22-ц/775/526/2017(м)
263/3949/17
Головуючий у 1-й інстанції Шевченко О.А.
Суддя-доповідач ОСОБА_1
Категорія 53
Іменем України
21 липня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого судді Гаврилової Г.Л.
суддів - Пономарьової О.М., Зайцевої С.А.
за участю секретаря - Гаркуша О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Азовзагальмаш», третя особа: Маріупольська Первинна профспілкова організація №141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність» про визнання наказу №129к від 22 лютого 2017 року (розпорядження) про припинення трудового договору незаконним, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 травня 2017 року,
У березні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування позову посилалась, що з 7 березня 2012 року працювала в ПАТ «Азовзагальмаш» на посаді інженера. З 22 лютого 2017 року була звільнена з займаної посади, згідно наказу №129к від 22 лютого 2017 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Оскільки підприємство не здійснило розрахунку по сумам, які належать відповідачці при звільненні, просила суд визнати наказ №129к від 22 лютого 2017 року (розпорядження) про припинення трудового договору незаконним, поновити її на роботі з 22 лютого 2017 року, стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 23 лютого 2017 року по день ухвалення рішення суду про поновлення її на роботі.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 травня 2017 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Азовзагальмаш» про визнання наказу №129к від 22 лютого 2017 року (розпорядження) про припинення трудового договору незаконним, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу закрито.
Не погоджуючись з зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій ,посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 травня 2017 року та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вона є посадовою особою та її позовні вимоги мають розглядатись у Господарському суді м. Києва, в якому порушено провадження про банкрутство боржника- відповідача. Натомість, згідно до її посадової інструкції вона, як інженер з підготовки виробництва, не наділена організаційно - розпорядчими,або адміністративно-господарськими обов'язками, отже ,до посадових та службових осіб не відноситься, тому її позов повинен розглядатися в місцевому суді.
Заслухавши суддю - доповідача, доводи позивачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Маріупольської Первинної профспілкової організації №141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність» ОСОБА_3І, які підтримали доводи апеляційної скарги, та просили її задовольнити, заперечення представника відповідача ОСОБА_4, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2016 року порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ «Азовзагальмаш», а тому даний суд вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб , до яких відноситься позивачка ОСОБА_2
З такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися у повному обсязі з оглядом на таке.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2016 року(інформація оприлюднена на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет за № 30700 від 21 квітня 2016 року) порушено провадження у справі № 910/3262/16 про банкрутство ПАТ «Азовзагальмаш». Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та розпочато процедуру розпорядження майном товариства.( а.с. 44)
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Азовгальмаш" залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду м. Києва від 20.04.2016 року у справі №910/3262/16 без змін.
Згідно з пунктами 2, 7 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи про банкрутство; справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Частиною дев'ятою статті 16 ГПК України (виключна підсудність справ) передбачено, що справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Зазначені норми кореспондуються з положеннями частини четвертої статті 10 Закону України N 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» відповідно до якої суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.
Системний аналіз положень Закону N 2343-XII дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону N 2343-XII мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому усі майнові спори до боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство можуть бути розглянуті господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство .
Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону N 2343-XII, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
За таких обставин майнові вимоги до боржника щодо стягнення заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у будь-якому випадку, як майнові вимоги, мають розглядатись у суді, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.
Враховуючи, що у даному випадку суд першої інстанції не наділений повноваженнями розглядати вимоги ОСОБА_2 майнового характеру у порядку цивільного провадження, судова колегія погоджується з висновком суду щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а доводи апеляції щодо порушення судом правил підсудності в цієї частині рішення є такими, що не відповідають вимогам закону.
Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Азовзагальмаш» про визнання наказу №129к від 22 лютого 2017 року (розпорядження) про припинення трудового договору незаконним, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. При цьому в самому змісті позовних вимог та в прохальній частині позову позивачка не заявляє вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі.
У судовому засіданні представник позивачки пояснив , що у назві позовної заяви помилково зазначена вимога про стягнення заробітної плати, яку позивачка не заявляла, натомість, дана вимога є предметом спору у іншому суді, а саме - Господарському суді м. Києва ( а.с.111-112)
Суд, у свою чергу, не з'ясував у позивачці та не уточнив позовні вимоги, та прийшов до передчасного висновку про закриття провадження у справі за вимогами про стягнення заробітної плати щодо подачі яких матеріали справи містять суперечливі дані.
Припиняючи провадження стосовно позовних вимог про визнання наказу №129к від 22 лютого 2017 року (розпорядження) про припинення трудового договору незаконним та поновлення на роботі, суд виходив з того, що ОСОБА_2 є посадовою особою, отже , даний спір також має розглядатись у господарському суді, в якому перебуває справа про банкрутство боржника.
При цьому суд першої інстанції не взяв до уваги таке.
Відповідно до ч. 4 статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує спори про стягення заробітної плати та поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 працювала інженером з підготовки виробництва у 02 виробничому бюро гірничорудного,кранового устаткування й разових замовлень ( наказ про прийом на роботу, а.с.79)
Згідно Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 29.12.2004 N 336, професія «інженер з підготовки виробництва» відноситься до категорії «Професіонали»( розділ 1 стаття 30)
Поняття «посадова особа» і «службова особа» використовуються в Конституції України (статті 19, 40, 56), в законодавчих актах України, таких, зокрема, як Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України, закони України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Мін'юст у листі від 18.10.2013 р. № 610-0-2-13/7.2 роз'яснив порядок тлумачення понять «службова особа» та «посадова особа». При цьому під час з'ясування підстав для віднесення осіб до категорій посадових або службових осіб слід керуватися відповідним законодавством, що регулює певні відносини.
Кримінальний кодекс України оперує поняттям «службова особа», зміст якого розкривається в статті 18, згідно з якою службовими особами визнаються особи, які постійно, тимчасово або за спеціальними повноваженнями здійснюють функції представників влади або місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово займають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах або організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальними повноваженнями, якими особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління зі спеціальним статусом, повноважним органом або повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
Своєю чергою, відповідно до примітки до статті 364 КК України службовими особами в статтях 364, 365, 368, 368 2, 369 КК є, зокрема, особи, які обіймають постійно чи тимчасово на державних або комунальних підприємствах посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням.
Для розуміння, що вважається адміністративно-господарськими й організаційно-розпорядчими обов'язками, слід звернутися до постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26.04.2002 р. № 5.
Так, відповідно по приписів, викладених у п. 1 Пленуму Верховного суду України в Постанові від 26 квітня 2002 року №5 «Про судову практику у справах про хабарництво» зазначив, що організаційно-розпорядчими обов'язками є обов'язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних або приватних підприємств, установ та організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири та ін.).
Під адміністративно-господарськими обов'язками розуміють обов'язки щодо управління або розпоряджання державним, колективним або приватним майном (встановлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі мають начальники планово-господарських, постачальницьких, фінансових відділів і служб, завідуючі складами, магазинами, майстернями, ательє, їхні заступники, керівники відділів підприємств, відомчі ревізори та контролери та ін.
Зазначеною постановою Пленуму Верховного суду України передбачено, що особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції або виконує обов'язки постійно, але й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням за умови, що згадані функції або обов'язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою.
Працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (адвокат, лікар, вчитель та ін.), виробничі (наприклад, водій) або технічні (друкарка, охоронець та ін.) функції, можуть визнаватися службовими особами тільки за умови, що разом із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки.
Слід зазначити, що посадовими особами в контексті Закону України «Про державну службу» вважаються керівники і заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій (стаття 2 цього Закону).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій та отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Отже, при з'ясуванні підстав для віднесення осіб до категорій посадових або службових осіб слід керуватися відповідним законодавством, що регулює певні відносини.
Досліджуючи посадову інструкцію інженера з підготовки виробництва, обов'язки якої виконувала ОСОБА_2, суд першої інстанції прийшов до висновку, що її такі обов'язки, як проводити щоденну звірку з ПДБ цехами, збір інформації по виготовленню і відпуску деталей, зборок, відмітка графіків керівництву, видача оперативних завдань, участь в проведенні інвентаризації цехів, здійснювати приймання товарних звітів, звіркових накладних та прийомо-здаточних актів, приймати участь в роботі нарад при вирішені питань, що відносяться до закріплених виробів, вирішення в робочому режимі питань, що стосуються закріплених виробів, вирішення питань, що виникають зі службами КТЦ, опрацювання карток замовлення, що надходять від відділу договорів, забезпечувати підготовку інформації, дефіцитів, звітних матеріалів до виробничих нарад і на вимогу керівництва, здійснювати оформлення гарантійних листів та іншої документації, примати участь в підготовці замовлення транспорту для відвантаження виробів замовнику, узгоджувати участь в роботі зі службою маркетингу для вирішення питань по відвантажувальних реквізитах, запитувати у КЦ графіки забезпечення цехів ТМ та ОМ матеріалами, покупним обладнанням - свідчать про те, що позивачка була посадовою особою.
Разом з цим, позивачка не перебувала на державній службі, отже, не може вважатись посадовою особою.
Що стосується «службової особи», то виконання обов'язків , які на неї були покладені, не можуть вважатися такими, що пов'язані із організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарських функціями, оскільки ОСОБА_2 не здійснювала функції з організації та управління бюро, в якому вона працювала, у підпорядкуванні позивачці не знаходились інші працівники, до її компетенції не входили права, притаманні організаційно-розпорядчими функціям, а саме- : висувати вимоги, приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними і юридичними особам, та її робота не була пов'язана із обслуговуванням матеріальних цінностей підприємства.
З оглядом на викладене, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку,що позивачка, як інженер, була посадовою особою у розумінні п.7 частини 1 статті 12 ГПК України та ч. 4 статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Отже, ухвала суду щодо закриття провадження щодо вимог про визнання наказу №129к від 22 лютого 2017 року (розпорядження) про припинення трудового договору незаконним, поновлення на роботі та про стягнення заборгованості по заробітній платі підлягає скасуванню та в цій частині справа підлягає поверненню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
При цьому за позовними вимогами щодо стягнення заробітної плати,суд має уточнити у ОСОБА_2 , чи заявляла вона такі вимоги, та з урахуванням цього вирішити питання про підсудність даних вимог, або з урахуванням змісту ухвали про відкриття провадження , з'ясувати наявність підстав, передбачених статтею 219 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 303, 307,311,312 ЦПК України колегія суддів,
апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 травня 2017 року в частині закриття провадження у справі стосовно позовних вимог ОСОБА_2 про визнання наказу №129к від 22 лютого 2017 року (розпорядження) про припинення трудового договору незаконним, поновлення на роботі та про стягнення заборгованості по заробітній платі скасувати та в цій частині справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 травня 2017 року в частині закриття провадження у справі стосовно позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді Гаврилова Г.Л.
ОСОБА_5
ОСОБА_6