печерський районний суд міста києва
Справа № 757/33430/17-к
19 липня 2017 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участі представників заявника - адвокатів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_5 про скасування арешту майна накладеного на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року в рамках кримінального провадження від25.07.2014 №12014100060003927,-
13.06.2017 року в провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання володільця майна ОСОБА_5 про скасування арешту майна накладеного на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року в рамках кримінального провадження №12014100060003927 від 25.07.2014 року. Клопотання обґрунтоване тим, що арешт накладено безпідставно, оскільки ОСОБА_5 є добросовісним набувачем вказаної земельної ділянки.
В судовому засіданні представники заявника - адвокати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подане ОСОБА_5 клопотання підтримали, надали додаткові пояснення, зазначили, що ОСОБА_5 має статус потерпілого у кримінальному провадженні №12014100060003927, що підтверджується ухвалою слідчого судді від 14.07.2017 в справі № 757/35212/17-к, якою скасовано постанову слідчого про відмову у визнанні ОСОБА_5 потерпілим за поданою ним заявою від 08.02.2017 року, а тому просили клопотання задовольнити.
Прокурор, слідчий в судове засідання не з'явились, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином, про причину неявки не повідомили, а тому з урахуванням приписів ч. 3 ст. 306 КПК України розгляд справи проведено без участі прокурора, слідчого.
Згідно частини 1 статті 107 КПК України фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.
Слідчий суддя, заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши матеріали клопотання дійшов наступних висновків.
Печерським УП ГУНП в м. Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014100060003927 від 25 липня 2017 року за фактом самоправних дій невстановлених осіб та самовільного зайняття земельної ділянки невстановленими особами за ознаками складів злочинів, передбачених ст. 356, ст. 197-1 КК України.
В рамках зазначеного кримінального провадження ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року за клопотанням прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 ОСОБА_6 накладено арешт у формі позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування нерухомим майном, а саме земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0743 га, кадастровий номер 8000000000:82:102:0029.
Володільцем та користувачем вказаної земельної ділянки є заявник ОСОБА_5 , що підтверджується договорами купівлі-продажу будинку за адресою АДРЕСА_1 , від 14.07.2014р. № 5130 та №5127, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 . Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 80246029 володільцем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:102:0029 є ОСОБА_5 .
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Таким чином, виходячи з наведених положень статті 174 КПК України, питання про скасування арешту розглядається слідчим суддею за відповідним зверненням осіб, визначених частиною першої цієї статті.
Так, відповідно до статті 170 КПК України, в редакції станом на час розгляду даного клопотання, арешт може бути накладено: на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України; на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини 1 статті 96-2 КК України; на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України; на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у вигляді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна; на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
При накладенні арешту на земельні ділянки, слідчий суддя, з огляду на дані досудового розслідування в кримінальному провадженні, виходив з того, що на час розгляду клопотання, були достатні дані для висновку про наявність підстав для задоволення клопотання, оскільки накладення арешту на майно сприятиме меті кримінального провадження, а не накладення може призвести до незворотних наслідків
Проте, під час розгляду вказаного клопотання про скасування арешту майна, прокурором не надано суду доказів на підтвердження того, що вказана земельна ділянка була отримана у володіння злочинним шляхом, відповідне майно, на яке накладено арешт, не відповідає критеріям статті 96-2 КК України.
Також, незважаючи на значну тривалість досудового розслідування, прокурором не підтверджено обставин можливої причетності заявника ОСОБА_5 до вказаного кримінального провадження чи факту перебування у власності підозрюваного, обвинуваченого або іншого учасника кримінального провадження вказаної земельної ділянки. В той же час, 08.02.2017 року ОСОБА_5 було подано заяву про залучення його потерпілим до кримінального провадження № 12014100060003927. Постановою слідчого від 10.02.2017 у залученні ОСОБА_5 потерпілим до кримінального провадження відмовлено. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14.07.2017 року № 757/35212/17-к постанову слідчого про відмову в залученні ОСОБА_5 потерпілим до кримінального провадження № 12014100060003927 скасовано, тобто відповідно до вимог ст. 55 КПК України ОСОБА_5 набув статусу потерпілого у кримінальному провадженні № 12014100060003927. Чинними положеннями КПК України не передбачено можливості накладення арешту на майно потерпілого.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49-62, від 10.05.2007). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Статтею 170 КПК України заборонено застосування арешту майна, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З наявних доказів вбачається, що заявник ОСОБА_5 підпадає під поняття добросовісного набувача та набув право володіння та користування земельною ділянкою законним шляхом. В той же час, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна. Прокурором не надано доказів, що незастосування арешту майна може привести до його пошкодження, псування, тощо, також слід враховувати, що земельна ділянка відноситься до нерухомого майна, та приховати чи знищити останню неможливо.
З огляду на п. 2.6. Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, від 07 лютого 2014 року, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ та його змісту, вбачається застереження щодо осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст.ст.276-279 КПК України, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими(особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст.291 КПК України) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про арешт майна.
Також Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ застерігає, що метою застосування арешту майна є забезпечення можливості конфіскації майна або цивільного позову. При цьому слід пам'ятати, що сторона кримінального провадження, яка подає клопотання про арешт майна зобов'язана навести підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна (правову кваліфікацію правопорушення, яке передбачає покарання у вигляді конфіскації майна, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди). У свою чергу, слідчий суддя, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, зобов'язаний навести ці підстави у рішенні. Враховуючи зазначену мету арешту майна, вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, має бути спів розмірною з розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або ж, якщо метою арешту майна є забезпечення конфіскації, то вартість арештованого майна має узгоджуватись із санкцією статті, яка передбачає покарання за злочин, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа.
Як встановлено пунктом 2 частини 1 статті 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З огляду на зміст завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України, завдання слідчого судді полягає, у тому числі, у недопущенні піддання особи у такому кримінальному провадженні необґрунтованому процесуальному примусу та застосування неналежних правових процедур до учасників кримінального провадження.
Виходячи з викладеного, враховуючи зміст фабули кримінального правопорушення та тривалість досудового розслідування, слідчий суддя приходить до висновку, що доводи клопотання про скасування арешту є обґрунтованими, а наданими матеріалами доведено відсутність підстав для подальшого арешту земельної ділянки, а також ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як орган досудового розслідування не представив слідчому судді належних доказів для безспірного висновку щодо необхідності продовження дії даного заходу забезпечення кримінального провадження, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя вважає за необхідне задовольнити клопотання ОСОБА_5 та скасувати арешт на земельну ділянку зазначену в клопотанні.
За таких обставин, керуючись ст.ст. 174, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання - задовольнити.
Скасувати арешт у формі позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування нерухомим майном, а саме земельною ділянкою, за адресою: м.Київ, Печерський район, вул. Мічуріна, 44, площею 0,0743 га, кадастровий номер 8000000000:82:102:0029, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28.02.2017р. у справі № 757/11731/17-к в рамках кримінального провадження №12014100060003927 від 25.07.2014р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст. 356, ст. 197-1 КК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1