Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1
Доповідач - Лозко Ю.П.
Справа № 428/3392/14-ц
Провадження № 22ц/782/456/17
12 липня 2017 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого Лозко Ю.П.
суддів: Авалян Н.М., Стахової Н.В.
за участю секретаря: Козубської А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку Луганської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на повторне заочне рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 березня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
15 травня 2014 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого вказав, що 27 квітня 2011 року відповідач ОСОБА_2 позичив в нього грошові кошти в сумі 442 000, 00 гривень, які зобов'язався повернути у строк до 31 травня 2011 року, про що свідчить розписка. Проте, лише у вересні 2011 року повернув частину суми позики в розмірі 15 000, 00 гривень. На час звернення до суду з позовом відповідач взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконав, грошові кошти не повернув, вимоги позивача щодо повернення суми боргу ігнорує, тому позивач просив суд, стягнути з відповідача на його користь суму боргу за договором позики від 27.04.2011 року у розмірі 442 000,00 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 3654 00,00 грн.
Повторним заочним рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 27.04.2011 року у розмірі 442 000, 00 грн., та судові витрати у розмірі 3654,00 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідача, вислухавши доводи та пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія приходить до наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;6) як розподілити між сторонами судові витрати;7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Згідно ч.1 ч.3 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судова колегія вважає, що у даному випадку вказані вимоги закону судом першої інстанції виконано не в повній мірі, з огляду на наступне.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що 27 квітня 2011 року сторони у письмовій формі уклали договір позики у відповідності до вимог ст. ст. 1046, 1047 ЦК України за яким, позивач ОСОБА_3 передав відповідачу у борг грошові кошти в сумі 442 000,00 грн., а відповідач ОСОБА_2 в свою чергу зобов'язався повернути борг в строк до 31 травня 2011 року. Проте, повністю суму позики у строк обумовлений вказаним договором позики від 27 квітня 2011 року відповідач не повернув, отже не виконав взяті на себе зобов'язання у відповідності до вимог 526 ЦК України, чим порушені права позивача, тому є підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Проте, висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі є помилковими з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом та матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 442 000,00 грн., та зобов'язався повернути позику до 31.05.2011 року, про що свідчить розписка від 27 квітня 2011 року, яка згідно висновку почеркознавчої експертизи від 28.07.2015 року виконана відповідачем - ОСОБА_2 Проте, суму боргу відповідач не повернув, отже, зобов'язання за договором позики не виконав, тому позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку за вказаним договором позики від 27 квітня 2011 року.
Отже, з урахуванням вказаних норм та обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який на підставі доказів та доводів наданих кожною стороною, обґрунтовано дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 як позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у відповідності до вимог ст.1049 ЦК України.
Проте, колегія суддів вважає, що при визначені розміру суми боргу за договором позики від 27 квітня 2011 року, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, судом помилково стягнуто 442 000, 00 грн., оскільки судом першої інстанції встановлені обставини за якими, відповідач ОСОБА_2 повернув ОСОБА_3 частину боргу у сумі 15 000, 00 грн., що зазначено в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
За таких обставин, оскаржуване рішення суду слід змінити, та з урахуванням повернутої відповідачем ОСОБА_2 суми у розмірі 15 000,00 грн. зменшити суму боргу за договором позики від 27 квітня 2011 року з 442 000,00 грн. до 427 000,00 грн. та відповідно суму судового збору з 3654, 00 грн. до 3507,84 грн. із розрахунку ( 3654 (100%) - 146,16 (4%) = 3507, 84).
Згідно зі ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не з'ясовано обставин щодо розміру позики та яку суму коштів було повернуто позивачу, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом встановлені дані обставини, що відображено в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Доводи апеляційної скарги, про те, що судом першої інстанції всупереч вимогам чинного законодавства, ухвалою від 13.06.2016 року про призначення судово - технічної експертизи, оплату за її проведення покладено лише на відповідача ОСОБА_2, при цьому не враховано що стороною позивача теж ставилися відповідні питання на вирішення експертизи, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки як вбачається з матеріалів справи, в ході вирішення спору, що виник між сторонами по суті, зі сторони позивача відповідні клопотання про призначення судово - технічної експертизи не заявлялися. Більш того, проти задоволення клопотання відповідача про призначення вказаної експертизи представник позивача заперечував, просив суд відмовити у задоволенні даного клопотання. Отже, судом першої інстанції у відповідності до вимог ч. 2 ст. 86 ЦПК України покладено оплату за проведення судової експертизи на відповідача.
Також, ухвалою суду від 13.06.2016 року про призначення судово - технічної експертизи відповідачу ОСОБА_2 роз'яснено положення ст. 146 ЦПК України про наслідки ухилення від участі в експертизі.
Ухвалою суду першої інстанції від 17 березня 2017 року у зв'язку з непроведенням відповідачем ОСОБА_2 оплати судово - технічної експертизи на підставі ч. 2 ст. 86 ЦПК України, ухвалу Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13.06.2016 року про призначення у справі судово - технічної експертизи скасовано.
Отже, судом першої інстанції було вжито заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі на які посилалися сторони в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Доказів, які б спростували висновки суду апелянтом не надано.
Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, висновків суду не спростовують, також зводяться до не згоди з висновками суду по оцінці доказів, але згідно зі ст. 212 ЦПК України право оцінки наданих доказів належить безпосередньо суду.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України та роз'яснень, що викладені в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008р. № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
За таких обставин, з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні у вказаній частині.
Колегія суддів, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 317 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Повторне заочне рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 березня 2017 року змінити, зменшити стягнуту з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 27.04.2011 року з 442 000,00 грн. до 427 000,00 грн. та суму судового збору з 3654,00 грн. до 3507,84 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у сумі 146,16 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак його може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді: