17.07.2017 Справа № 907/460/17
Суддя господарського суду Йосипчук О. С.,
розглянувши матеріали
За позовом комунального підприємства „Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода”, м. Ужгород
До відповідача ОСОБА_1 сільської ради, с. Коритняни Ужгородського району
Про стягнення 2507464,53 грн.,
За участі представників сторін:
від позивача - ОСОБА_2, представник за дов.від 03.01.17 №1 ;
від відповідача - ОСОБА_3 ;
Суть спору: стягнення заборгованості в сумі 2507464,53 грн. за послуги вопопостачання, які надавались відповідачу на підставі Договору від 11.04.1997р. протягом червня 2014р. по травень 2015р.
В попередньому засіданні суду оголошувалась перерва, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, наведених в позовній заяві. Вважає, що їх підтверджено належними доказами, зокрема, договором від 11.04.1997, рахунками-фактурами на заявлену суму та розрахунком заборгованості.
Відповідач проти задоволення позову заперечує. Вважає тарифи, закладені у вартість води, необгрунтованими та такими, що не відповідають умовам укладеного договору і суперечать ст.ст.19, 20, 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Окрім того, відповідач заявив клопотання про витребування від позивача для огляду оригіналу укладеного між сторонами у спорі 11.04.97 Договору, яке було судом задоволено. В судовому засіданні 22.07.16 позивачем подано для огляду такий оригінал, а до матеріалів справи долучено його нотаріально посвідчену копію.
Вивчивши та проаналізувавши подані по справі доказові матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог частково, виходячи з наступного:
Як вбачається із матеріалів справи, між виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства м. Ужгорода, правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 сільською радою, у відповідності до Правил користування системами комунального водопостачання і каналізації в містах і селах України, затверджених Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008р. (який діяв на момент укладання договору), 11 квітня 1997 року було укладено договір, відповідно до умов якого водоканал зобов»язався поставляти абоненту воду, відводити господарсько - побутові, виробничі і дощові стоки, а абонент - щомісячно оплачувати за споживання води у відповідності з показниками водомірів по тарифу, а при їх відсутності - по нормах водоспоживання відповідно до згаданих Правил.
При цьому, відповідно до п."б" розділу "Предмет договору" та ч.5 розділу "Зобов'язання сторін" згаданого договору відповідач зобов'язався щомісячно здійснювати плату за надані за цим договором послуги у розмірі 0,21 грн. за 1 куб.м. води та у строки, встановлені Правилами.
Таким чином, між сторонами спору виникли правовідносини, що побудовані на договорі і регламентуються спеціальними законами України "Про житлово-комунальні послуги" та "Про питну воду да питне водопостачання", а також Главою 63 ЦК України.
Аналіз наведених вище норм права, у контексті спірної ситуації призводить до висновку про те, що умови взаємодії обох контрагентів договору викладені у договорі у можуть бути зміненими у випадках та способом, встановленим для випадків внесення змін до договору (ст.188 ГК України, ст.ст.651, 652 ЦК України).
Так, виходячи з дефініції договору, в момент його укладення між контрагентами виникає правовий зв'язок, що породжує права та зобов'язання у обсягах, передбачених умовами цього договору (ст.ст.626, 526 ЦК України).
Спеціальними законами України "Про житлово-комунальні послуги" та "Про питну воду да питне водопостачання" унормоване правило, згідно з яким правовідносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (ст.ст.5, 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", ст.ст.19, 20, 35 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", п.2.1. Правил №190).
При цьому, розмір плати за водокористування є істотною умовою договору водопостачання (ч.5 ст.20 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання"), де цивільно-правове зобов'язання своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання, встановлене ч.9 ст.22 цього закону, виникло із договору (юридичний факт), і не повинне виходти за його межі, відповідно до ст.526 ЦК України, позаяк обов'язок формувати вартість послуг водопостачання і водовідведення лежить на позивачеві, відповідно до п.2 і п.6 ст.32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги та ст.903 ЦК України. У лише у такий спосіб у спрній ситуації буде дотримано принцип юридичної визначеності.
Відповідно до п.2 ст.32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством. При цьому, у разі зміни цін/тарифів на житлово-комунальні послуги виконавець/виробник не менше ніж за 15 днів до введення їх у дію повідомляє про це споживачів з посиланням на рішення відповідних органів (п.6 ст.32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Оскільки договір про надання послуг презумується як оплатний, то серед умов договору має міститися положення про ціну договору чи способи її визначення. Власне тому, ст.903 ЦК України передбачається обов'язок замовника оплатити послугу у строк та в розмірі, передбаченому в договорі.
Зважаючи на таке, оскільки обов'язок відповідача здійснити плату за водопотачання виник 11.04.1997р. із укладеного між ним та позивачем договору, він і повинен бути виконаним на умовах, визначених цим же договором, відповідно до ст.526 ЦК України, ч.1 ст.67 та ст.179 ГК України.
У відповідності до п 2.1. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 р. №190, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.08 №936/15627 (чинними в період спірних правовідносин), відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України „Про питну воду та питне водопостачання» та „Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Розглядаючи спір по суті, судом також прийнято до уваги судом прийнято до уваги відсутність будь-яких доказів дотримання позивачем правил п.6 ст.32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", що додатково являється правовою підставою для критичної оцінки твердження позивача про правову можливість застосування плати за надані послуги на рівні 4,2грн. та 7,54 грн. за 1 куб.м., всупереч умовам договору (0,21 грн.).
У контексті наведеного, судом враховано і те, що Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності» ( рішення у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom).
Таким чином, відповідач, у спірній ситуації, будучи стороною договору, що породжує спірні права та зобов'язання, має достатні правові підстави для добросовісного очікування від іншої сторони цього договору дотримання обумовлених правил взаємодії; того, що його контрагент (позивач у справі) не взмозі, діючи у правовомі полі, одноосібно та без повідомлення відійти від правил, установлених умовами договору.
Правова норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб особа могла регулювати свою поведінку. Особа повинна мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія. Подібну практику передьбачено в рішення у справі «Толстой-Мілославський проти Сполученого Королівства»). З урахуванням цього, судом визнаються неспроможними посилання позивача на обставини і підстави, які не відповідають умовам договору від 11.04.1997р.
Правові норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, якими унормовано виникнення, зміну та припинення цивільно-правових зобов'язань є достатньо передбачуваними і сформульовані з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби -, регулювати свою поведінку з огляду на ці правила.
Власне тому, судом надається перевага умовам договору від 11.04.1997р., укладеного між сторонами спору у відповідності до ст.ст.5, 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", ст.ст.19, 20, 35 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", п.2.1. Правил №190.
Судовим розглядом справи, відповідно до наявних у справі матеріалів, зокрема поданих позивачем ОСОБА_4 за послуги водопостачання та водовідведення, установлено, що відповідачем спожито 631122 куб.м. води, вартістю 132535,62 грн., з розрахунку 0,21грн.за 1 куб.м. розрахованого відповідно до умов договору від 11.04.1997р. - правочину, умовам якого сторони спору підпорядкували свої права та зобов'язання.
Вказаний борг відповідачем не погашений, тому він підлягає стягненню з відповідача в примусовому порядку.
Таким чином, вимога позивача про стягнення основної суми заборгованості за послуги по водопостачанню та водовідведенню за період з червня 2014 по травень 2015 рік на підлягає задоволенню частково на суму 132535,62 грн.
В іншій частині вимог, позов задоволенню не підлягає з огляду на те, що вимоги позивача виходять за межі цивільно-правових зобов'язань відповідача, установлених договором від 11.04.1997р.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача належить стягнути на користь позивача суму 4932,44грн. на відшкодування судового збору.
Керуючись ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 сільської ради (89435 Закарпатська область, Ужгородський район, с. Коритняни, вул. Духновича, 66, „в», код 04349768) на користь комунального підприємства „Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» (88000 Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Митна, 1, код 03344326) суму 132535,62грн. боргу за послуги по водопостачанню та водовідведенню, а також суму 1988грн. на відшкодування судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 18.07.17р.
Суддя Йосипчук О.С.