20.07.2017 Справа № 904/3955/16
За позовом Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Дніпро", м. Київ
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси", м. Дніпро
відповідача-2: Відкритого акціонерного товариства "Просянський гірничо-збагачувальний комбінат", смт. Просяна Покровського району Дніпропетровської області
про визнання недійсними договорів
Суддя Рудь І.А.
Представники:
від позивача: ОСОБА_2, дов. №42 від 20.02.2017р.;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: ОСОБА_3, дов. №б/н від 08.01.2016р.
У травні 2016р. Публічне акціонерне товариство "ОСОБА_1 Дніпро" звернулось до господарського суду з позовом, в якому просило визнати недійсними договір про внесення змін та доповнень №1, реєстраційний №1135, та договір про внесення змін та доповнень №1, реєстраційний номер №1136, укладених між відповідачами, зареєстрованих 04.09.2015р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, згідно яких відбулась реєстрація права власності на нерухоме майно за Відкритим акціонерним товариством "Просянський гірничо-збагачувальний комбінат".
В обґрунтування підстав позову позивач посилався на порушення оспорюваними ним договорами умов кредитних та субкредитних договорів, якими передбачено, що без згоди банку (позивача) відповідач-1 не має права, зокрема, здійснювати право власності активами таким чином, що призведе до їх зменшення. В той же час, уклавши спірні договори, відповідач-1 здійснив розпорядження своїми активами таким чином, що вони вибули з його володіння і власником їх став відповідач-2, при цьому, згоди банку на таке відчуження не було. Крім того, позивач посилається на те, що відповідач-1, укладаючи спірні договори, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, що суперечить ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2016р. у справі №904/3955/16 відмовлено Публічному акціонерному товариству "ОСОБА_1 Дніпро" у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси" та до Відкритого акціонерного товариства "Просянський гірничо-збагачувальний комбінат" про визнання недійсними договорів.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2017р. рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2016р. залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2017р. постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2017р. та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2016р. скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2017р. справу № 904/3955/16 передано на розгляд судді Рудь І.А.
Ухвалою господарського суду від 29.05.2017р. суддею Рудь І.А справу № 904/3955/16 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.
Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду, які містяться в матеріалах справи.
13.06.2017р. позивач надав на адресу суду письмові пояснення від 13.06.2017р., в яких підтримав заявлені позовні вимоги та зазначив, що укладенням оспорюваних правочинів ТОВ «Проско Ресурси» значно зменшило розмір, і, в тому числі, вартість належного майна, що посприяло та призвело до неможливості банку звернути стягнення на таке майно в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами. Стверджує, що матеріалами справи підтверджено, а фактичні обставини вказують на укладання відповідачем-1 оспорюваних договорів про зімни з метою уникнути відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Крім того, вважає, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси" не мала повноважень на укладення договорів, тому що довіреність зареєстрована пізніше у проміжку часу, ніж зареєстровані правочини. Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
13.06.2017р. на адресу суду надійшла заява позивача про забезпечення позову в порядку ст. ст. 66, 67 ГПК України, в якій банк просить суд забезпечити позовну заяву шляхом накладення арешту на зазначені позивачем в заяві нежитлові будівлі до вирішення даної справи по суті та набранням рішенням законної сили.
Відповідач-1 позовні вимоги не визнав, надав відзив на позовну заяву від 03.07.2017р. № 03/07-17, в якому зазначив про відсутність правових підстав для визнання оспорюваних банком договорів недійсними. Звертає увагу суду, що спірне майно, відчужене відповідачу-2 за вказаними договорами не було передано позивачу в заставу чи іпотеку в забезпечення кредитних договорів. Крім того, вважає, що оспорювані договори про внесення змін не є самостійними договорами відчуження, що спростовує посилання банку на необхідність отримання його дозволу на виконання вимог п. 4.4 кредитного договору. Просив в позові відмовити.
Відповідач-2 позовні вимоги не визнав, у відзиві на позов від 29.06.2017р. № 3 зазначив, що кредитні договори, на які посилається позивач, регулюють відносини між банком та ТОВ «Проско Ресурси», а тому його положення не відомі відповідачу-2. Таким чином, за відсутності зареєстрованих заборон у відповідача-1 на відчуження рухомого та нерухомого майна ВАТ «Просянський гірничо-збагачувальний комбінат» правомірно повернуло власне нерухоме майно, за яке ТОВ «Проско Ресурси» так і не розрахувалося. Із посиланням на приписи ст. 388 Цивільного кодексу України вказує, що відповідача-2 є добросовісним набувачем, у зв'язку з чим відсутні будь-які підстави для визнання в передбаченому чинним законодавством України порядку оспорюваних банком правочинів недійсними. Вважає, що ані витребувати у ВАТ «Просянський гірничо-збагачувальний комбінат» нерухоме майно, ані визнати недійсними спірні договори про внесення змін, укладені між відповідачами, чинне законодавство України не дозволяє. Просив в позові відмовити.
19.07.2017р. на вимогу суду позивачем надані письмові пояснення від 19.07.2017р., в яких банк підтвердив чинність спірних кредитних договорів на момент укладання оспорюваних правочинів та зазначив, що будь-якими додатковими угодами до вказаних кредитних договорів, укладених між сторонами, редакція п.п. 3.4.10, 3.4.12, 4.4 кредитних договорів не змінювалася.
У судове засідання 20.07.2017р. відповідач-1 явку повноважного представника не забезпечив. Про причини неявки суд не повідомив.
Господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача-1, оскільки про час та місце розгляду справи останній повідомлений належним чином.
Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за наявними у справі матеріалами і документами.
Відповідно до ст. 77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалася перерва з 04.07.2017р. по 11.07.2017р.
В порядку ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд, -
19.04.2011р. Публічне акціонерне товариство "ОСОБА_1 Дніпро" (ОСОБА_1) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси" (Позичальник) уклали субкредитну угоду №190411-КЛН (а.с.104-116), відповідно до п.1.1 якої ОСОБА_1 відкрив Підприємству-бенефіціару невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 4 990 000,00 доларів США, а Підприємство-бенефіціар зобов'язався повернути кредит відповідно до встановленого графіку зниження ліміту кредитування (надалі - Кредитний договір 1).
05.12.2011р. позивач та відповідач-1 уклали кредитний договір №051211-КЛТ (а.с.98-103), згідно п. 1.1 якого ОСОБА_1 на умовах, визначених цим договором, відкриває Позичальнику відновлювальну траншеву кредитну лінію на загальну суму 30 000 000,00 грн. (далі - Кредитний договір 2).
31.12.2013р. між позивачем та підповідачем-1 укладено договір про надання лінії в режимі овердрафту №311213-О (а.с.88-97), згідно п.1.1 якого ОСОБА_1 надає Позичальнику кредитну лінію в режимі овердрафт для ведення статутної поточної діяльності, в тому числі на поповнення обігових коштів з лімітом кредитування у сумі еквівалентній 500 000,00 доларів США (далі- Кредитний договір 3).
Згідно з п.3.4.12. Кредитного договору 1, підприємство - бенефіціар зобов'язується в період дії цієї субкредитної угоди без попереднього письмового дозволу Банку-учасника не робити, зокрема, наступні дії: передавати в заставу, оренду, лізинг чи інше користування, володіння (на строк, що перевищує термін дії цієї субкредитної угоди) свої активи, які виступають забезпеченням за цією субкредитною угодою, як забезпечення по зобов'язанням перед іншими кредиторами або здійснювати право власності активами таким чином, що призведе до їх зменшення.
Аналогічні зобов'язання відповідача-1 передбачені пунктом 3.4.10 Кредитного договору 2 та пунктом 4.4 Кредитного договору 3.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №45635889 від 15.10.2015р. (т.1, а.с.138-149), відповідачу-1 на праві власності належали, зокрема, такі об'єкти нерухомого майна:
- нежитлові будівлі, загальною площею 1570 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, с. Маломихайлівка, вул. Червоноармійська, 101;
- будинок, загальною площею 207,4 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Просяна, вул. Молодіжна, 2;
- будівля гуртожитку, загальною площею 1410,2 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Просяна, вул. Спортивна, 12;
- нежитлова будівля, загальною площею 95,9 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Просяна, вул. Ворвуля А.З., 12;
- нежитлова будівля, загальною площею 1274,3 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Просяна, вул. Щорса, 30;
- нежитлова будівля, комбінат побутового обслуговування, загальною площею 337,5 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Просяна, вул. Щорса, 24;
- нежитлова будівля, їдальня, загальною площею 263,8 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Просяна, вул. Щорса, 19;
- нежитлова будівля гірничо-збагачувального комбінату, загальною площею 62669 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Просяна, вул. Південна, 2.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №55315292 від 17.03.2016р. (т.1, а.с.125-137), власником вищезазначених об'єктів нерухомого майна станом на 17.03.2016р. було Відкрите акціонерне товариство "Просянський гірничо-збагачувальний комбінат" (відповідач-2), на підставі договору про внесення змін та доповнень № 1, реєстраційний № 1135, та договору про внесення змін та доповнень № 1, реєстраційний № 1136, зареєстрованих 04.09.2015р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, укладених між Відкритим акціонерним товариством "Просянський гірничо-збагачувальний комбінат" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проско ресурси".
Позивач вважає, що укладаючи вказані договори без письмового дозволу Банку, Товариство з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси" не мало необхідного обсягу дієздатності, як того вимагає ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України, здійснено всупереч п.п. 3.4.10, 3.4.12, 4.4 кредитних договорів, що є підставою для визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень №1 до договору купівлі-продажу сукупних валових активів підприємства (реєстраційний номер 1135), договору про внесення змін та доповнень №1 до договору купівлі-продажу сукупних валових активів підприємства (реєстраційний номер 1136), зареєстрованих 04.09.2015р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, проти чого заперечують відповідачі, що і є предметом спору.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
За приписами ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав.
Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При цьому, Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до змісту наведеної норми матеріального права вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена особами, визначеними у Цивільному кодексі України й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких були порушені укладенням спірного правочину.
У п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 Господарського процесуального кодексу України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Зазначені вимоги Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, якою передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Звертаючись до господарського суду із позовом у даній справі, позивач зазначив про те, що оспорювані правочини порушують його права як кредитора за договорами про надання кредитної лінії в режимі овердрафту №311213-0 від 31.12.2013р., кредитній угоді №190411-КЛН від 19.04.2011р., кредитного договору №051211-КЛТ від 05.12.2011р., договору №311215-0 від 31.12.2013р., згідно умов яких позивач взяв на себе зобов'язання надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язався не здійснювати дій, що призведуть до зменшення його майнових активів.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
У статті 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частина 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, встановлює, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
У відповідності ст. ст. 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю.
При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Так, матеріали справи та витребувані господарським судом додаткові докази, які долучені до матеріалів справи, свідчать про наступне.
30.10.2008р. між Відкритим акціонерним товариством "Просянський гірничо-збагачувальний комбінат" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси" (покупець) укладено договір купівлі-продажу сукупних валових активів підприємства по видобуванню каоліну первинного та каоліну лужного, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу ОСОБА_5 і зареєстрований в реєстрі за №9566 (т.2, а.с.99-103).
Згідно вказаного договору Продавець продав у власність Покупця сукупні валові активи вартістю 5 174 109, 00 грн., перелік яких наведено в додатках №1, №2, що є невід'ємними частинами договору.
04.09.2015р. відповідачами укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до договору купівлі-продажу сукупних валових активів підприємства по видобуванню каоліну первинного та каоліну лужного від 30.10.2008р., який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу ОСОБА_4 і зареєстрований в реєстрі за №1136 (т.2, а.с.110-111). Цим договором змінена структура сукупних валових активів, що є предметом продажу і вартість майна, зазначеного в п.п.1.3.1.1, 1.3.1.2 статті 1 договору.
Договір про внесення змін та доповнень №1 від 04.09.2015р. до договору купівлі-продажу сукупних валових активів підприємства від 30.10.2008р. підписано з боку Відкритого акціонерного товариства "Просянський гірничо-збагачувальний комбінат" Головою Правління Товариства ОСОБА_6, який діє на підставі статуту Товариства, з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси" - ОСОБА_7, яка діє на підставі довіреності, посвідченої 04.09.2015р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу ОСОБА_4 за реєстровим №1134.
25.09.2015р. між сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень №2 до договору купівлі-продажу сукупних валових активів підприємства по видобуванню каоліну первинного та каоліну лужного, посвідченого 30.10.2008р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу ОСОБА_5 за реєстровим №9566. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу ОСОБА_4 і зареєстровано в реєстрі за №1217 (а.с.112, т.2). Договором про внесення змін та доповнень №2 від 25.09.2015р. виключено з додатків №№2, 3, які є невід'ємною частиною договору від 30.10.2008р. все майно, яке не перебуває в заставі банківської чи будь -якої іншої фінансової установи, податковій заставі та під арештом, що зареєстровані в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (номер витягу: 47941819 від 25.09.2015р.).
Договір від 25.09.2015р. про внесення змін та доповнень №2 до договору купівлі-продажу сукупних валових активів підприємства від 30.10.2008р. підписано з боку Відкритого акціонерного товариства "Просянський гірничо-збагачувальний комбінат" Головою Правління Товариства ОСОБА_6, який діє на підставі статуту Товариства, з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси" - ОСОБА_7, яка діє на підставі довіреності, посвідченої 04.09.2015р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу ОСОБА_4 за реєстровим №1134.
19.11.2010р. між відповідачами укладено договір купівлі-продажу сукупних валових активів підприємства по збагаченню каоліну первинного та каоліну лужного, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу ОСОБА_4 і зареєстрований в реєстрі за №2762 (т.2, а.с.113-118). За умовами цього договору Відкрите акціонерне товариство "Просянський гірничо-збагачувальний комбінат" (продавець) передав у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси" (покупець) сукупні валові активи, перелік яких визначено в додатках №1, №2, №3, №4, що є невід'ємними частинами договору, вартістю 24 813 500, 00 грн.
04.09.2015р. відповідачами укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до договору купівлі-продажу сукупних валових активів від 19.11.2010р., який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу ОСОБА_4 і зареєстровано в реєстрі за №1135 (т.2, а.с.193-194).
Договір про внесення змін та доповнень №1 до договору купівлі-продажу сукупних валових активів від 19.11.2010р. підписано з боку Відкритого акціонерного товариства "Просянський гірничо-збагачувальний комбінат" Головою Правління Товариства ОСОБА_6, на підставі Статуту, з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси" -ОСОБА_7, яка діє на підставі довіреності, посвідченої 04.09.2015р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу ОСОБА_4 за реєстровим №1134.
25.09.2015р. між відповідачами укладено договір про внесення змін та доповнень №2 до договору купівлі-продажу сукупних валових активів від 19.11.2010р., який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу ОСОБА_4 і зареєстровано в реєстрі за №1216 (т.2, а.с.195).
Вказаним договором про внесення змін та доповнень №2 сторони дійшли згоди щодо виключення з додатків №2, №3, №4, №5, які є невід'ємними частинами договору купівлі-продажу сукупних валових активів від 19.11.2010р., всього майна, яке не перебуває в заставі банківської чи будь -якої іншої фінансової установи, податковій заставі та під арештом, що зареєстровані в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (номер витягу: 47941819 від 25.09.2015р.).
Публічне акціонерне товариство "ОСОБА_1 Дніпро" оспорює договір про внесення змін та доповнень №1, реєстраційний номер 1135 та договір про внесення змін та доповнень №1, реєстраційний номер 1136, які зареєстровані 04.09.2015р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу ОСОБА_4
Згідно Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси", зареєстрованому 24.02.2010р. (т.2, а.с.15-32) одноособовим виконавчим органом Товариства є директор, який обирається загальними зборами учасників товариства (п.6.1).
Зокрема, до компетенції директора Товариства належить без доручення виконувати дії від імені Товариства перед третіми особами, представляти Товариство перед третіми особами, видавати довіреності. Встановлено пунктом 6.4 Статуту й певні обмеження компетенції директора, а саме, розпоряджатися майном Товариства за умови прийняття відповідного рішення загальними зборами учасниками Товариства щодо надання згоди на відчуження (купівлю, продаж, оренду, лізинг, дарування, заставу тощо) нерухомого майна, незалежно від його вартості, та майна, право на яке підлягає державній реєстрації (морські судна, судна внутрішнього плавання, автомобілі, технологічні транспортні засоби тощо).
На загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси" від 03.09.2015р. надано згоду і уповноважено директора Товариства ОСОБА_6 на укладення з Відкритим акціонерним товариством "Просянський гірничо-збагачувальний комбінат" договорів про внесення змін та доповнень №1, №2 до договорів купівлі-продажу сукупних валових активів підприємства від 30.10.2008р. і 19.11.2010р. (т.2, а.с.248-250), зобов'язано директора підписати необхідні документи, пов'язані з належним оформленням зазначених договорів, в тому числі видати відповідну довіреність.
04.09.2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси" в особі директора ОСОБА_6 уповноважило ОСОБА_7 на вчинення юридичних дій від імені Товариства з правом зокрема, укладати та підписувати в інтересах товариства документи, зокрема, договори, угоди, заяви, листи, укладати та підписувати в інтересах товариства договори про внесення змін та доповнень до договорів про розірвання (припинення) раніше укладених договорів і таке інше, що підтверджується відповідною довіреністю, яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу ОСОБА_4, зареєстрована в реєстрі за №1134, дійсна до 04.10.2015р.. Дублікат вказаної довіреності долучено відповідачем -1 до матеріалів справи (т.2, а.с.223-224а).
Згідно ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печатками.
Отже, спірні договори підписані з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси" повноважною особою на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 04.09.2015р.
З боку Відкритого акціонерного товариства "Просянський гірничо-збагачувальний комбінат" спірні договори підписані Головою Правління Товариства в межах повноважень, які йому надані п.9.3.5 п.п.8, ч.4 п.п.1, 2, 3 п.9.3.5 Статуту Відкритого акціонерного товариства "Просянський гірничо-збагачувальний комбінат", затвердженого загальними зборами акціонерів 27.07.2007р. і зареєстрованого 08.08.2007р. (т.2, а.с.198-218).
Таким чином, спірні договори укладені відповідачами у відповідності до положень їх установчих документів в межах господарської компетенції товариств.
Згідно ч. 4 ст. 12 Господарського кодексу України обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом.
Відповідно до ч.1 ст.19 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.
З наведеного випливає, що господарською компетенцією суб'єкта господарювання є сукупність прав та обов'язків, які визначені законодавством та статутними (внутрішніми) документами суб'єкта господарювання.
Слід зазначити, що обмеження дієздатності (господарської компетенції) суб'єкта господарювання можливе у випадках, передбачених законом, статутними документами суб'єкта господарювання, або таке обмеження визначається у правочині за погодженням сторін у випадках, передбачених законом.
З урахуванням викладеного, перевищення господарської компетенції, яке може потягти за собою визнання правочину недійсним, може мати місце в разі, коли відбулося перевищення господарської компетенції, обсяг якої визначено законом, статутними (внутрішніми) документами суб'єкта господарювання, правочинами у випадках передбачених законом.
Діючим законодавством не передбачено обмеження цивільної дієздатності юридичної особи умовами кредитного договору.
Таким чином, господарський суд доходить висновку, що зменшення обсягу дієздатності юридичної особи умовами договору не відповідає ст. 92 Цивільного кодексу України, а відтак порушення відповідачем -1 умов кредитних договорів не може бути свідченням того, що спірні правочини вчинені без необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є підставою для визнання їх недійсними на підставі ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Крім того, як встановлено ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідач-1, укладаючі оспорювані правочини, в порушення умов п.п. 3.4.10, 3.4.12, 4.4 кредитних та субкредитних договорів, письмового дозволу банку на укладання договорів про внесення змін та доповнень №1, реєстраційний №1135, та №1, реєстраційний номер №1136 не отримував..
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що уклавши вказані вище договори за відсутності письмового дозволу позивача, відповідач-1 порушив зобов'язання, встановлені п. п. 3.4.12, 3.4.10, 4.4. Кредитних договорів.
Наслідки порушення зобов'язання встановлені ст.. 611 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Також наслідки порушення відповідачем-1 зобов'язань, встановлених договором (в т. ч. зобов'язань, встановлених пунктами 3.4.12., 3.4.10, 4.4.), передбачені п.5.8. Кредитного договору-3, п.3.1.12 Кредитних договорів-1, 2.
При цьому, порушення відповідачем-1 п.3.4.12, 3.4.10, 4.4. Кредитних договорів, а саме укладення оспорюваних договорів без письмового дозволу позивача, не є тією обставиною, яка в розумінні ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання цих договорів недійсними, а наслідки такого порушення зобов'язання встановлені ст. 611 Цивільного кодексу України та умовами (п.5.8., 3.1.12) Кредитних договорів.
Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський су України в постанові від 12.07.2016р. по справі № 908/6016/15.
В той же час господарський суд відхиляє заперечення відповідача-1 в тій частині, що спірні договори не є самостійними договорами відчуження майна, оскільки укладені на виконання первісних договорів купівлі-продажу, тому що із змісту оспорюваних договорів випливає, що ними змінена редакція договорів купівлі-продажу сукупних валових активів підприємства від 30.10.2008р., 19.11.2010р., про що зазначено в п.1 договорів про внесення змін та доповнень №1 до договорів купівлі-продажу від 30.10.2008р., 19.11.2010р., змінена редакція стосується саме істотних умов договору купівлі-продажу.
Щодо додаткових пояснень позивача, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси" не мала повноважень на укладення договорів, тому що довіреність зареєстрована пізніше у проміжку часу, ніж зареєстровані правочини, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Пунктом 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р. передбачено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Отже, оскільки належними доказами не доведено, що укладені між відповідачами договори про внесення змін зі сторони відповідача-1 підписано не уповноваженою особою, сторони оспорюваних правочинів вчинили дії, які свідчать про прийняття їх до виконання, з урахуванням встановлених судом обставин, немає підстав вважати вказані договори таким, що не створюють юридичних наслідків для сторін.
З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги ПАТ «ОСОБА_1 Дніпро» є необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Одночасно, господарський суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову від 13.06.2017р. № б/н, шляхом накладення арешту на нежитлові будівлі, перелічені позивачем в заяві, з огляду на наступне.
Так, позивач просить суд накласти арешт на наступне майно: нежитлову будівлю загальною площею 1570 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, с. Маломихайлівка, вул. Червоноармійська, 101; будинок, загальною площею 207,4 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Просяна, вул. Молодіжна, 2; будівлю гуртожитку, загальною площею 1410,2 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Просяна, вул. Спортивна, 12; нежитлову будівлю, загальною площею 95,9 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Просяна, вул. Ворвуля А.З., 12; нежитлову будівлю, загальною площею 1274,3 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Просяна, вул. Щорса, 30; нежитлову будівлю, комбінат побутового обслуговування, загальною площею 337,5 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Просяна, вул. Щорса, 24; нежитлову будівлю, їдальня, загальною площею 263,8 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Просяна, вул. Щорса, 19; нежитлову будівлю гірничо-збагачувального комбінату, загальною площею 62669 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Просяна, вул. Південна, 2.
Вказані вимоги позивач обґрунтовані тим, що відповідач-1 ухиляється від виконання своїх грошових зобов'язань за кредитними договорами, заборгованість за якими до цього часу не погашена та складає 215 685 882 грн. 00 коп., що встановлено та підтверджується судовими рішеннями, доданими до заяви. Заявник вважає, що невжиття зазначених заявником засобів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Згідно п. 3 зазначеної постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Дослідивши матеріали справи та доводи заявника, господарський суд вважає, що позивачем не наведено суду обґрунтованих підстав, які б унеможливили захист прав, свобод та інтересів позивача без вжиття відповідних заходів.
Крім того, п. 1 ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України визначає такий захід забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві. Проте, з наданих позивачем інформаційних довідок (т. 4, а.с. 157-193) вбачається, що нерухоме майно, на яке банк просить накласти арешт в забезпечення вимог за даним позовом, належить на праві приватної власності ТОВ «Проско» (код ЄДРПОУ 39964141).
За таких обставин, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні поданої банком заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити.
В задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Дніпро" про забезпечення позову від 13.06.2017р. № б/н відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя І.А. Рудь
Повне рішення складено 25.07.2017