22-ц/775/478/2017(м)
263/16636/16-ц
Головуючий у 1-й інстанції Кир'якова Н.П.
Суддя-доповідач ОСОБА_1
Категорія 54
19 липня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі у складі:
головуючої - Биліни Т.І.,
суддів - Мальцевої Є.Є., Принцевської В.П.,
при секретарі - Зал Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міст МППВ» на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 травня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міст МППВ», третя особа - фінансовий директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Міст МППВ» ОСОБА_3, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 травня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «Міст «МППВ» № 854 К від 17.11.2016 року про звільнення ОСОБА_2 з посади старшого фахівця з обслуговування клієнтів Управління з експлуатації мережі відділень Південного регіону. Поновлено ОСОБА_2 на посаді адміністратора відділення Управління з експлуатації мережі відділень Південного регіону ТОВ «Міст «МППВ». Стягнуто з ТОВ «Міст «МППВ» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.11.2016 р. по 31.05.2017 р. в сумі 13035 грн. 60 коп., та в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн. Вирішено питання щодо судових витрат.
Не погодившись з вказаним рішенням відповідач ТОВ «Міст МППВ», подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на його необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 травня 2017 року скасувати, ухвалите нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд дійшов помилкових висновків частково задовольняючи позов незважаючи на те, що 19.10.2016 року ОСОБА_2 був відсутнім на робочому місті, що підтверджено доповідною запискою ОСОБА_4 - керівника структурного підрозділу операційного відділу. Також суд чітко не вказав з яких саме підстав підлягає відшкодуванню позивачу моральна шкода в сумі 1000 грн. При цьому судом не взято до уваги, що при винесенні наказу № 854 К від 17.11.2016 року допущено лише описку в посаді ОСОБА_2, яку було виявлено та виправлено шляхом внесення зміни в наказ № 854 К від 17.11.2016 року та в трудову книжку ОСОБА_2
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник ТОВ «Міст «МППВ» ОСОБА_5, діюча на підставі довіреності, підтримала доводи апеляційної скарги, просила їх задовольнити.
В судовому засіданні ОСОБА_2 просив скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Третя особа: фінансовий директор ТОВ «Міст МППВ» ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Зважаючи на положення ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, заперечення проти скарги представника відповідача, позивача, дослідивши письмові матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення відповідає в повній мірі. Обставини встановлено повно, норми матеріального права, які регулюють спірні відносини, застосовано вірно.
За змістом ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно положень ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника застосовуються один із таких заходів стягнення: догана, звільнення.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Згідно роз'яснень, викладених у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивача було звільнено з посади, яку він на час звільнення не обіймав. Крім того наказ про звільнення був підписаний фінансовим директором ОСОБА_3 без належних для того повноважень, оскільки відповідно до ст.5.6 Статуту «Міст» МППВ», приймає та звільняє з роботи працівників генеральний директор.(а.с.137)
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, що ґрунтуються на законі.
З матеріалів справи вбачається, що позивач був прийнятий на роботу 01.02.2016 року на посаду старшого оператора з обробки відправлень операційного відділу з 02.02.2016 року. Наказом за №724к від 12.10.2016 року ОСОБА_2 був переведений на посаду адміністратор відділення Управління з експлуатації мережі відділень Південного регіону. Наказом за №854 к від 17.11.2016 року, за підписом фінансового директора ОСОБА_3, ОСОБА_2 було звільнено з посади старшого фахівця з обслуговування клієнтів за прогул без поважних причин. Відповідно довіреності №6 від 18.10.2016 року ОСОБА_3 надається право ведення від імені підприємства документів кадрового обліку та довідок.(а.с.26, 70, 77)
З огляду на вказане звільнення позивача відбулося незаконно.
Відповідно до вимог ч.1 с. 235 КЗпП України у випадку незаконного звільнення працівника він підлягає поновленню на роботі. Тому вимоги позивача про поновлення на роботі підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги, що судом не взято до уваги, що при винесенні наказу № 854 К від 17.11.2016 року про звільнення допущено описку в посаді ОСОБА_2, яку було виявлено та виправлено шляхом внесення змін у вказаний наказ та в трудову книжку ОСОБА_2 непереконливі.
Помилку хоча і було виправлено, проте це відбулося 24.01.2017 року, а не в день звільнення.(а.с.71)
Доводи апеляційної скарги, що суд не вказав з яких саме підстав моральна шкода завдана позивачу незаконним звільненням підлягає до відшкодування в сумі 1000 грн. неспроможні
Судом першої інстанції обґрунтовано було встановлено, що позивачу звільненням з роботи було завдано моральну шкоду.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 2371 КЗпП України.
Стаття 2371 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 2371 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 2371 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, та частково задовольняючи вимоги, суд врахував конкретні обставини справи: характер порушення прав позивача, тяжкість і істотність вимушених змін у житті після незаконного звільнення та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав.
Усі доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи колегія суддів переглянула і дійшла висновків, що судом першої інстанції фактичні обставини з'ясовані повно та всебічно, висновки суду відповідають встановленим фактам. Суд розглянув цивільну справу з дотриманням загальних засад цивільного судочинства - принципу змагальності сторін і диспозитивності цивільного судочинства, що передбачено ст. 11 ЦПК України.
Враховуючи вищенаведене, а також, те, що апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення немає.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міст МППВ» відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 травня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цією ухвалою.
Головуючий: Т.І. Биліна
Судді: Є.Є. Мальцева
ОСОБА_6