26 липня 2017 року Справа № 20/54
Вищий господарський суд України, за результатами розгляду справи № 20/54 постановив: касаційну скаргу залишити без задоволення. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.01.2017 у справі № 20/54 - залишити без змін.
Керуючись частиною третьої статті 47 Господарського процесуального кодексу України, вважаю необхідним висловити окрему думку щодо прийнятого судового рішення.
У цій справі більшістю голосів суддів була прийнята постанова, в якій зроблено висновок про те, що ухвала господарського суду Донецької області від 03.07.2012 про затвердження мирової угоди від 18.06.2012 у даній справі, якою визначений графік погашення заборгованості, є виконавчим документом, який підлягає виконанню у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з огляду на те, що в ній ухвалі зазначені: стягувач, боржник, реквізити сторін виконавчого провадження, суми, що підлягають стягненню, строки виконання зобов'язання.
Однак, з таким висновком не погоджуюсь і вважаю за необхідне звернути увагу на те, що аналіз положень статей 116, 121 Господарського процесуального кодексу України, статті 36 Закону України "Про виконавче провадження" дає підстави вважати, що ухвала господарського суду, якою розстрочено виконання рішення спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду і відповідного судового наказу та є допоміжним процесуальним актом (документом) реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення. Така ухвала має похідний характер від рішення суду, яким справу вирішено по суті, і є обов'язковою для державної виконавчої служби при виконанні відповідного судового наказу у межах відкритого виконавчого провадження
Зазначена правова позиція відображена в рішенні Конституційного Суду України від 26.06.2013 № 5-рп/2013 (у справі № 1-7/2013 за конституційним зверненням акціонерної компанії "Харківобленерго" щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження"").
Таким чином, зазначений висновок суду касаційної інстанції суперечить правовій позиції, викладеній у наведеному рішенні Конституційного Суду України.
В. Корсак