Україна
Донецький окружний адміністративний суд
19 липня 2017 р. Справа №805/2158/17-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В.,
за участю секретаря судового засідання Смаль О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області
про визнання протиправною відмови та зобов'язання повторно розглянути клопотання
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_2 - за дов. від 29.05.2017р.
від відповідача: Кононенко І.Ю. - за дов. від 24.05.2017р.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 23 травня 2017 року № К-2020/0-1556/16-17 у затвердженні проекту землеустрою земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1, зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути клопотання про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 в оренду (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 23 червня 2017 року).
Позивач вважає відмову у затвердженні проекту землеустрою протиправною, оскільки підстави, які зазначені відповідачем у відмові не відповідають жодним нормам чинного законодавства. Зазначає, що відповідно до норм Земельного кодексу України підставою для відмови у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Відповідач у письмових запереченнях заперечує проти позовних вимог в повному обсязі, зазначає, що дії посадових осіб відповідача щодо відмови у погодженні проекту землеустрою щодо земельної ділянки площею 11,3197 га в оренду для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Дробишевської сільської ради Краснолиманського району Донецької області, розташованих за межами населеного пункту були здійсненні з дотриманням вимог діючого законодавства України.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.
29 вересня 2006 року між Дробишевською селищною радою як орендодавцем та позивачем як орендарем було укладено договір оренди землі № 66, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Дробишевської селищної ради. Зазначений договір укладено строком на сім років. 20 вересня 2006 року складений актом приймання-передачі земельної ділянки.
9 вересня 2013 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 15 років площею 11,3000 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Дробишевської селищної ради Краснолиманського району Донецької області для ведення фермерського господарства.
27 березня 2014 року Головним управлінням Держземагенства у Донецькій області було видано наказ № ДЦ/1423055400:03:000/00000781 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою громадянину ОСОБА_1 Пункт перший зазначеного наказу передбачає надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 14 років із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають власності, площею 11,3197га ріллі для ведення фермерського господарства на території Дробишевської селищної ради Краснолиманського району Донецької області за межами населених пунктів. Відповідно до пункту 2 наказу від 27 березня 2014 року позивачу протягом року забезпечити розробку та погодження в установленому законом порядку проекту землеустрою щодо відведення зазначеної у пункті 1 його наказу земельної ділянки, розробку та подання на затвердження у встановленому законом порядку технічної документації з нормативної грошової оцінки зазначеної земельної ділянки, подання погодженого проекту землеустрою та витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки до Головного управління. Пункт 3 наказу передбачає, що у разі невиконання вимог пункту 2 вважати цей наказ таким, що втратив чинність.
Судом встановлено, що на підставі наказу від 27 березня 2014 року та заяви позивача було замовлено завдання на виконання робіт щодо розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Дробишевської селищної ради Краснолиманського району Донецької області за межами населених пунктів. Зазначений проект землеустрою було виготовлено у 2015 році. 29 грудня 2014 року за № 154 Міськрайонним управлінням Держземагенства у м. Красний Лиман та Краснолиманського району було складено висновок до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким було погоджено зазначений проект.
Суд також встановив, що позивач з метою затвердження проекту землеустрою не однократно звертався до відповідача з відповідними клопотаннями. Відповідач листами від 24 вересня 2015 року № 19-5-7777.72-912/19-5, від 23 грудня 2015 року № К-415/0-247/6-15, від 12 березня 2016 року № К-418/0-628/6-16 надав відповіді позивачу на його звернення щодо затвердження проекту землеустрою, в яких зазначив, що поданий на розгляд проект землеустрою не в повній мірі відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, та повертав проект землеустрою на доопрацювання.
23 травня 2017 року відповідач направив позивачу лист за вихідним № К-2020/0-1556/6-17, в якому зазначив, що зауваження, викладені у листах Головного управління від 24 вересня 2015 року № 19-5-7777.72-912/19-5, від 23 грудня 2015 року № К-415/0-247/6-15, від 12 березня 2016 року № К-418/0-628/6-16 усунуті позивачем не в повному обсязі, а саме на титульному аркуші проекту землеустрою, кадастровому платні земельної ділянки та на аркушах відомостей про координати точок їх меж відсутня позначка про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру; термін дії наказу Головного управління від 27 березня 2014 року № ДЦ/1423055400:03:000/000000781 скінчився 27 березня 2015 року; не уточнене цільове призначення витребуваної земельної ділянки у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29 грудня 2014 року № НВ-1401487602014. Крім того, зазначив, що підготувати відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду не надається можливим та проект землеустрою повертається.
Відповідно до частин 1, 6 статті 186-1 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України), (у редакції, що діяла станом на час виникнення правовідносин, врегульованих даною статтею) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Частиною 13 статті 123 Земельного кодексу України встановлено, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. З системного аналізу частини 6 статті 186-1 та частини 13 статті 123 Земельного кодексу України, вбачається, що підстави для відмови у погодженні проекту землеустрою та його подальшому затвердженні є аналогічними.
Отже, як вже встановлено судом вище, проект землеустрою 29 грудня 2014 року був погоджений висновком Міськрайонного управління Держземагенства у м. Красному Лимані та Краснолиманському районі Донецької області № 154, тобто, засвідчено факт відповідності положень проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації, то відповідач, фактично, був зобов'язаний затвердити поданий йому проект землеустрою.
Як вбачається з вищевказаної відмови у затвердженні проекту землеустрою відповідач вказав на три недоліки проекту землеустрою.
Щодо відмови у затвердженні в частині відсутності позначки про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей про земельну ділянку, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» від 17 жовтня 2012 року № 1051 затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру (далі - Порядок). Пунктом 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру вказано, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Згідно пункту 67 Порядку, внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" та цього Порядку. Пунктом 69 Порядку вказано, що внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється за заявою згідно з додатком 12 замовника документації із землеустрою та оцінки земель або її розробника від імені замовника, якщо це передбачено договором на виконання відповідних робіт.
Відповідно до частини 2 пункту 75 Порядку ведення Державного земельного кадастру, у разі відповідності поданих документів, зазначених у пункті 69 цього Порядку, вимогам, зазначеним у пункті 67 цього Порядку, та електронного документа вимогам, зазначеним у пункті 74 цього Порядку, Державний кадастровий реєстратор робить на титульному аркуші документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалах документації із землеустрою та оцінки земель, що містять графічне зображення об'єктів Державного земельного кадастру, аркушах відомостей про координати поворотних точок їх меж, частин, обмежень, угідь позначку про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру за формою згідно з додатком 15. На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки державний кадастровий реєстратор надав витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Отже, позначка про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру робиться при внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру. Відповідач зазначив, у листі що на титульному аркуші проекту землеустрою, кадастровому плані земельної ділянки та на аркушах відомостей про координати поворотних точок їх меж відсутня позначка про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру. Суд зазначає, що відомості щодо витребуваної земельної ділянки вносились до Державного земельного кадастру саме при реєстрації земельної ділянки (статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр») на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення.
Враховуючи викладене, відповідач у листі від 23 травня 2017року № К-2020/0-1556/16-17 протиправно зазначає як підставу відмови у затвердженні проекту відсутність позначки про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, оскільки така позначка робиться виключно при внесенні відомостей (змін до них), проектом землеустрою жодних змін до сформованої земельної ділянки не вносилось.
Щодо відмови у затвердженні в частині спливу терміну дії наказу суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 Прикінцеві та перехідні положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою» від 2 червня 2015 року № 497-VIII вказано, що прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань зберігають чинність протягом двох років з дня набрання г чинності цим Законом, а розроблені відповідно до цих рішень проекти землеустрою після погодження в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, підлягають затвердженню органом, який надав дозвіл на їх розроблення, та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру.
Пунктом 1 вказаних положень, зазначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (тобто, цей Закон набрав чинності 27 червня 2015 року). Отже, наказ Головного управління Держземагенства у Донецькій області від 27 березня 2014 року № ДЦ/1423055400:03:000/00000781, яким надано позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою, зберігає чинність протягом двох років з дня набрання чинності Законом України від 2 червня 2015 року № 497-VIII, тобто, з 27 червня 2015 року по 27 червня 2017 року. З вищевказаного вбачається, що прийнятті і не виконанні рішення органів виконавчої влади про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою» від 2 червня 2015 року № 497-VIII зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто, по 27 червня 2017 року. Враховуючи вказане відповідач у листі від 23 травня 2017року № К-2020/0-1556/16-17 протиправно зазначає як підставу відмови у затвердженні проекту «сплив 27 березня 2015 року термін дії наказу Головного управління від 27.03.2014 № ДЦ/1423055400:03:000/00000781 «Про надання дозволу на розроблення документації землеустрою гр. ОСОБА_1.».
Щодо відмови у затвердженні в частині не уточнення цільового призначення суд зазначає наступне.
Приписами частини 2 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» зазначено, що відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру щодо категорії земель на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, щодо земельних ділянок, які формуються.
Згідно з частиною 1 статті 19 Земельного Кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі сільськогосподарського призначення. Частиною 3 статті 22 Земельного Кодексу України вказано, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам зокрема для ведення фермерського господарства.
Отже, позивач отримав для ведення фермерського господарства дозвіл на землю сільськогосподарського призначення, що відповідає вищевказаному. Відповідно до частини 2 статті 20 Земельного Кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Суд зазначає, що відповідач у листі вказує на необхідність уточнення цільового призначення витребуваної земельної ділянки у витязі з Державного земельного кадастру, проте діючим законодавством України не передбачено уточнення цільового призначення. З огляду на приписи частини 13 статті 123 ЗК України, відповідач у листі про відмову у затвердженні проекту землеустрою, має зазначити підстави, які саме вимоги і якого закону або прийнятого відповідно до нього нормативно-правового акту були порушені, чого відповідачем зроблено не було.
Як вбачається зі статті 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають вичерпний перелік документів. Проте, витяг з Державного земельного кадастру, про який вказує відповідач не є складовою проекту землеустрою.
Пунктом 2 частини 18 статті 186 Земельного кодексу України вказано, що відповідачу при затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, встановленого Законом України "Про землеустрій". У висновку Міськрайонного управління Держземагенства у м. Красному Лимані та Краснолиманському районі Донецької області №154 яким погоджено проект землеустрою вже вказано цільове призначення земельної ділянки та жодних змін воно не потребує. Враховуючи вказане відповідач у листі від 23 травня 2017року № К-2020/0-1556/16- 17 протиправно зазначає як підставу відмови у затвердженні проекту необхідність уточнення цільового призначення
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» від 18 лютого 2016 року № 1012-VIII зазначено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини другої статті 134 Земельного кодексу України, що виключаються цим Законом.
Вищевказаним Законом внесено зміни до частини 2 статті 134 Земельного Кодексу шляхом виключення/зміни абзацу, який надавав право отримання громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. З вказаного вбачається, що фізичні особи, які до дня набрання чинності (03 квітня 2016 року) Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» від 18 лютого 2016 рокуN°1012-VIII одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства (такий дозвіл мною отримано 27 березня 2014 року), мають право на отримання таких земельних ділянок в оренду без проведення земельних торгів.
Відповідач у листі від 23 травня 2017 року повернув позивачу проект землеустрою, не зазначаючи, яким саме вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів не відповідає поданий проект, а отже, таке повернення є необґрунтованим. Крім того, судом встановлено, що в матеріалах справи міститься лист відповідача від 25 травня 2017 року № К-2221/0-1592/6-17, який надавався на звернення позивача від 11 травня 2017 року, в якому зазначено, що на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_1 25 листопада 2016 року була поділена на земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, перенесена до архівного шару Державного земельного кадастру, а Поземельна книга на неї закрита. Наказами від 31 січня 2017 року № 183-СГ, № 184-СГ, № 198-СГ, № 199-Г, від 1 лютого 2017 року № 208-СГ, № 205-СГ затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 Суд зазначає, що в межах даної адміністративної справи суд вирішує питання тільки щодо законності дій відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо розгляду проекту землеустрою та отримання іншими фізичними особами в оренду спірної земельної ділянки не є предметом спору в даній справі.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивачем сплачений судовий збір у сумі 1280 грн. відповідно до квитанцій від 7 червня 2017 року № 34 та від 6 червня 2017 року № 30.
Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправною відмови у затвердженні проекту землеустрою земельної ділянки та зобов'язання повторно розглянути клопотання про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 23 травня 2017 року № К-2020/0-1556/16-17 у затвердженні проекту землеустрою земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (з урахуванням висновків суду) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 в оренду.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1280 грн.
Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 19 липня 2017 року. Постанова у повному обсязі складена 24 липня 2017 року.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Смагар С.В.