19 липня 2017 року Справа № 913/54/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоГубенко Н.М.
суддівБарицької Т.Л. Іванової Л.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області
на ухвалу від та на постанову відГосподарського суду Луганської області 14.11.2016 Донецького апеляційного господарського суду 05.01.2017
у справі Господарського суду№ 913/54/16 Луганської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання"
доГоловного територіального управління юстиції у Луганській області
простягнення заборгованості
у судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача повідомлений, але не з'явився;
- відповідача - скаржника повідомлений, але не з'явився; повідомлений, але не з'явився;
Рішенням Господарського суду Луганської області від 15.03.2016 у справі № 913/54/16 стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Луганській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" борг за активну електроенергію у розмірі 20951,62 грн., 3 % річних у розмірі 649,46 грн., інфляційні втрати у розмірі 6326,09 грн., пеню у розмірі 2371,80 грн. та 1147,70 грн. судового збору.
На виконання зазначеного рішення 01.04.2016 Господарських судом Луганської області видано відповідні накази.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 14.11.2016 у справі № 913/54/16 (суддя Фонова О.С.), залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.01.2017 (колегія суддів у складі: Будко Н.В. - головуючий суддя, судді Склярук О.І., Ушенко Л.В.), відмовлено у задоволенні заяви Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області про відстрочення виконання рішення № 15-12/4919 від 31.10.2016.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Луганської області від 14.11.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.01.2017 у справі № 913/54/16, та направити заяву Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області про відстрочення виконання рішення на новий розгляд до суду першої інстанції (з урахуванням заяви про зміну прохальної частини касаційної скарги).
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Луганської області від 14.11.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.01.2017 у справі № 913/54/16 залишити без змін.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. ст. 129, 1291 Конституції України обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом (ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до ст. 45 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.
За приписом ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.
Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
Європейський суд з прав людини зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
31.10.2016 Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області звернулося до Господарського суду Луганської області із заявою № 15-12/4919 від 31.10.2016, відповідно до якої просило відстрочити виконання рішення Господарського суду Луганської області від 15.03.2016 у справі № 913/54/16 до прийняття компетентними органами відповідних рішень.
Заява Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області обґрунтована тим, що місцезнаходженням стягувача ТОВ "ЛЕО" згідно із наказом суду від 01.04.2016 та відомостям Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зазначено: м. Луганськ, яке віднесено до території на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. При цьому, питання щодо проведення розрахунків за реактивну електроенергію та інфляційних нарахувань, річних тощо із юридичними особами які знаходяться на території не підконтрольній українській владі залишається неврегульованим.
Згідно із ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
Пленум Вищого господарського суду України в п. п. 7.1.1, 7.2 постанови "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012 роз'яснив, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).
Кабінет Міністрів України постановою "Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження" № 263 від 07.05.2015 визначив особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
Даною постановою, зокрема, передбачено, що купівля та продаж з 1 травня 2015 року електричної енергії, переміщеної з території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, на іншу територію України та/або з контрольованої території на неконтрольовану територію, здійснюється на контрольованій території оптовим постачальником електричної енергії та на неконтрольованій території суб'єктами господарювання, що здійснюють виробництво електричної енергії на електроустановках, розташованих на неконтрольованій території та визначених Міненерговугілля, та/або Публічним акціонерним товариством ДТЕК "Донецькобленерго" у Донецькій області і Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЕО" у Луганській області. Електрична енергія, яка виробляється на неконтрольованій території, продається на цій території суб'єктам електроенергетики, які провадять діяльність з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та постачання електричної енергії за регульованим тарифом, та/або споживачам електричної енергії відповідної області, та/або іншим суб'єктам господарювання, розташованим у відповідній області, згідно з умовами багатостороннього договору, що укладається між суб'єктами електроенергетики, що провадять діяльність на неконтрольованій території. Суб'єкти електроенергетики, що одночасно провадять діяльність на контрольованій та неконтрольованій території, ведуть окремий бухгалтерський облік господарської діяльності на неконтрольованій та контрольованій території.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, належним чином проаналізувавши доводи заявника та докази подані в обґрунтування заяви Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області про відстрочку виконання рішення суду; беручи до уваги те, що чинне законодавство України (на момент розгляду заяви про відстрочку виконання рішення суду) не містить обмежень як щодо здійснення розрахунків із підприємствами, які зареєстровані на території не підконтрольній українській владі, так і щодо виконання на їхню користь судових рішень, що набрали законної сили; керуючись вимогами ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, дійшли обґрунтованого висновку, що наведені Головним управлінням Державної казначейської служби України у Луганській області підстави для відстрочення виконання судового рішення не є тими виключними обставинами, які давали б підстави для відстрочення виконання судового рішення та правомірно відмовили у задоволенні клопотання про відстрочку виконання рішення. До того ж, заявник просить відстрочити виконання рішення суду на невизначений строк - до прийняття компетентними органами відповідних рішень, в той час як відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Посилання скаржника у заяві про зміну прохальної частини касаційної скарги на постанову Кабінету Міністрів України № 270 від 19.04.2017 не приймаються до уваги колегією суддів суду касаційної інстанції, оскільки дана постанова прийнята Кабінетом Міністрів України після прийняття оскаржуваних судових рішень, в той час як суд касаційної інстанції, відповідно до вимог ст. 1117 ГПК України, перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права чинних на момент прийняття судового рішення.
Всі інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях.
Отже, ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм процесуального права, зокрема ст. 121 ГПК України, та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Луганської області від 14.11.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.01.2017 у справі № 913/54/16 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО
Судді Т.Л. БАРИЦЬКА
Л.Б. ІВАНОВА