печерський районний суд міста києва
Справа № 760/6142/15-ц
Категорія 47
20 липня 2017 року Печерський районний суд м. Києва
у складі:
головуючого судді - Писанця В.А.,
при секретарі - Доценку О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, Відділ опіки та піклування Печерської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі в її вихованні та визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Печерський районний відділ Державної міграційної служби в м. Києві, Відділ опіки та піклування Печерської районної державної адміністрації про визначення місця проживання та надання згоди на реєстрацію місця проживання дітей,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача ОСОБА_2, у якому просив суд визначити місце проживання їхніх спільних малолітніх дітей ОСОБА_3 (2004 року народження), ОСОБА_4 (2005 року народження) та ОСОБА_5 (2007 року народження) разом з ним; у разі відмови у проживанні дітей разом з ним, зобов'язати відповідача усунути перешкоди у спілкуванні з ними та визначити такий спосіб його участі у спілкуванні та вихованні дітей як систематичні зустрічі з ними щосуботи та щонеділі (з 19:00 год. п'ятниці по 19:00 год. неділі) та у дні народження з 09:00 год. до 20:00 год. /а. с. 3-4/.
В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 вказав, що після розірвання шлюбу з відповідачем, остання перешкоджає його спілкуванню з дітьми, що проявляється у тому, що він звертався до неї як особисто, так і телефоном, з метою домовитися про час, коли він може спілкуватися з дітьми, але отримував відмову без пояснення причин, також не відчиняла двері, коли позивач декілька разів приходив за адресою проживання відповідача та дітей, будучи при цьому вдома, влаштовувала скандали. Позивач зазначив, що має стабільний дохід, яким може у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дітей: проживає у приватному комфортабельному будинку з чотирма кімнатами з сучасним ремонтом та обладнанням, наголошуючи на тому, що відповідач не має достатнього постійного доходу для матеріального забезпечення умов проживання дітей, мешкає у необлаштованому для дітей гуртожитку, не може забезпечувати мови для нормального розвитку дітей, перебування дітей у відповідача негативно впливає на їхнє виховання та здоров'я.
Відповідач ОСОБА_2 подала суду зустрічну позовну заяву, яка прийнята судом до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 на підставі ст. 123 ЦПК України, у якому, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог та зміну й доповнення підстав зустрічного позову, просила суд визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з нею - їхньою матір'ю; надати дозвіл без згоди батька (позивачем за первісним позовом, відповідачем за зустрічним) на реєстрацію їхнього місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 /а. с. 112-115, 140-141/.
Обґрунтовуючи зустрічний позов, відповідач ОСОБА_2 вказала, що вона самостійно забезпечує дітей всім необхідним, піклується про їхній духовний та фізичних розвиток, кожний з дітей має особисту прихильність до матері та всі вони бажають проживати разом з нею, маючи налагоджений спосіб життя відповідно до свого віку, натомість позивачем створюються перешкоди реєстрації дітей за місцем фактичного проживання, оскільки він не надає на це згоду, життям дітей він не цікавиться жодного разу не відвідав школу або дитячий садочок, не телефонує та навіть не вітає зі святами.
Позивач у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлявся належним чином, у матеріалах справи міститься заява про розгляд справи за його відсутності, у якій також просив задовольнити його позов /а. с. 166/.
У судовому засіданні відповідач заперечила проти задоволення первісного позову та просила задовольнити її зустрічний позов, посилаючись на доводи, висловлені у письмових запереченнях від 30.11.2015 та від 27.07.2016, представник відповідача підтримав думку свого довірителя /а. с. 58-60, 132-135/.
Від третьої особи у справі Відділу опіки та піклування Печерської районної державної адміністрації у судове засідання представник не з'явився, надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, з врахуванням наданих органом опіки та піклування рекомендацій /а. с. 164/.
Відділ опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації свого представника у судове засідання не направив, у заяві від 09.12.2015 просив розглянути справу за відсутності їхнього представника, враховуючи те, що фактично малолітні діти проживають у Печерському районі /а. с. 90/.
Суд, заслухавши заперечення відповідача на первісний позов та обґрунтування зустрічного, думку її представника, врахувавши висновок органу опіки та піклування Печерської районної державної адміністрації, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 17.02.2011. За час перебування у шлюбі народилося троє спільних дітей: ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_5), ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_6) та ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_7) /а. с. 6/.
Малолітні діти після розлучення батьків проживають разом з матір'ю - ОСОБА_2 за адресою наданого Міністерством оборони України службового житла: АДРЕСА_1, де, відповідно до акту обстеження умов проживання від 01.07.2016, проведеного з метою підготовки висновку до суду про визначення місця проживання дітей та про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, створені всі необхідні умови для проживання, навчання та повноцінного розвитку і синів ОСОБА_3 та ОСОБА_5, і доньки ОСОБА_4 /а. с. 75, 145-146/.
Сім'я має статус багатодітної /а. с. 79/.
Органом опіки та піклування при Печерській районній в м. Києві державній адміністрації складено висновок № 105/01-3571/В-12 від 06.10.2016, відповідно до якого рекомендовано визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 разом з їх матір'ю - ОСОБА_2, визначити способи участі батька (позивача за первісним позовом, відповідачем - за зустрічним) ОСОБА_1 у спілкуванні з дітьми як зустрічі за місцем його фактичного проживання чи іншого (за бажанням батька та власне дітей) першої та третьої суботи, другої та четвертої неділі кожного місяця з 10:00 до 20:00 год. /а. с. 143-144/.
Судом встановлено, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 проживає окремо від дітей, які проживають з матір'ю, значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 з 2009 року, та вказав, що фактично проживає у будинку АДРЕСА_3, перебуває на військовій службі у Збройних Силах України, у званні полковника, на посаді начальника управління організаційно-планового та експлуатації - заступника начальника Центрального бронетанкового управління ЗСУ Озброєння ЗСУ, учасник антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, у тому числі куди неодноразово направлявся у довготривалі відрядження, має позитивну характеристику за місцем роботи, нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня /а. с. 7, 8, 26, 27, 29, 69, 93, 94/.
Позивачем не надано доказів наявності належних умов проживання, навчання, повноцінного розвитку за місцем свого проживання, як вказав позивач, у будинку АДРЕСА_3, для дітей, відповідно до їхнього віку та статі, особистих потреб, не надано акт обстеження такого місця проживання, і врешті решт, не підтверджено правові підстави проживання за даною адресою власне позивача. Окрім того, суду не надано підтвердження його доводів про вчинення відповідачем перешкод у його спілкуванні з дітьми, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд вважає слушними доводи відповідача за первісним позовом щодо неточності встановлених позивачем критеріїв у запропонованому графіку зустрічей з дітьми.
Також судом встановлено, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 офіційно працевлаштована та отримує заробітну плату ПП КА «Сімейний сервіс», має педагогічних фах та досвід роботи з дітьми, має позитивні характеристики від останніх роботодавців, забезпечує дітей належним доглядом та вихованням, дбає про їхній духовний та фізичний розвиток, за місцем проживання сім'ї нею створено необхідні для дітей умови /а. с. 57, 74, 76-78, 99, 100, 143-144, 145-146, 158/.
Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України).
Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. За частиною 3 вказаної статті, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
У відповідності до частини 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, що закріплено частиною 1 ст. 212 ЦПК України.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Виходячи зі змісту частини 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько, мають рівні права та обов'язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (ст. 150 Сімейного кодексу України).
Батьки мають рівні права на виховання дитини та спілкування з нею, батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні та має право на спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватись з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя, відповідно до ст. 150 СК України.
Згідно з статтею 157 Сімейного кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Відповідно до ст. 159 Сімейного кодексу України, суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їхнього спілкування з урахуванням ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особистої прихильності дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я, інших обставин, що мають істотне значення, у тому числі психічного здоров'я одного з них, зловживання ним алкогольними напоями чи наркотичними засобами.
Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які ' встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Згідно ст. 6 вказаного Закону України, громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.
Згідно наказу МВС України від 22.11.2012 р. № 1077 «Про затвердження Порядку реєстрації місця проживання та перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів», при проживанні батьків за різними адресами для реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, разом з одним з батьків надається письмова згода другого з батьків та довідка територіального підрозділу або адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС України за місцем його проживання про те, що дитина не зареєстрована разом з ним.
Відповідно до ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
За частиною 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до положень вказаної норми, суд вирішує спір щодо місця проживання малолітньої дитини, якщо батьки не дійшли згоди щодо її місця проживання.
Частинами 1 та 2 ст. 161 СК України визначено, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав» від 30.03.2007 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Згідно пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.1998 № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю» роз'яснено, що суди, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, мають виходити із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Відповідно до ратифікованої Постановою Верховної ради України № 789-XII від 27.02.1991 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або, у відповідних випадках, законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).
Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 19 Сімейного кодексу України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Разом з тим орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Таким чином суд прийшов до висновку про недоцільність зміни місця проживання малолітніх дітей, оскільки під час судового розгляду відповідачем спростовано доводи позивача і підтверджено обставини, на які вона посилалася в обґрунтування своїх заперечень, тому відмовляє у задоволенні вимоги позивача за первісним позовом про визначення місця проживання дітей разом з батьком.
Окрім того, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про зобов'язання відповідача усунути перешкоди у спілкуванні з ними та визначення запропонованого ним способу його участі у спілкуванні та вихованні дітей, оскільки позивачем не доведено вчинення перешкод відповідачем у його спілкуванні та зустрічах з дітьми, на що він посилався у позовній заяві, при цьому судом взято до уваги зазначене у висновку від 06.10.2016 щодо встановлення графіку побачень дитини із батьком.
Також суд відмовляє у задоволенні вимоги відповідача за зустрічним позовом про визначення місця проживання разом з матір'ю, оскільки діти: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 постійно проживають разом з нею, а суд відповідно до ст. 3 ЦПК України здійснює захист порушеного чи оспорюваного права.
Звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_2 вказувала на те, що відповідач - батько дітей не надає паспорт для реєстрації місця проживання та відмовляється надавати письмову згоду на зняття з реєстраційного обліку та реєстрацію місця проживання дітей. Разом з тим, позивачем за зустрічним позовом не надано суду доказів відмови відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 від надання згоди на зняття з реєстраційного обліку та реєстрації місця проживання дітей за спірною адресою.
Вимоги ОСОБА_2 про реєстрацією нового місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, не можуть бути задоволенні також і з тих підстав, що суд не підміняє собою інші органи влади, які уповноважені законодавством для здійснення реєстрації місця проживання.
У відповідності до положень ст. 88 ЦПК України, судові витрати не відшкодовуються сторонам, у задоволенні позову яких відмовлено.
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 33, 56 Конституції України, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989, ст. ст. 19, 141, 150, 157, 159-161 Сімейного кодексу України, Законом України «Про охорону дитинства», Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. ст. 22, 23, 319, 321, 1166, 1167 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1-16, 28-32, 38-44, 57-63, 66, 79, 80, 88, 157-196, 208, 209, 212-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, Відділ опіки та піклування Печерської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі в її вихованні та визначення місця проживання дитини - залишити без задоволення.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Печерський районний відділ Державної міграційної служби в м. Києві, Відділ опіки та піклування Печерської районної державної адміністрації про визначення місця проживання та надання згоди на реєстрацію місця проживання дітей - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Апеляційна скарга подається апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.
Суддя В. А. Писанець