23 лютого 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу ОСОБА_7, який зареєстровано у реєстрі за №1450, недійсним.
Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування за безпідставністю.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуюча Судді: